Читать книгу Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни - Андрис Лагздукалнс - Страница 5

Середземне море, Гібралтарська протока, акваторія Малаги, вересень 1398 року

Галера сарацинського паші Абдула ібн Гаміда III-го, вже кілька годин бовталася у водах Середземного моря, неподалік від Гібралтарської протоки. У ранковому серпанку, вдалині проглядалася берегова лінія з рідкісними вогнями Малаги. Паша нетерпляче крокував вимитими дошками носової палуби. Вірний слуга Алі, зітхнувши, прибрав тацю з їжею, повернувши її до капітанської каюти. Старий паша майже добу нічого не їв. Тільки мовчазно на самоті пив чай. Та й воно було і зрозуміло. Пів року тому єдиний син паші – Сулейман, відправився на військову службу в Гранадский емірат. Це був останній оплот колись могутньої арабської держави, кордони якої охоплювали майже весь Піренейський півострів. Зараз емірат обіймав високогірну область Сьєрра-Невада і все середземноморське узбережжя від міста Альмерія до міста Гібралтар.

Під час одного з боїв Сулейман був важко поранений і потрапив у полон до іспанців. Тож зараз паша привіз викуп. Іспанці призначили йому зустріч у морі. Галера прибула в умовлене місце на кілька годин раніше призначеного терміну. Свіжа зміна веслярів і ходовий вітер, немов би відчули бажання паші, скоріше обійняти сина. Корабель стрімко пролетів відстань від Танжера до Малаги і зараз спокійно гойдався на невеликих хвилях.

Над морем почало сходити сонце. Паша доклав до ока підзорну трубу, мідний корпус якої був прикрашений золотою інкрустацією, навівши її на чорну крапку, що з'явилася на обрії. Він не помилився. Збільшувальне скло перетворило ледь помітну цятку в обриси вітрильного корабля. Миттєво почулася команда. Затьохкав батіг наглядача, пробуджуючи веслярів. Матроси, схопившись за канати, підняли і закріпили головне прямокутне вітрило. Підкоряючись команді капітана, кермовий спрямував галеру назустріч судну.

Приблизно за годину, обидва судна зустрілися й прибравши вітрила, зупинилися в кількох десятках метрів одне від одного. Трищоглова каракка, венеціанської споруди, під прапором герцога дель Інфанто височіла своїм бортом над нижчою галерою паші Абдула ібн Гаміда III-го.

З каракки спустили шлюпку, і незабаром на палубу судна піднявся іспанська офіцер. Блискучий шолом гостя прикрашала біла хустка. Привітавши пашу, він назвався переговірником. Передавши вимоги високоповажного сеньйора Антоніо Фернандеса де Мендози герцога дель Інфанто, офіцер висловив вимогу передати йому рубіни, що призначалися в якості плати за звільнення вельможного бранця. За словами офіцера, коли він з викупом благополучно досягне палуби іспанського судна, Сулейман, буде доставлений до батьківської галери. Те ж саме було викладено в листі за підписом герцога, скріпленого його особистою печаткою.

Не ставши читати листа, а лише вислухавши офіцера, паша, перебираючи пальцями чорні коралові чотки, віддав розпорядження принести камені. Алі миттєво виконав наказ господаря. Схопивши в капітанській каюті замшевий футляр з коштовними самоцвітами, він підтюпцем, повернувся на палубу. Зупинившись перед офіцером, відкрив кришку. На синій тканині в променях ранкового сонця червоним світлом спалахнули чудові за своєю формою і величиною рубіни. Дев'ять з них були розміром з велику вишню. Вони чудово виглядали б в золотому намисті, але більше підійшли б для прикраси руків’я холодної зброї. Три рубіни були більшого розміру й мали іншу форму ограновування. Останній з каменів за величиною дорівнював перепелиному яйцю. Рубін вражав своєю чистотою і майстерністю ювеліра, який огранував кристал. Камінь сяяв подібно кривавій зірці, відкидаючи червоні промені на всі боки.

Оглянувши камені, офіцер задоволено кивнув. Взявши футляр, він спустився до човна. Гребці опустили весла в воду й за кілька помахів досягли борту іспанського корабля. Офіцер піднявся на палубу. Тієї ж миті на караці почулися голосні команди. З шурхотом впали вітрила. Прийнявши в себе вітер, вони запузирилися, спрямовуючи судно, геть від галери. Веслярі в шлюпці обурено загорлали, намагаючись піднятися на борт. Але всі їхні спроби були марними. Тоді вставивши весла в кочети, вони що є сил почали гребти геть від сарацинської галери. На палубі іспанської каракки сухо клацнув спуск арбалета і в щоглу корабля паші встромився дротик з прив'язаним до нього паперовим згортком. Алі підскочив до щогли й вирвавши дротик, уклонившись, передав його паші.

З кам'яним виразом на обличчі Абдул ібн Гамід III розгорнув послання і прочитав нерівні рядки. Закінчивши читати, він різким рухом викинув дротик в море.

– Мій пане! Дати команду почати переслідування? – літній слуга з благанням дивився в обличчя паші. – Вони не повернуть Сулеймана?

– Ні Алі. Не потрібно переслідування. Сулейман вже потрапив до Джаннату. Я маю надію, що Аллах Всемогутній гідно винагородить мого улюбленого сина.

– Його вбили?

– Ні Алі. У полоні він захворів на чорну хворобу і помер. Невірні дозволили його супутникам поховати Сулеймана за нашими обрядами.

– А, як же викуп? Ти їм не помстишся? Даси йому ось так піти, оманою заволодівши скарбом?

– Мій старий і вірний слуга. Це всього лише камені. Але я передбачив такі наслідки і покараю іспанського ідальго за оману. Мій ювелір на зворотному боці каменів вирізав прокляття для його майбутніх власників. І герцог дель Інфанто і його нащадки будуть вмирати від насильницької смерті. Кожен камінь це вирок. Навіть, якщо невірні їх розділять, закляття не втратить своєї сили. Накажи зібратися воїнам до читання намазу. Ми повинні подякувати Аллаха і попрощатися з Сулейманом. А що до помсти, то після молитви я відправлю поштового голуба з наказом про виступ. За кілька днів, десятки галер з нашими воїнами прибудуть до Малаги. Ми влаштуємо набіг з моря на Валенсію. Саме там помер Сулейман. Час повернути це місто у володіння нашого емірату. Так невірні заплатять за смерть мого сина. Але головне покарання понесуть нащадки віроломного герцога – поки його рід назавжди не зникне з лиця землі.

На борту іспанського судна, у своїй каюті дон Антоніо Фернандес де Мендоза герцог дель Інфанто із захопленням розглядав рубіни.

– Ви, навіть не уявляєте капітане, що це за скарб. Ці рубіни сарацини викрали з храму Озіріса у Абатоні, в Єгипті. За них ходять легенди ще з часів Олександра Великого. Володар цих каменів за переказами, буде нагороджений довгим і щасливим життям. Його скарби будуть збільшуватися. В усіх справах його буде супроводжувати успіх. Тут, навіть вирізані якісь письмена, – герцог, узявши лупу, і далі розглядав камені. – Найбільший я вважаю, прикрасить перстень. Я піднесу його в якості подарунка нашому кардиналу. Ці три, прикрасять кольє, яке я замовив для моєї дружини – донни Магдаліни. Що робити з рештою каменів я вирішу пізніше. Як на мене, вони будуть чудово виглядати в руків’ях стилетів.