Читать книгу Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни - Андрис Лагздукалнс - Страница 6

Котеджне селище, передмістя Марселя, Франція, березень 2015 року

Льолька відсунула ноутбук. Діставши з пачки цигарку, вона підкурила і підійшла до вікна. Штормовий вітер гнав поверхнею бухти короткі злі хвилі, які бризками розбивалися об кам'янистий берег.

Ось і почалася нова історія. Легенда тринадцяти рубінів, дев'ять з яких були вставлені в руків’я стилетів Чезаріо Борджіа, давно не давала їй спокою.

З часу її перемоги в Міжнародному літературному конкурсі пройшло вісім місяців. За цей час Льолька встигла написати ще два романи на замовлення видавництва, а зараз працювала над третім. Але думки про рубіни не давали їй спокою. І ось сьогодні вранці вона вирішила виписатися, щоб, хоч трохи розвантажити мозок.

Останній роман, залишений редактору на вичитування, розповідав за операцію, в якій брав участь її чоловік – комісар поліції Олександр Деланж. Операція загалом пройшла успішно, та наприкінці виникли обставини, які призвели до трагічних наслідків. Разом з одним із злочинців, загинули напарник Алекса – Серж Дюпре і двоє офіцерів управління кримінальної поліції Анже. Сам Алекс отримав важку контузію, кілька поранень і півтора місяці провів на лікарняному ліжку.

Два тижні Льолька не відходила від чоловіка, спочатку у відділенні інтенсивної терапії, а потім у палаті. Алекс видужував важко. Він постійно переймався через загибель хлопців. Але не тільки це послужило причиною тривалого лікування.

Три шрами спотворили його обличчя. Два невеликих – від металевих кульок, які вирвали м'язи на підборідді і лівій щоці, і один великий – від уламка скла. Шрам починався трохи нижче правої скроні, проходив щокою і рваною стрічкою спускався до підборіддя. Лікарі, які проводили операцію, насамперед дбали за видалення з ран чужорідних тіл і зупинці кровотечі. Краса обличчя пораненого детектива хвилювала їх найменше. Головне для них було врятувати його життя.

Потім, коли його вже перевели до палати, Алексу запропонували провести пластичну операцію, але він відмовився. Відкинув він, навіть пропозицію свого друга Крістіана, який разом з дружиною і мачухою – графинею Луїзою де Фоссе, часто відвідували його у шпиталі. Льолька вважала, що ці шрами він залишив на знак нагадування про загиблого друга, хоча смерть Сержа Дюпре ніхто йому в провину не ставив.

Потрапивши з лікарні додому, Алекс почав поступово повертатися до життя. Наприкінці грудня вони нарешті з'їздили з друзями до Бордо, де до охриплості горлали на футбольному матчі, що проходив між командами: «Бордо» – «Ліон». Після завершення матчу, вони святкували перемогу «Ліона» 5:0, у невеликому шинку. Пили сухе вино з сиром і дивилися повтор матчу на величезному екрані плаского телевізора, заново проживаючи гольові моменти.

Алекс був пристрасним уболівальником. Льолька, не бажаючи відставати від коханого чоловіка, досконало вивчила правила цієї гри і з подивом для себе самої вподобала футбол. Тепер вона знала поіменно всіх гравців улюбленої команди Алекса «Парі Сен-Жермен». Знала тренерів і головних супротивників. Якось раз, вона, навіть зі знанням справи прокоментувала останню гру їхніх улюбленців. Своїми зауваженнями Льолька викликала гучні оплески від друзів Алекса і палкий поцілунок від вкрай здивованого чоловіка.

Потім їхні переваги розділилися. Льолька вважала, якщо вони придбали котедж в передмісті Марселя, то і вболівати повинні за «Олімпік Марсель». Але Алекс, який народився і більшу частину життя прожив у Парижі, віддавав перевагу своїй улюбленій команді. Посперечавшись кілька разів, вони дійшли згоди, що коли їхні команди грали між собою, то кожен вболівав за свою. Коли ж гра проходила з іншими супротивниками, то вони спільно переживали за своїх улюбленців.

Далі краще. Віардо домігся повернення Алекса до Парижу, де він комплектував нову бригаду в управлінні кримінальної поліції. Алексу дозволили переведення та надали відпустку через поранення.

З світанку і до обіду Льолька працювала над рукописом у вітальні затишної паризької квартири. Квартира була розташована у 8-му окрузі і залишилася чоловікові від його діда – відомого генерала і героя Франції. Коли напередодні весілля Льолька дізналася, де вони у майбутньому будуть жити, а потім ще й побачила, то від радості мало не задушила Алекса. Хто б міг подумати, що з вікон їхньої оселі, розташованої під самим дахом шестиповерхового будинку побудованого на початку минулого століття (інакше і бути не могло в Льолиній уяві) буде видно Єлисейські поля.

Поки Льолька працювала, Алекс заварював їй каву і готував сніданки. Підказував з термінами та підправляв діалоги, додаючи професійний поліцейський сленг і жаргон злочинного світу Франції. Потім вони обідали у перш-ліпшому бістро і йшли гуляти містом.

Алекс познайомив Льольку зовсім з іншим Парижем. З Парижем, який звичайному туристу, ніколи не доведеться побачити. Вони уникали гучних вулиць і майданів, обираючи вузькі вулички, де стіни будинків, ніби утворювали ущелини прикрашені блакитним клаптиком неба, десь там угорі. Зазирнули в нетрі Латинського кварталу. Подовгу гуляли островом Сіте – серцем Парижа.

Вони писали на кольорових аркушах назви музеїв, театрів і ресторанів, потім звернувши їх трубочками, перемішували у капелюсі. З цим капелюхом Алекс і Льолька чіплялися до випадкових перехожих, просячи витягнути папірець і допомогти їм з вибором маршруту. Дивлячись на щасливі обличчя молодят, їм ніхто не відмовляв.

Та щастя не може тривати весь час. Одного дня, психологи поліцейського управління оголосили висновок, згідно з яким, Алексу наказувалося пройти додатковий реабілітаційний курс. Без цього йому не дозволяли повернутися до оперативної роботи. Після отриманого на руки висновку, Алекс, який подумки вже бачив себе на новій посаді, зламався. До того ж зламався миттєво, немов суха гілка під поривом буревію. Він виявляв байдужість до всього і що було найприкріше – до Льольки. Навіть спати Алекс перебрався на канапу, встановлену перед величезним пласким телевізором у вітальні. Той воно було зрозуміло – звідси було найближче до бару зі спиртним.

Льолька невдоволено сопіла, бурчала, лаялася, але все було марно. Її коханий чоловік, немов Колобок, котився донизу, втративши зацікавленість до життя, і знаходив ліки від усіх негараздів у пляшках з вином або коньяком.

Жаліючи чоловіка, Льолька намагалася знайти виправдання такій поведінці Алекса. Але це їй мало допомагало. Тому Льолька намагалася зайвий раз не псувати йому та собі нерви, а закрившись у спальні, цілодобово не вставала з-за ноутбука.

Льолька розуміла, що вона, з'явившись у житті Алекса всього якихось десять місяців тому, не могла замінити йому улюблену працю, на якій комісар провів майже половину свого свідомого життя. Намагаючись не підвищувати голос і не влаштовувати істерик, вона силкувалася повернути Алекса до мрій: про будиночок у Провансі, про дітей, про виноградник. Льолька намагалася донести до Алекса думку, що не тільки в роботі співробітника кримінальної поліції полягає сенс життя. Алекс погоджувався, обіцяв обміркувати її зауваження та поради, але за кілька днів все верталося на колишні рейки. Знову потрапивши до управління поліції, або зустрівшись з кимось зі своїх колишніх колег, комісар, почавши з кави плюс коньяк, до півночі потрапляв додому ледве стоячи на ногах.

Весь цей час Льолька ще й писала. Часом від перевтоми на неї накочували напади головного болю і нудоти. Разом з ними приходили колишні страхи, що у неї нічого не вийде і кар'єра письменниці закінчиться, так і не розпочавшись. А ще вона дуже боялася втратити Алекса.

Звикнувши жити сама, Льолька, отримавши в особі чоловіка опору і захист від усіх життєвих проблем, зараз почала панічно боятися його втратити. Причому вона боялася втратити Алекса не в фізичному сенсі, а в їхніх відносинах. Під час таких нападів їй хотілося пригорнутися до нього, немов у дитинстві до татка. Обхопити його сильну руку від якої лине теплом і спокоєм. Льолька хотіла, щоб Алекс гладив її по волоссю, ніжно цілував в кінчик носа і в мочку вуха. Тоді всі її страхи минали, а головний біль, стихаючи, відступав без всяких пігулок. Але останнім часом замість Льольки, цей бовдур гладив здебільшого келихи з коньяком і пляшки з вином. Залишившись на самоті зі своїм болем і страхіттями, Льолька тихо плакала, наковтавшись пігулок і сховавши мокрого носа в подушки.

Однак, старовинна приказка «немає лиха без добра», виявилася в повній мірі застосовна у Льольчиному житті. Через байдуже ставлення до себе коханого чоловіка, у Льольки виходили чудові тексти. Соковиті діалоги, уболівання сердечний біль героїв, написані з надривом, викликали захват спочатку в редактора видавництва, а потім і у читачів. Але її це вже не тішило.

Взагалі їй не сподобалося писати книги «на замовлення». Складалося враження, що вона знову працює у газеті і пише замовні статті. Лише довгі розмови з її новою вчителькою Луїзою де Фоссе і видавцем Віктором Наумовичем, допомогли Льолі позбавитися цього почуття.

Старші друзі докладно роз’яснили, що поки Льолька впевнено не займе місце в першій шерензі світових зірок детективного жанру, їй доведеться забути про те – чого душа бажає писати. Автору детективів, як і копірайтеру або журналістові, треба було насамперед писати книги, які будуть продаватися. Усі душевні та глибокодумні твори, повинні були створюватися у вільний час, або бути відкладеними на кілька років. Постраждавши за звичкою декілька діб, і вдосталь пожалкувавши себе кохану, Льолька, зітхнувши, почала творити. Ось тут їй і допомогли власні душевні переймання. Аби дарма не «пиляти» чоловіка, Льолька всі невимовлені слова і обуренні почуття викладала на сторінках рукопису. Це допомагало, але на нетривалий час.

Два дні тому, коли після чергової співбесіди з психологами Алекс опівночі з'явився додому «на рогах», Льолька, зітхнувши, допомогла йому дістатися до канапи й роздягнувши поклала спати. Вранці, привівши до тями коханого чоловіка за допомогою томатного соку й невеликої кількості горілки, Льолька нагодувала Алекса смачним сніданком. За кавою, вона знову спробувала донести до його мозку, що почав прокидатись, свої почуття. Без галасу і без істерик Льолька розповіла Алексу за те, що переймається за нього. Казала, що їй не все одне, як складеться їхнє подальше спільне майбутнє, що вона життя без нього не бачить і згодна разом з ним пройти, цей бісів курс реабілітації. Нарешті ж – вона й досі у нього закохана!

Життєвого досвіду – як відвернути коханого від спиртного і пробудити у нього цікавість до життя, у Льольки не було. Переглянувши у всезнаючому Google добірки і поради психоаналітиків на тему боротьби з «зеленим змієм», дівчина зробила висновки, що там теж ніхто нічого не знає. Тому вона все робила за своїм розумінням. Робила саме те, що вважала за потрібне.

Вислухавши красуню дружину, з червоними після безсонної ночі очима, Алекс погодився з її умовляннями. Пообіцяв сьогодні більш «Ні-Ні». Наступного дня, вони призначили спільний похід до комісаріату, до старшого психолога управління. Заспокоєна Льолька вийшла з кухні. Але не встигла вона дійти до дверей спальні, як почула за спиною знайомий звук легкого дзвону скла, коли горлечко пляшки торкається краю склянки і нестерпне булькання. Льолька миттєво повернулася до кухні, де зловила Алекса на гарячому.

Злість, що нахлинула і миттєве роздратування вилилися в одному слові: – Ганчірка!

Трохи поміркувавши, Льолька додала стандартну на її розуміння в таких випадках фразу: – «Якщо не кинеш пити ти, то тоді тебе кину я!». Потім змішуючи українські, російські та французькі лайки, Льолька, ридаючи, покидала у валізу найнеобхідніші речі. З валізою в одній руці і з портфелем, у якому вмістився ноутбук і робочі блокноти, в інший, вона вискочила з квартири, навіть не зачинивши за собою двері. Піймавши на вулиці таксі, Льолька поїхала до Марселю.

Потрапивши до котеджу, вона насамперед вирішила помститися Алексу і напитися у гіркій самотності. Обміркувавши раптовий порив, Льолька прийшла до висновку, що це потрібно було робити на очах у коханого чоловіка. А так без головного глядача ця вистава втрачала будь-який сенс. Тому обмежившись легким, але смачним коктейлем, змішаним з «Мартіні», грейпфрутового соку і тоніка з льодом, вона розібрала свої речі та приготувала робоче місце у вітальні біля каміна.

Заваривши кави й курячи цигарку за цигаркою, Льолька зателефонувала подрузі Дар’ї та хресної Марго. Не вдаючись у подробиці, вона повідомила жінок про те, що перебралася в передмістя Марселя і в Париж найближчим часом повертатися не збирається. Тямущі подруги в'їхали в тему з півслова. Досить було почути інтонації Льольчиного голосу. Дашка дала їй вказівку підшукати містечко, де можна буде «погудіти» і відірватися, а Марго повідомила, що днями збирається до столиці Франції і неодмінно завітає на кілька діб до своєї улюбленої хрещениці.

З Маргоши, Льолька постійно дивувалася. Два місяці тому, Марго в свої сорок три, не маючи жодних вагань, народила двійняток – хлопчика і дівчинку. Не минуло й двох місяців, як неспокійна бізнес леді з головою поринула в свій колишній напружений трудовий графік. Вона, навіть примудрялася годувати немовлят грудьми в своєму кабінеті.

Звичайно, що без допомоги улюбленого Петровича, хрещена б не впоралася. Чоловік Маргоши узяв на себе всі клопоти пов’язані з догляданням малечі, категорично відмовившись від послуг няні. Під час відвідин щасливої родини, Льолька розчулилася, спостерігаючи, як Петрович вправно міняє підгузки, купає дітей у ванній, як примудряється одночасно заколисувати, тримаючи на руках обох малюків, наспівуючи їм тихим голосом пісеньки. Тому заява хресної, що вона збирається до Парижа, Льольку анітрохи не здивувала. Сусідній котедж, що зараз стояв порожній, належав саме цій неспокійній родині і Льолька була впевнена, що незабаром тиша в будинку буде порушена голосами батьків і аґуканням малюків.

Розібравшись з подругами і заспокоївши серцевий біль, Льолька, зручно влаштувавшись на м'якому килимі за низьким журнальним столиком, занурилася в роботу над романом. Спати пішла лише опівночі, коли почала тиснути не ті клавіші на клавіатурі ноутбука.

Прокинувшись на світанку, Льолька все ж вирішила відступити від початкового плану і почала писати новий роман. Сюжет давно склався у неї в голові. Два робочих блокноти були списані уривками сцен і діалогів. Не вистачало тільки часу, щоб перенести це на ноутбук, надавши своїм карлючкам вигляд повноцінної книги. Докуривши цигарку, вона пройшла на кухню. Швидко заварила каву. Ранок тільки починався. Вирішивши сьогодні весь день присвятити роботі над новим романом, Льолька із задоволенням випила міцну каву і повернулася до ноутбука.