Читать книгу Терези - Анна Хома - Страница 24

Юра дав Максимові завдання набрати по телефону невеличку аптеку в Береговому, яка лояльно ставилася до новеньких і терпляче чекала, поки вони знайдуть назву необхідного препарату в базі даних і внесуть його в накладну.

Максим бавився з нею майже до завершення робочого дня. Офіс гудів, веселився… витягувався і сплющувався перед його очима, а третя кава була занадто солодкою, щоб він міг допити її до кінця. Дівчата постаралися. Катя чи Надя – він ще не запам’ятав, хто є хто…

– Слухай, Максе…

– Я Максим! – несподівано різко відповів хлопець своєму менеджеру.

Максом його називав Лешек. А сьогодні – парастас, завтра – похорон.

– Ну добре, Максиме, бери цю фігню і неси на склад. Спитаєш старшого по зміні, скажеш з «Арніки» привезли, пересорт. Але бігом, бо ще є кілька аптек, які чекають не дочекаються твого дзвінка!

Максим взяв баночку кардіомагнілу і пішов на склад. Там він уже якось був, і це його не потішило.

Цього разу на складі було спокійніше. У великому ангарі лише час від часу проходив хтось у синій спецівці, навіть не дивлячись на новенького. І протяги гуляли поміж залами і поверхами…

За скляною перегородкою сидів давненько не голений чоловік і щось черкав. Час від часу він оголошував у гучномовець кому, куди і що слід принести й знову черкав.

– Привіт! Ви тут старший?

– Я тут керівник зміни, а старший, куди пошлють, ходить, куди послали! – нервово відповів бородач, голос мав неприємний, гугнявий. – Що треба?

– Поміняти. Пересорт. З «Арніки», – Максим ледве згадав, що йому казав Юра. Бо думав зовсім про інше. – Це тут Олексій працював?

Керівник зміни закашлявся. Не дивно, холодно тут було страшенно.

– А ти хто йому? – засвердлив Максима чорними очима.

– Брат.

Однією брехнею більше, однією менше…

– Брат? Він не казав, що в нього є брат…

– Бо ми посварилися. Ще рік тому. У п’ятницю він сказав шефу, щоб узяв мене на роботу сюди, а у понеділок… у понеділок його вже не стало…

– Бо дурний був! Усім усе дозволяв. У нього на зміні робилося хтозна-що.

– Тоді чому його не вигнали?

– Бо вигідно було тримати. Списати могли все, що… – керівник зміни знову закашлявся і зиркнув на кардіомагніл. – Поклади. Скажеш Юрі, що обміняємо.

– Що списати?

– Ні, списувати не будемо, обміняємо… Увага! Натрію хлорид з бе-три на Чернівці! Десять флаконів! Шумахер чекати не любить, тому покваптеся!.. Ти чого ще тут?

– Шумахер – це прізвище чи прізвисько?

– Шумахер – це наш водій. А Олексій… був би живий, якби вчасно звідси пішов. Але я тобі нічого не казав…

Максим вийшов на свіже повітря, але легше від того не стало.

Слова змінного засіли йому в голові й не хотіли звідти вилазити.

Що ж ти наробив, Лешеку? Чому ж ти мені не зателефонував?

І привиділося Максиму, що там, на складі, за скляною перегородкою, сидить його найкращий друг: Не хотів тебе вплутувати…

Так я давно вже вплутаний, Лешеку!

А той тільки винувато усміхається…