Читать книгу Фундація - Айзек Азімов - Страница 13

Ансельма о’Родріка – додаток «о» сам по собі означав шляхетну кров – субпрефекта Плуеми та Надзвичайного посланця його Високості Анакреона – плюс іще півдюжини інших титулів – Сальвор Гардін зустрів з усіма почестями, що відповідали такому урочистому випадку.

З натягнутою усмішкою й низьким поклоном субпрефект витягнув із кобури бластер і подарував його Гардіну. Той відповів на таку честь іншим бластером, що був спеціально позичений для такого випадку. Таким чином, були проявлені дружба та добра воля, і якщо Гардін і помітив велику опуклість на плечі о’Родріка, то завбачливо нічого не сказав.

Потім вони сіли в перший автомобіль, який повільно та церемонно в оточенні дрібних урядовців рушив на площу Енциклопедії. На всьому шляху їх із належним ентузіазмом вітав натовп.

Субпрефект Ансельм сприймав оплески з люб’язною байдужістю солдата й шляхтича.

Він спитав Гардіна:

– І оце місто – весь ваш світ?

Гардін відповів голосно, щоб його можна було почути крізь шум натовпу:

– Ми – молодий світ, ваше високопреосвященство. За нашу коротку історію нашу планету мало відвідували представники вищої знаті. Звідси й наш ентузіазм.

Цілком очевидно, що представник «вищої знаті» не почув у його словах іронії.

Він задумливо сказав:

– Засновані п’ятдесят років тому. Гм-м. У вас тут багато невикористаної землі. Ви ніколи не думали поділити її на ділянки?

– Поки що в цьому немає потреби. Ми надзвичайно централізовані; ми змушені такими бути через Енциклопедію. Можливо, одного чудового дня, коли наше населення зросте…

– Дивний світ! У вас немає селянства?

Гардіну неважко було здогадатися, що його високопреосвященство дещо незграбно намагається вивідати якусь інформацію. Він недбало відповів:

– Ні. І знаті теж.

О’Родрік витріщився на нього.

– А ваш лідер – чоловік, з яким я маю зустрітися?

– Ви маєте на увазі доктора Піренна? Так, він є головою Ради опікунів і особистим представником Імператора.

– Доктор? І ніяких інших титулів? Науковець? І він вважається вищим за цивільну владу?

– Ну звичайно, – доброзичливо відповів Гардін. – Ми всі тут більшою або меншою мірою науковці. Зрештою, ми є не так світом, як науковим фондом – під прямим контролем Імператора.

Він зробив ледь помітний наголос на останній фразі, що, здається, спантеличило субпрефекта. Решту шляху до площі Енциклопедії він задумливо мовчав.

Хоча Гардін і нудився наступну половину дня, він принаймні відчував задоволення від того, що після зустрічі, яка супроводжувалася гучними запевненнями в повазі, Піренн та о’Родрік зненавиділи товариство одне одного ще більше.

О’Родрік з осклянілим поглядом слухав лекцію Піренна під час «оглядової екскурсії» будівлею Енциклопедії. З ввічливою та порожньою усмішкою він прислухався до скоромовки останнього, коли вони проходили просторими сховищами довідкових фільмів та численними кінопроекційними кабінами.

Лише після того, як він спустився на рівень нижче, пройшовшись складальними цехами, редакціями, видавничими відділами, відділами фільмування, він зробив свою першу загальну заяву.

– Це все дуже цікаво, – сказав він. – Але, як на мене, це дивне заняття для дорослих людей. Що в цьому хорошого?

Гардін помітив, що на це зауваження Піренн не знайшов, що відповісти, хоча вираз його обличчя був дуже красномовним.

Вечеря, що відбулася того вечора, була дзеркальним відображенням денних подій, тільки розмову перехопив о’Родрік, який у найдрібніших деталях та з неймовірною енергією став описувати власні подвиги під час командування батальйоном у нещодавній війні між Анакреоном і щойно проголошеним сусіднім королівством Смирно.

Детальна розповідь субпрефекта не завершилася й після вечері, коли дрібні урядовці одне за одним пішли. Останній акт тріумфального опису розбитих космічних кораблів настав, коли він супроводжував Піренна та Гардіна на балкон і розслабився в теплому повітрі літнього вечора.

– А тепер, – сказав він з важкою веселістю, – перейдімо до важливих питань.

– Залюбки, – пробуркотів Гардін, закуривши одну з довгих сигар з веганським тютюном (небагато їх лишилося, подумав він), і перестав розгойдуватися на стільці.

Високо в небі було видно Галактику, і її схожий на лінзу туманний обрис повільно розтягувався на весь обрій. Нечисленні зірки тут, на самому краєчку Всесвіту, здавалися жалюгідними мерехтливими вогниками.

– Звичайно, – сказав субпрефект, – усі офіційні обговорення – підписання документів та інші нудні формальності, – які пройдуть перед тим… як ви називаєте свою раду?

– Рада опікунів, – холодно відповів Піренн.

– Дивна назва! У будь-якому разі, сьогодні мова не про це. Сьогодні ми могли б поговорити з вами як людина з людиною, еге ж?

– Це означає… – підштовхнув його Гардін.

– Тільки те, що я кажу. Тут, на Периферії, певним чином змінилася ситуація, і становище вашої планети стало трохи невизначеним. Було б дуже добре, якби ми з вами порозумілися щодо стану справ. До речі, мере, у вас немає ще однієї такої сигари?

Гардін неохоче зробив йому одну.

Ансельм о’Родрік понюхав і задоволено заквоктав.

– Веганський тютюн! Де ви його взяли?

– Ми отримали останню партію. Навряд чи ще щось лишилося. І лише космосу відомо, коли ми отримаємо наступну та чи отримаємо взагалі.

Піренн насупився. Він не курив і, якщо вже на те пішло, терпіти не міг цей запах.

– Дозвольте мені зрозуміти, ваше високопреосвященство. Ваша місія полягає лише в тому, щоб дещо нам роз’яснити?

О’Родрік кивнув, випустивши дим після однієї з перших міцних затяжок.

– У такому разі, вона скоро завершиться. Ситуація з Енциклопедією Фундації така, як і завжди.

– Ах! І якою ж вона була завжди?

– Завжди однакова. Це наукова інституція, що підтримується державою та належить до особистого домену його величності Імператора.

Субпрефекта, схоже, це анітрохи не вразило. Він випустив кільця диму.

– Це чудова теорія, докторе Піренн. Я уявляю, що у вас є статут з імператорською печаткою, але яка ситуація насправді? Як ви вистоїте проти Смирно? Ви ж розумієте, що від вас до столиці Смирно менше п’ятдесяти парсеків. А як щодо Конома і Дарібоу?

Піренн відповів:

– Ми не маємо нічого спільного з будь-якими префектурами. Як частина імператорського…

– Це вже не префектури, – нагадав о’Родрік. – Це тепер королівства.

– Тоді королівства. Ми не маємо з ними нічого спільного. Ми наукова інституція…

– Та до біса вашу науку! – вилаявся його співрозмовник. – Що, чорт забирай, нам робити з тим фактом, що ми будемо відповідальні, якщо Смирно в будь-який момент захопить вашу планету?

– А Імператор? Він що, просто спостерігатиме?

О’Родрік заспокоївся й сказав:

– Послухайте, докторе Піренн, ви поважаєте власність Імператора, і Анакреон теж, а Смирно може й не поважати. Пам’ятайте, ми щойно підписали договір з Імператором – завтра я надам копію вашій Раді, – який покладає на нас відповідальність за підтримання порядку на кордонах старої префектури Анакреон від імені Імператора. Наш обов’язок зрозумілий, чи не так?

– Звичайно. Але Термінус не є частиною префектури Анакреон.

– А Смирно…

– І не належить до префектури Смирно. Він не є частиною жодної з префектур.

– А на Смирно про це знають?

– Мені байдуже, знають вони чи ні.

– Нам не байдуже. Ми щойно закінчили з ними війну, і вони досі утримують дві наші зоряні системи. Термінус – надзвичайно важливе стратегічне місце між двома державами.

Гардін відчув утому. Він перервав о’Родріка.

– Яка ваша пропозиція, ваше високопреосвященство?

Здається, субпрефект уже був готовий перейти від ухильних відповідей до прямих заяв. Він бадьоро відповів:

– Здається цілком очевидним, що оскільки Термінус не може захистити себе сам, Анакреон мусить узяти цю роботу на себе. Зрозумійте, що ми не маємо жодного бажання втручатися у внутрішнє управління…

– Угу, – холодно пробурчав Гардін.

– …але ми вважаємо, що для всіх зацікавлених сторін було б краще, щоб Анакреон створив на планеті військову базу.

– І це усе, що ви хотіли, – заснувати військову базу на частині незайнятої території та спрямувати її на захист?

– Ну, звичайно, ще виникло б питання про забезпечення сил захисту.

Стілець Гардіна став на всі чотири ніжки, і він поклав свої лікті на коліна.

– От тепер ми добралися до суті. Перекладімо це доступною мовою. Термінус має бути під протекторатом і платити данину.

– Не данину, а податки. Ми вас захищаємо. Ви нам за це платите. Раптом Піренн з люттю стукнув кулаком об стілець.

– Дозвольте, Гардіне, мені висловитися. Ваше високопреосвященство, мене і на іржавий півшеляг не хвилюють Анакреон, Смирно або всі ваші місцеві інтриги та домашні війни. Кажу вам, що це підтримувана державою неоподатковувана наукова інституція…

– Підтримувана державою? Але держава – це ми, докторе Піренн. І ми вас не підтримуємо.

Піренн обурено підвівся.

– Ваше високопреосвященство, я прямий представник…

– …його імператорської величності, – кисло підхопив Ансельм о’Родрік, – а я прямий представник короля Анакреона. Анакреон набагато ближче, докторе Піренн.

– Повернімося до справи, – закликав Гардін. – Ваше високопреосвященство, а як би ви стягували ці так звані податки? Ви б прийняли їх у натуральній формі: пшениця, картопля, овочі, велика рогата худоба?

Субпрефект витріщився на нього.

– Якого біса? Що ми з ними робитимемо? У нас є чимало надлишків продовольства. Звичайно, ми брали б золотом. А ще краще, до речі, було б хромом або ванадієм, якщо він є у вас у великих кількостях.

Гардін розсміявся.

– У великих кількостях! Та в нас навіть заліза у великих кількостях немає. Золото! От, гляньте на нашу валюту. – Він кинув йому монету.

О’Родрік підкинув її і здивовано глянув.

– Це що, сталь?

– Точно.

– Не розумію.

– Термінус – це планета, де практично немає металів. Ми їх усі імпортуємо. Отже, у нас немає золота й платити нам немає чим, хіба що ви захочете взяти кілька тисяч бушелів картоплі.

– Ну… а промислові товари…

– Без металів? З чого ми виготовляємо наші машини? Виникла пауза й Піренн спробував ще раз.

– Уся ця дискусія відійшла далеко від суті. Термінус – це не планета, а науковий фонд для підготовки великої Енциклопедії. Космос із вами, чоловіче, та хіба ви не поважаєте науку?

– Енциклопедії не перемагають у війнах. – О’Родрік нахмурив брови. – Абсолютно непродуктивний світ – і при цьому практично незайнятий. Ну тоді ви могли б платити землею.

– Що ви маєте на увазі? – спитав Піренн.

– Цей світ абсолютно порожній, а незайняті землі, напевне, родючі. На Анакреоні багато знаті, яка хотіла б збільшити свої маєтки.

– Ви не можете пропонувати таке…

– Не треба так переживати, докторе Піренн. Землі тут багато й на всіх нас вистачить. Якщо ми домовимося та співпрацюватимемо, то ми можемо влаштувати все так, що ви нічого не втратите. Можемо подарувати титули й маєтки. Гадаю, ви мене розумієте.

– Дякую! – глумливо відповів Піренн. А потім Гардін простодушно спитав:

– А чи не міг би Анакреон забезпечити нас достатньою кількістю плутонію для атомної електростанції? Наших запасів вистачить лише на кілька років.

У Піренна перехопило подих, і на кілька хвилин настала мертва тиша. Коли о’Родрік заговорив, то його тон був зовсім інший:

– У вас є ядерна енергія?

– Звичайно. Що ж тут дивного? Здається, ядерній енергетиці вже п’ятдесят тисяч років. Чому б нам її не мати? Хіба що плутоній дістати трохи важко.

– Так… Так. – Посланець зробив паузу й тривожно додав: – Ну, джентльмени, поговорімо про це завтра. Вибачте мене…

Піренн глянув йому вслід і процідив крізь зуби:

– Це нестерпний, тупий віслюк! Це… Гардін перервав його:

– Не зовсім. Він просто продукт свого середовища. Він небагато розуміє, за винятком фрази: «Я маю зброю, а ви – ні».

Піренн роздратовано обернувся до нього.

– Що, у космоса, ви мали на увазі з цими розмовами про військову базу та данину? Ви що, з глузду з’їхали?

– Ні, я просто кинув йому мотузку й дозволив за неї вхопитися. Ви можете зауважити, що він таки виказав реальні наміри Анакреона – поділити Термінус на земельні маєтки. Звичайно, я не збираюся дозволити, щоб це сталося.

– Ви не збираєтеся. Ви не збираєтеся. А хто ви такий? І можна вас запитати, що ви хотіли сказати, коли розпатякали йому про нашу атомну електростанцію? Навіщо, це ж саме та річ, яка може зробити нас військовим об’єктом?

– Так, – відповів Гардін. – Військовим об’єктом, від якого краще триматися подалі. Хіба не очевидно, чому я підняв цю тему? Я хотів підтвердити одну дуже сильну підозру.

– Яку?

– Що на Анакреоні більше немає ядерної енергетики – з економічних причин. Якби вона в них була, то наш друг, без сумніву, розумів би, що плутоній (за винятком давньої традиції) не використовується на атомних електростанціях. А з цього випливає, що на решті планет Периферії теж немає ядерної енергетики. Її точно немає на Смирно, інакше б Анакреон не виграв у них більшість битв під час нещодавньої війни. Цікаво, чи не так?

– Нісенітниці! – Настрій у Піренна був жахливий, і Гардін ледь помітно усміхнувся.

Він кинув свою сигару й подивився на розтягнуту в небі Галактику.

– Назад до нафти й вугілля, чи не так? – пробурмотів він і занурився у свої думки.