Читать книгу Терези - Анна Хома - Страница 26

Олеся бігла і бігла карпатським лісом, але орк не відставав. Раптом ліс розступився, вона спіткнулася і впала навколішки. Намацавши перед собою рейку, відчула, як вона двигтить. Десь по цій рейці рухався потяг. Десь зовсім поруч.

Позаду почувся войовничий вигук.

– Попалася, с…ка!

Олесю, що повільно озирнулася, умить засліпив ліхтарик. Дівчина підняла вільну руку, щоб захиститися від світла.

– А ти швидко бігаєш! – мовила якомога спокійніше, але голосно.

Орк цього не чекав. Зупинився, важко дихаючи. У руці тримав шампур, з якого скрапувала на землю кров.

За хвилину:

– Ха! А ти думала, шо втечеш? – спитав, вставляючи для зв’язки слів недруковані вирази.

– Думала, але помилилася, – так само спокійно і голосно.

– Ти знаєш, що я з тобою зараз зроблю?

– Розкажи мені.

І знову ступор. Темрява довкола та обриси великої темної фігури, з якої ллється світло, нагадали їй дитинство, коли Олеся з татом дивилася в кінотеатрі фільм про інопланетян, тремтячи від страху. Різниця полягала в тому, що зараз ефект присутності був приголомшливий.

І ще… Через те світло вона ніяк не могла розгледіти його обличчя.

– Швидше розказуй, бо не встигнеш… – поквапила орка, вказуючи рукою йому за спину.

Під впливом наркотиків реакція у нього була, м’яко кажучи, млява. Величезний сніп світла за спиною орка щомиті поглинав усе більше простору довкола, наближаючись стрімко й безжалісно, і тільки коли оглушливий гудок потяга розметав тишу Карпат на цурки, її переслідувач обернувся.

Олеся рвонула з місця, сподіваючись встигнути, але марно. Темрява накрила її з головою…

…Олеся відкинула ковдру і втупилась у стелю.

Тінь від абажура химерно похитала трьома головами. Автівка з увімкнутими фарами поїхала далі, а її дракон залишився.

Спати дівчина більше не могла. Лежачи на ліжку в кімнаті на четвертому поверсі по вулиці Угорській, вона сповзала в чорне урвище, на дні якого отаборилися чудовиська з карпатських гір, взявши її душу в заручники.

І найгірше те, що вони не з’явилися там нізвідки. Це вона власноруч привезла їх із собою в багажі зі спогадів, поселила у власній голові і ковтала снодійне, вперто не звертаючи на них увагу весь цей рік.

Аж поки вони не зміцніли й не почали їй мстити.

Вона підвелася на лікті, простягнула руку й намацала шухляду в приліжковій тумбочці. Долоня одразу змокріла.

Почекавши, поки кімната зупинить свій танок, дівчина висунула шухляду і навмання витягла звідти коробочку зі снодійним. Звично, ніби все життя тільки тим і займалася.

Зараз мине…

Усі свої колишні обіцянки відігнала подалі. Увімкнувши бра, помітила півлітрову пляшку кока-коли на тумбочці й слабо втішилася, що не треба йти на кухню по воду. Відкрутила кришечку.