Читать книгу Наречені з того світу - Анна Моро - Страница 2

На похороні зібралось доволі багато людей – родичі, колеги, друзі, знайомі. Тому майже ніхто не помічав Рене.

«Де взагалі вони взялися?»

Рене стояла з кам’яним обличчям. Вона не могла сказати, що сумувала за загиблим чи потерпала від великого болю втрати. Навіть не гнівалася через події, що передували цьому похорону. Рене геть нічого не відчувала. Навіть радості чи полегшення, які б мали сповнювати її нутро. Їй було цілковито байдуже.

Вона лишень стояла й дивилася на коштовно оздоблену труну, яка була вся оповита квітами. Труна була закрита. Рене пояснила всім, що після такої трагедії, яка сталася з її чоловіком, ховати тіло у відкритій труні не можна. А тоді стала збоку й не чула геть нічого, що відбувалося навколо неї. Жінці було однаковісінько, що подумає про неї натовп, який зібрався на кладовищі. Вона не могла більше тут бути.

Рене розвернулась і пішла геть з кладовища. Здавалося, ніхто й не помітив, як вона зникла. Цікаво, що вони думають з цього приводу? Невже всі отак запросто повірили в ту маячню, що розповіла їм Рене? В усі ті байки, що вона встигла вигадати? Навряд… Проте вона цим не переймалася. Головне, що Рене зараз тут, а він по той бік – серед мертвих.

Жінка зупинилася біля воріт цвинтаря й озирнулася. Священик продовжував читати молитву. Люди стояли з похиленими головами. Ніхто не дивився на неї. «От і добре», – подумала Рене. Зітхнула з полегшенням і вийшла за огорожу. «Тепер я справді вільна».