Читать книгу Фундація - Айзек Азімов - Страница 15

Частина ІІ
Енциклопедисти
4

Оглавление

Лорд Дорвін нюхав тютюн. Також у нього було довге волосся, кучеряве й заплутане, і, цілком імовірно, штучне, що доповнювалося парою світлих бакенбард, які він ласкаво пестив. Крім того, лорд розмовляв пишномовними фразами і гаркавив.

Та зараз Гардіну ніколи було думати про те, чому шляхетний канцлер викликав у нього таку миттєву відразу. О, так, ці елегантні жести, що ними він супроводжував усі свої зауваження, навмисно поблажливий тон, яким він супроводжував навіть просту відповідь «Так». Але, в будь-якому випадку, тепер було проблемою розшукати лорда. Він зник разом із Піренном півгодини тому – просто втік, хай йому грець.

Гардін був абсолютно впевнений, що його відсутність під час попередніх переговорів цілком влаштовує Піренна.

Але він таки знайшов Піренна в цьому крилі цього ж таки поверху, просто відчиняючи кожні двері. Штурхнувши чергові двері, Гардін з вигуком «Ах!» на вустах зайшов у темну кімнату. Силует хитромудрої зачіски лорда Дорвіна було важко не помітити на фоні освітленого екрана.

Лорд Дорвін підвівся:

– А, Гагдіне. Ви, безсумнівно, нас шукали? – Він простягнув свою тютюнницю (занадто декоровану й погано зроблену, як устиг помітити Гардін) і отримав увічливо відмову. Лорд узяв дрібку тютюну й люб’язно усміхнувся.

Піренн насупився, але Гардін зустрів його порожнім, байдужим виразом обличчя.

Запала мовчанка, яку порушив єдиний звук – стукіт кришки тютюнниці лорда Дорвіна. Він відклав її вбік і сказав:

– Ця ваша Енциклопедія, Гагдіне, велике досягнення. Наспгавді, це подвиг, який можна віднести до найвеличніших досягнень усіх часів.

– Більшість з нас погодяться з вами, мілорде. Однак це досягнення ще не завершене.

– З того моменту, як я побачив ефективність вашої Фундації, у мене немає жодних побоювань з цього приводу. – І він кивнув Піренну, який задоволено вклонився.

«Ну просто вечеря любові», – подумав Гардін.

– Я не скаржився на відсутність ефективності, мілорде, скоріше, на надмірну активність з боку частини анакреонців – хоч і в іншому та більш руйнівному напрямку.

– А, так, Анакгеон. – Він недбало махнув рукою. – Я щойно звідти повегнувся. Найбільш вагвагська планета. Абсолютно немислимо, як люди можуть жити в таких умовах. Відсутність найелементагніших вимог для культугної людини, відсутність найголовніших згучностей та комфогту – цілковита застагілість, де вони…

Гардін сухо перервав його:

– На жаль, анакреонці мають усі основні засоби, необхідні для ведення війни й руйнувань.

– Годі, годі. – Схоже, це роздратувало лорда Дорвіна, можливо, тому, що його перервали на півслові. – Але, знаєте, ми це питання загаз не обговогюємо. Спгавді, я теж зі свого боку стугбований. Доктоге Пігенн, а ви не покажете мені дгугий том? Будь ласка. Світло вимкнулося, і наступні півгодини Гардін міг також полетіти на Анакреон, оскільки на нього не звертали анінайменшої уваги. Книга на екрані мало що означала для нього, і він не намагався її читати, але лорд Дорвін у цей момент не на жарт розхвилювався. Гардін помітив, що від хвилювання він навіть перестав гаркавити.

Коли світло знову ввімкнули, лорд Дорвін сказав:

– Дивовижно. Спгавді дивовижно. Ви, Гагдіне, часом не цікавитеся агхеологією?

– Що? – Гардін відволікся від роздумів. – Ні, мілорде, не сказав би. Я планував стати психологом, а врешті-решт став політиком.

– Ах! Без сумніву, цікава наука. Гозумієте, я сам, – він узяв чималеньку дрібку тютюну, – бавлюся агхеологією.

– Справді?

– Його світлість, – утрутився Піренн, – дуже добре знайомий з цією галуззю.

– Ну, можливо, можливо, – благодушно відповів його світлість. – Я згобив жах як багато в науці. Спгавді, дуже добге в цьому гозбигаюся. Я пегечитав Джагдуна, Обіясі, Кгомвілла… гозумієте, всіх їх пегечитав.

– Я, звичайно, чув про цих авторів, – сказав Гардін, – але ніколи їх не читав.

– Вам вагто колись це згобити, мій любий дгуже. Це колись повернеться вам стогицею. Що ж, я вважаю, що точно вагто було полетіти сюди, на Пегифегію, щоб побачити цей примігник Ламета. Не повігите, у моїй бібліотеці жодного немає. До гечі, доктоге Пігенн, ви не забули пго свою обіцянку – згобити для мене копію з цієї книжки до того, як я поїду?

– Ви повинні знати, що Ламет, – самовпевнено продовжував канцлер, – дає нове й цікаве доповнення до моїх знань пго «питання походження».

– Яке питання?

Фундація

Подняться наверх