Читать книгу Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни - Андрис Лагздукалнс - Страница 3

Тюрма Пуассі, округ Сен-Жермен-ан-Ле, Франція, березень 2015 року

Сірі металеві двері, що вели до загального дворику для прогулянок, розчинилися перед ув'язненим № 25-222 / 8-FR. Чоловік, тримаючи руки за спиною, ступив з вузького коридору на майданчик. Заплющивши очі від яскравого весняного сонця, він не поспішаючи підійшов до двох рядків пластикових лавок, що стояли уздовж стіни. Пройшовши між лавками, ув’язнений сів на найвіддаленішу від огорожі спортивного майданчика. Обпершись спиною об цегляний мур будівлі, дістав з кишені синьої тюремної куртки цигарку й клацнувши одноразовою запальничкою з насолодою закурив.

На відміну від більшості ув'язнених, куртку та штани чоловіка прикрашали білі кола діаметром з чайне блюдце нашиті на грудях і спині, а так само в районі колін і ліктьових згинів. Такі нашивки покладалися лише, особливо небезпечним злочинцям, яких французький суд ізолював від суспільства на строк не менше двадцяти років.

В’язниця Пуассі, в прогулянковому дворику якої перебував ув'язнений, була відкрита на початку XIX століття. Від столиці Франції її відділяло всього нічого – 30 кілометрів. Тут утримувалися засуджені за тяжкі злочини чоловіки, термін покарання, яких обчислювався не одним десятком років, а то й зовсім приречені на довічне ув'язнення. Порушники режиму і особливо небезпечні злочинці, містилися в одиночних камерах, позбавлені права на прогулянки разом з іншими ув'язненими. Ті ж, хто ставав на шлях виправлення, мали змогу працювати на виробництві, а вільний час проводити у кімнаті відпочинку, в комп'ютерному класі, або на спортивному майданчику.

Поява в’язня № 25-222 / 8-FR не пройшла непоміченою іншими. Кілька чоловіків, що стояли біля дальньої стіни, оглянули його злісними поглядами і про щось зашепотіли, схиливши голови один до одного. Двоє інших, які грали неподалік на лавочці в шахи, швидко перенесли дошку на кілька метрів далі від небажаного сусіда. Появу в’язня помітили й гравці в баскетбол. Один з них, молодий африканець, кинувши м'яча своєму напарникові, швидко залишив майданчик і зник в роздягальні. За кілька хвилин з дверей роздягальні вийшов середніх років іспанець і ставною ходою підійшов до чоловіка.

– Очам своїм не вірю! Щоб мені повилазило! То це ти? Тобі знову дозволили вийти на прогулянку? – в знак вітання він простягнув в’язню № 25-222 / 8-FR долоню.

Ув'язнений з силою її потиснув.

– Я зразково поводився весь останній тиждень. Заступник директора розібрався, що в тій бійці, коли понівечили марокканців, я тільки захищався.

– Так. Я теж вірю, що ти тільки захищався, – посміхнувся іспанець.

– Як все пройшло?

Чоловік докурив цигарку. Спритно клацнувши пальцями, він відправив недопалок до смітника.

– Чудово. Хлопці точнісінько виконали твої інструкції. Що з розрахунком?

– А їм не вистачило того, що вони взяли в сховищі?

– Я не знаю, скільки вони взяли і чого саме. Це їхній навар. Ти ж пам'ятаєш наші закони. Будь-яка праця повинна бути оплачена. Я теж повинен на щось жити.

– Мені потрібно зателефонувати, Родрігесе.

– Прошу мсьє.

Невловимим рухом Родрігес витяг з кишені тюремних штанів мобільний телефон. Взявши апарат, чоловік швидко набрав номер. Піднісши до вуха телефон, він почув кілька гудків. Потім щось клацнуло і приємний жіночий голос відповів: – Брокерська контора Грейс Мітчінг. Чим я можу вам допомогти?

– Це мсьє Монтель 12Бі42Ікс.

– Рада знову чути вас мсьє Монтель.

– Передайте будь ласка містерові Мітчінгу, що я бажаю зробити ставки на суму в 200 євро. Чотири ставки по 50 євро кожна, на…, – він почав перераховувати назви і дати футбольних матчів, шахових турнірів та боксерських поєдинків.

– Підтвердьте замовлення.

– Підтверджую.

Чоловік забрав телефон від вуха і миттєво набрав кілька цифр. Його співрозмовник, навіть оком не встиг моргнути, як чоловік продовжив розмову.

– Замовлення підтверджене. Дякую, що знову скористалися нашими послугами мсьє Монтель. Бажаю вам виграти, – пролунав у динамці все той же жіночий голос.

Ув'язнений № 25-222 / 8-FR відключив зв'язок, і повернув телефон Родрігесу.

– Протягом півгодини гроші надійдуть на рахунки.

– Чудово. З тобою приємно мати справу. Щось ще потрібне?

– Так. Ось список книг, – чоловік простягнув іспанцеві аркуш. – І ще одне. Нехай твої люди не сунуть свого носа, куди їм не слід.

– Це ти за ті дві пластикові коробки? Можеш не перейматися через це. Вони тільки переконалися, що взяли саме те про що ти нас просив. Товар відправлений за вказаною адресою.

– Дякую Родрігесе.

– Радий співпраці. Покурити не хочеш? Я пригощаю, – іспанець дістав з кишені куртки заряджену марихуаною цигарку.

– Ні. Дякую. Ти ж знаєш, я цим не захоплююся.

– Дивні ви люди – шпигуни. На вигляд так ти звичайний бухгалтер. А показав себе не аби, як. Не боїшся, що марокканці помстяться?

– Ти ж мене попередиш? Я буду готовий, – посміхнувся чоловік.

– Звичайно. Я повинен берегти такого клієнта. Нам з тобою тут ще довго жити.

– Ну, це, як подивитися…

– Ти зібрався померти?

– Все у волі Господа нашого, Родрігесе, нам цього знати, не дано…

З коридору на майданчик вийшли двоє охоронців. Один з них пильно подивився на в'язня № 25-222 / 8-FR і кивнув йому, запрошуючи слідувати за собою. Чоловік підвівся і склавши руки за спиною пішов до охоронців.

– Поводься добре аміго! – крикнув йому вслід Родрігес. – Ігри на свіжому повітрі подовжують життя.