Читать книгу Самсон і Надія - Андрей Курков - Страница 12

– Василю, чаю зроби! – крикнув товариш Найден комусь, побачивши вчорашнього заклопотаного письмовим столом візитера, що піднімається сходами з червоними поручнями.

Завів Самсона Найден до того ж кабінету, і вразився хлопець відразу змінам, які сталися за ніч, – тепер крім його столу та стільця під другою стіною стояла книжкова шафа без книг, а обабіч – два масивні купецькі крісла. Перед правим із них – шаховий столик.

– Сідайте! – вказав Найден саме на це крісло, біля якого столик стояв. – Зараз чаю поп’ємо!

Самсон обережно опустився, і прийняло його крісло, мов якусь значну особу. Посадило воно його в себе м’яко й шанобливо. Так, що навіть сам він себе на мить важливим відчув.

– Прочитав я вашу реляцію, – видихнув задумливо Найден. – Добре пишете!

У кабінетне приміщення зайшов із двома кухлями чаю сутулий, сивуватий підстарок. Простягнув один кухоль Найдену, який опустився в друге крісло, а другий – Самсону.

– Добре пишете, – повторив Найден, коли Василь вийшов. – Давно так легко не читав! І думки вмієте висловлювати точно й детально!

– Дякую, – відповів Самсон на вихвалки, чекаючи від мовця якнайшвидшого переходу до суті питання.

Суть питання теж прозвучала, але візитера не втішила.

– Змушений накласти на вашу реляцію відмову, – після паузи сказав Найден сумно. – Відповідального співробітника, який реквізував стіл, покараємо за дві провини за посадою: за реквізицію того, що не підлягає реквізиції, і за невидачу документа про реквізований стіл. Але стіл, – Найден кинув на згаданий предмет розмови замислений погляд, – стіл нам дуже потрібен. Справ усе більше, а працювати немає за чим, та й майже нікому…

Він повернувся тепер обличчям до Самсона й подивився на нього вичікувально.

Самсон знітився. Зрозумів він, що даремно ввечері напередодні так старався виводити олівцем по паперу переконливі думки.

– Я бачу, він вам дорогий, – співчутливо додав Найден.

– Це стіл батька, у шухляді його… наш сімейний паспорт…

– Ну, ці документи скоро не матимуть сенсу, видамо нові, – Найден відпив гарячого чаю і, мабуть, обпік губу об вінця кухля, скривився.

– А ви до денікінців як ставилися? – запитав, відвернувшись від опіку.

– Ніяк, погано.

– А до гетьмана?

– Як усі, – обережно відповів Самсон. – Так само, як і до його німців!

– Ага, – закивав Найден. – А директорії співчували?

– Чому? – здивувався хлопець питанню.

– А нашій, робітничій владі?

Самсон подивився раптом на співрозмовника з реальною жалістю в погляді.

– Вам співчуваю, – сказав він, маючи на увазі саме цього втомленого, не виспаного співрозмовника з майже втраченими через спосіб життя рисами обличчя.

Найден помовчав, потім підійшов до столу, узяв написану напередодні реляцію, знов опустився в крісло.

– Я можу вам допомогти, тільки якщо ви захочете допомогти нам, – сказав він.

– Це як же?

– Ми мусимо зупинити вуличний бандитизм і безлад. Нам потрібні рішучі, – при цьому Найден кинув погляд на пошарпану бинтову пов’язку Самсона, – рішучі й грамотні люди… Якщо ви погодитеся, цей стіл буде вашим робочим столом! І весь кабінет буде вашим! Ми тут іще канапу поставимо, щоб можна було відпочити, не покидаючи приміщення!

– Це як? Ким я тут буду? – Самсон роззирнувся на всі боки, приміряючись до кабінету.

– Ну за посадою – це ми вирішимо, а по службі будете боротися з грабунками, будете на варті порядку! Усім, чим зможемо, ми вас забезпечимо. Талони в радянську їдальню я вам зможу хоч завтра видати, якщо погодитеся!

Самсон трохи затримався з відповіддю. У його пам’яті знову блиснула шабля, якою вбили батька, і друга шабля, що відсікла його вухо, вухо, яке лежить тепер тут, у цьому кабінеті, у верхній лівій шухляді батьківського столу. Виходило так, що сам стіл переїхав із квартири до міліцейської установи, щоб помститися за смерть господаря, щоб узяти участь у боротьбі за лад, якого тепер не було ніде, навіть у самій його, Самсона, квартирі, де лежали вкрадені та награбовані Антоном і Федором речі.

– А зброю дасте? – Він подивився на співбесідника пильно, майже вимогливо.

– Звичайно!

– Я згоден, – сказав Самсон, і тут же його губи пересохли. Захотілося чаю, уже трохи прохололого, а значить, не такого пекучого.

– Правильно, – кивнув Найден. – Зараз я принесу папір, і ми все оформимо за правилами.

– І можна буде з шухляд речі забрати?

– Це ж ваш стіл, можете забрати, можете зберігати. Тільки опечатування має товариш Пасічний зняти. Він опечатував, він і розпечатувати має.