Читать книгу Фундація - Айзек Азімов - Страница 12

Льюїс Піренн занурився в роботу, сидячи за столом у добре освітленому кутку кімнати. Потрібно було координувати робочий процес, організовувати зусилля, уплітати нитки в певний візерунок.

Минуло вже п’ятдесят років; п’ятдесят років на те, щоб облаштуватися та перетворити видавництво Енциклопедії Першої Фундації на злагоджений робочий підрозділ. П’ятдесят років на збір первинного матеріалу. П’ятдесят років на підготовку.

Це було зроблено. Ще п’ять років, і перший том найбільш монументальної праці, що будь-коли планувалася в Галактиці, побачить світ. А потім з інтервалом у десять років – як за годинником – з’являтимуться том за томом. Разом з ними виходитимуть додатки – спеціальні статті про події, що становлять поточний інтерес, доки…

Піренн неспокійно заворушився, коли на його столі невдоволено забурмотів приглушений дзвінок. Він майже забув про зустріч. Натиснув кнопку, щоб відчинити двері. Краєчком ока він побачив широку фігуру Сальвора Гардіна, який увійшов усередину. Піренн не підвів голови.

Гардін усміхнувся. Він поспішав, але знав, що краще не ображатися на безцеремонне поводження Піренна з усіма, хто турбує його під час роботи. Він умостився в кріслі по інший бік столу й став чекати.

Перо Піренна ледь чутно дряпало папір. Жодного іншого звуку в кімнаті не було. А потім Гардін витягнув двокредитну монету з кишені жилетки. Він підкинув її, і вона, зблискуючи нержавіючою сталлю, крутнулася в повітрі. Він спіймав її і знову підкинув, ліниво спостерігаючи за тим, як миготить монета. Нержавіюча сталь була хорошим засобом обміну на планеті, де доводилося імпортувати весь метал.

Піренн підвів голову й кліпнув.

– Припиніть! – буркнув він.

– Га?

– Припиніть кидати монету. Це нестерпно.

– Добре. – Гардін сховав металевий диск у кишеню. – Тоді скажіть мені, будь ласка, коли ви будете готові, гаразд? Я обіцяв повернутися на засідання міської ради до того, як на голосування поставлять новий проект водогону.

Піренн зітхнув і відірвався від столу.

– Я готовий. Але сподіваюся, ви не докучатимете мені міськими справами. Дбайте про це самі, будь ласка. Енциклопедія забирає весь мій час.

– Ви чули новину? – флегматично спитав його Гардін.

– Яку?

– Новину, яку прийняв ультрахвильовий передавач міста дві години тому. Імперський губернатор префектури Анакреон прийняв титул короля.

– І що з того?

– Це означає, – продовжив Гардін, – що ми відрізані від внутрішніх районів Імперії. Ми очікували цього, але це аж ніяк не додає нам зручності. Анакреон розташований просто на нашому останньому торговому шляху до Сантанні, Трентора і самої Веги. Звідки нам брати метал? Ми вже шість місяців не отримуємо сталі й алюмінію, а тепер взагалі не зможемо отримати нічого, тільки з високої ласки короля Анакреона.

Піренн нетерпляче шикнув на нього:

– Ну то отримайте їх через нього.

– Але хіба ми можемо? Послухайте, Піренне, згідно зі статутом, що започаткував цю Фундацію, усю повноту адміністративної влади було надано Раді опікунів Енциклопедичного комітету. Я, як мер міста Термінус, маю повноваження лише висякатися і, можливо, чхнути, якщо ви підпишете наказ, який мені це дозволить. Усе у ваших руках та руках вашої Ради. Я прошу вас заради міста, чий добробут залежить від безперебійної торгівлі з Галактикою, скликати термінову нараду…

– Припиніть! Передвиборчі промови тут ні до чого. Гардіне, Рада опікунів не забороняє створення органів місцевого самоврядування на Термінусі. Ми розуміємо, що воно необхідне через зростання населення на планеті з того моменту, як п’ятдесят років тому була створена Фундація, і через дедалі більшу кількість людей, які беруть участь у справах, що не пов’язані з Енциклопедією. Але це не означає, що першою і єдиною метою Фундації вже не є видання повної Енциклопедії всіх людських знань. Гардіне, ми – наукова інституція, що підтримується державою. Ми не можемо, не повинні й не будемо втручатися в місцеву політику.

– Місцеву політику! Клянуся вам пальцем лівої ноги Імператора, Піренне, це питання життя і смерті. Ця планета, Термінус, не може власними силами підтримувати існування механізованої цивілізації. На ній відсутні метали. Ви це знаєте. Тут немає ані сліду заліза, міді або алюмінію і жалюгідно мала кількість інших мінералів. Як ви думаєте, що станеться з Енциклопедією, якщо цей невідомий король Анакреона за нас візьметься?

– За нас? Ви забули, що ми перебуваємо під прямим контролем самого Імператора? Ми не є частиною префектури Анакреона або якоїсь іншої. Запам’ятайте це! Ми – частина особистого домену Імператора, і ніхто нас не торкнеться. Імперія може захистити свою власність.

– Чому ж тоді вона дала імперському губернатору Анакреона збунтуватися? Та хіба тільки Анакреона? Щонайменше двадцять найвіддаленіших префектур Галактики, по суті вся її Периферія, почали жити власним життям. Скажу вам, що почуваюся невпевненим щодо Імперії та її здатності нас захистити.

– Дурниці! Імперські губернатори, королі – яка різниця? Імперію завжди пронизують інтриги та різні люди, що намагаються тягнути то туди, то сюди. І до цього бунтували губернатори і, якщо вже на те пішло, імператорів скидали або вбивали. Але який стосунок це має до самої Імперії? Забудьте про це, Гардіне. Це не наше діло. У першу і в останню чергу ми – науковці. І нашою турботою є Енциклопедія. О, так, я майже забув. Гардіне!

– Ну?

– Зробіть щось із цим вашим журналом! – Голос Піренна був сердитим.

– «Термінуський журнал»? Він не мій. Це приватне видання. Що сталося?

– Уже кілька тижнів він радить зробити 50-річчя створення Фундації приводом для офіційних свят і зовсім недоречних урочистостей.

– А чому ні? Комп’ютерний годинник відчинить Сховище через три місяці. Я б назвав це першим великим приводом, хіба ні?

– Гардіне, не для дурних видовищ. Сховище та його відкриття стосуються лише Ради опікунів. Про все, що має значення, людям буде повідомлено. Це рішення остаточне, і, будь ласка, поясніть його редакції журналу.

– Перепрошую, Піренне, але міська хартія гарантує таку дрібницю, як свобода преси.

– Можливо. А Рада опікунів – ні. Я представник Імператора на Термінусі, Гардіне, і маю всі повноваження щодо цього питання.

Обличчя Гардіна набрало виразу людини, яка подумки рахує до десяти. Він похмуро вимовив:

– У зв’язку з вашим статусом представника Імператора, маю для вас останню новину.

– Про Анакреон? – Піренн стиснув губи. Його охоплювало роздратування.

– З Анакреона до нас прибуде спеціальний посланець. Через два тижні.

– Посланець? Сюди? З Анакреона? – Піренн перетравлював цю новину. – Для чого?

Гардін устав і підсунув свій стілець на місце.

– Здогадайтеся.

І вийшов – доволі безцеремонно.