Читать книгу Терези - Анна Хома - Страница 18

Після того, як міліція отримала передсмертну записку Олексія Лускувця, справу пообіцяли закрити в найкоротші терміни.

Якби ж то свою приватну справу він міг так швидко закрити!..

Олександр вийшов із районного відділку, куди особисто відвозив записку, бо звик усе тримати на контролі, й потрапив під дощ. Не сильний, але доволі неприємний, особливо коли затікає за комір і перетворює твій світлий костюм на плямистий. І «Хюндай» припаркував далеченько від входу, і парасолі не взяв.

Сідаючи у своє авто, вкотре подумав про особистого водія, бо їхати в годину пік вулицею Зеленою було заважким випробуванням для його нервів, тому вирішив поки що не повертатися на фірму, а залагодити кілька справ у центрі. Водія звільнив пару місяців тому. Той дозволяв собі хильнути зайвого звечора і приходити зранку з перегаром, але все одно казатимуть, що шеф – самодур. Та йому не звикати.

Але найбільше нервувало не те…

Крізь вікно автомобіля Олександр бачив, як мати Олексія Лускувця заходить у двері, з яких він щойно вийшов, і поспішив забратися подалі з цього місця.

Нервували його ці кабінети, схожі один на одного, і чиновники в цих кабінетах, і те, як рік тому він – отак само, як ця жінка в чорному, – намагався там відшукати правду.

На відміну від неї було у нього і більше важелів впливу, і більше засобів схиляння на свій бік, але по суті – вони з нею перебували в тих кабінетах у ролі прохачів, хоча просили всього лиш докопатися до правди – заняття, до якого начебто були покликані ті, хто там сидів.

І коли все це зміниться – він навіть не уявляв.

Жити в цій країні було непросто, але ще гірше було померти за нез’ясованих обставин. Гірше – для рідних і близьких. Для тих, кому не все одно, як ти помер.