Читать книгу Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер - Страница 16

Зіграйте в детектива. Понишпорте по своєму будинку чи кімнаті, ніби ви приватний детектив, який намагається з’ясувати, хто тут живе, орієнтуючись на стиль помешкання. Зрештою, якоюсь мірою ви також робите спробу дізнатися щось про незнайомця. Ви йдете стежками й вивчаєте відбитки пальців унікальної особистості, якою можете виявитися для себе після закінчення пошуків.

Зазирніть у шафи для одягу, на кухню, полицю з книжками та дисками. Подивіться на меблі, килими, фіранки, картини на стінах, їжу в холодильнику, кольори. Зверніть увагу на порядок чи безлад, розташування речей у приміщенні. Складіть реєстр якомога більшої кількості прикметних рис або схильностей, котрі впадуть вам в око.

Наприклад, що б ви сказали про людину, яка тут мешкає? Організована вона чи легковажна? Товариська чи самотня? Що для неї важить більше – почуття або розум? Чи, можливо, одне й друге? Вона читає здебільшого художню літературу чи наукові видання з історії? Їй подобається Бах чи Ерік Клептон[11]? Чи обидва? Меблі в цій кімнаті свідчать про те, що її мешканець надає перевагу грубим, натуральним матеріалам чи ретельно обробленим та стильним? Чи є в цього будинку або квартири якась головна прикметна риса або улюблене місце, де явно проводять найбільше часу, як-от: кухня, письмовий стіл, камін, музичний центр? Що каже одяг у шафі про свого власника? (Я, наприклад, зроду не зустрічала людини, яка б ретельно не добирала свій гардероб!) І так далі.

Коли всі можливі підказки зібрано, сядьте й прочитайте складений вами звіт приватного детектива. Це ваш власний портрет.

Здивовані?

Рут, 38-річна вчителька англійської, дійсно здивувалася. Вона ніколи не вважала себе людиною, орієнтованою на візуальне сприйняття. На ваше запитання вона б відповіла, що цікавиться переважно літературою та музикою й нічого не знає про живопис. Однак вона оббила цілу стіну своєї квартири дерев’яними панелями й розмістила на них листівки в такий дотепний спосіб, що не залишав сумнівів у її інстинктивному відчутті кольору та дизайну. Вона зробила це просто тому, що це їй подобалося – бо листівки мали гарний вигляд і піднімали настрій! Рут ніколи над цим особливо не замислювалася. Лише зігравши в приватного детектива, вона збагнула, що, виявляється, надзвичайно візуально чутлива, потребує цього і знає, як створювати речі, здатні радувати око.

Марґарет, 26 років, працює програмістом в офісі, що вимагає певного дрес-коду – слід одягатися скромно й консервативно. Вона вважає себе професійною, охайною та стриманою. Однак коли йде кудись на вихідні, надає перевагу яскравому одягу та ефектним аксесуарам. Їй подобаються великі капелюхи, глибокі декольте, пелеринки та блискітки. Коли Марґарет поглянула на всі свої вечірні сукні, які висіли разом у шафі, вона почувалася, наче Кларк Кент[12], який дивиться на плащ Супермена. Цей одяг відкрив її друге «потаємне» «я»: акторки й шукачки пригод, зухвалої та драматичної, котра любить розкішно вдягатися та привертати увагу.

Білл, бухгалтер, якому доводиться багато працювати вдома, розробив власну систему швидкого доступу до файлів, позначених різними кольорами, яку він вважав не більш ніж зручністю. Поглянувши на неї як детектив, він усвідомив, що ця система свідчить про притаманну йому логіку й винахідливість, талант організовувати та планувати.

Джейкоб, 45-річний поет, який живе й працює в маленькому коледжі в Новій Англії, звернув увагу на те, що в його будинку не один центр, а два: бібліотека й кухня! Його полиці для прянощів так само щільно й дбайливо заповнені, як книжкова шафа, а мідні казанки з такою ж любов’ю начищені до блиску, як філігранно відшліфовані його сонети. Зрештою, він мав визнати, що чоловік, який мешкає тут, значно більш товариський і чутливий до земних потреб, ніж меланхолійний відлюдник, яким він себе вважав.

Гра в приватного детектива може стати своєрідним приємним струсом для вашого уявлення про себе. У будь-якому разі вона його неодмінно збагатить. Смаки та вибір часто відкривають такі грані вашої особистості, про які ви самі не здогадувались або не сприймали їх серйозно. Якщо ви вважали себе звичайною людиною без особливих талантів чи захоплень, ця вправа покладе край такому уявленню! Можливо, ви спантеличені й не знаєте, як перетворити відкриття, які ви зробили, на мету, діяльність або професію, але не хвилюйтеся про це зараз. У наступному розділі я покажу вам, як сформулювати мету – цілком реальну для втілення – на основі всіх характеристик, що їх вам вдалося виявити. Просто зараз ваше завдання – отримати задоволення від їх відкриття. Розпочніть знайомство із широким спектром талантів, якими ви точно наділені!

Ця вправа також корисна в тому випадку, якщо ви, навпаки, цілеспрямована особистість із однією чітко визначеною метою. Ваш стиль може бути своєрідним сейфом для всіх інших талантів, яких ви не використовуєте зараз, – як візуальні здібності Рут. Ви просто маєте знати про існування цих природних умінь. Вам не треба ставати дилетантом чи «розпорошувати» їх, але ви повинні усвідомлювати: чим більше талантів зможете задіяти, тим яскравішим буде ваше життя й тим більше енергії ви матимете. Далі ви дізнаєтесь, як знайти час для реалізації всіх здібностей і захоплень.

Ваш стиль – це сфера, у якій ви досі користуєтеся творчими здібностями для формування свого світу та власної особистості. Це доказ того, що ви ще остаточно не втратили цю здатність. Усе, що вам потрібне, – дозвіл, заохочення та керівництво щодо того, як поширити цей стиль на все ваше життя.

ІІ. Унікальність проти змагальності

Зараз я хочу повернутися до вправи з кольором і продемонструвати вам ще один її аспект. Погляньте на кілька відповідей, які дали свого часу інші люди.

«Я червоний. Я завзятий, голодний і сердитий, як вогонь».

«Я червоний. Енергійний і самовідданий».

«Я червоний. Я наче кімната з червоним оксамитовим диваном, освітлена вогнем каміна, – запальна, пристрасна та водночас тепла й затишна».

«Я червоний, наче кров, – дуже глибокий і сповнений життя».

«Я блакитний. Холодний, стриманий, але розумний».

«Я блакитний. Тихий і спокійний».

«Я блакитний – яскравий сталево-синій, який аж потріскує від енергії».

«Я жовтий. Я нова кухня, сонячна й заставлена горщиками квітів. Я весела і люблю компанію, порядок і комфорт».

«Я жовтий. Спокійний, простий, чесний і відкритий».

«Я жовтий. Я важкий, багатий і коштовний, як золото, як вершки».

Одразу впадає в око дивовижне розмаїття відповідей. Понад те, зверніть увагу, наскільки різним виявляється один колір для різних людей! Навіть на рівні фізичного сприйняття. Я бачила двох людей, які дивилися на той самий колір, але один із них сказав: «Я іржавий», а другий відповів: «Я рожевий».

Пам’ятаєте, під час нашої розмови про раннє дитинство я говорила, що кожен із нас бачить різний світ? Можемо пересвідчитися в цьому зараз на прикладі такої простої, маленької вправи. Ваш стиль – це стиль сприйняття, спосіб бачення й відчуття світу, так само унікальний, як відбитки пальців. Ви народжуєтеся з ним, він розвивається разом з вами, і він не схожий на жоден інший. Він унікальний і в буквальному сенсі незрівнянний.

Існує тільки один спосіб порівняти людей – узяти рису, яку можна виміряти кількісно. Наприклад, зріст. Вочевидь, хтось вищий за інших, хтось, навпаки, нижчий. І це аж ніяк не говорить нічого про них як про особистостей, але, по суті, це достатня підстава для порівняння. На жаль, у нашому суспільстві порівняння, своєю чергою, часто стає основою для оцінки й вибудування певної ієрархії. У нас просто нав’язлива потреба – з’ясувати, хто «кращий». Ми беремо якийсь критерій – академічну успішність у школі або рівень доходу в дорослих – і оцінюємо людину за цим єдиним мірилом. Коли справді вдуматися, це не менш абсурдно, ніж оголосити, що високі люди кращі за низьких або що апельсин кращий за троянду, тому що більше важить! Проте саме так нас навчили думати – зіставляючи себе з іншими та переймаючись, чи «відповідаємо» ми стандартам.

Подумайте. Заходячи до кімнати, де багато незнайомих людей, хіба не починаєте ви одразу напівсвідомо «класифікувати» присутніх за вашим улюбленим критерієм – розумний / дурний, багатий / бідний, гарний / негарний, кваліфікований / некваліфікований тощо, – а далі оцінювати себе відносно них за тією ж шкалою? Наприклад, якщо ваше власне мірило «гарний / негарний», ваш хід думок може бути приблизно таким: «Так… Я вдягаюся з більшим смаком, ніж вона, але он у тієї очі красивіші, а…» Трохи соромно визнати, але дуже мало хто з нас не починає грати в цю гру.

Але що б сталося з цією системою, якби ви оцінювали й класифікували людей – а вони вас – із погляду індивідуального стилю? Припустімо, ви зустріли людей, які говорили «від імені кольору» в прикладах, наведених вище. Як би ви розмістили «за рангом» їхні відповіді? На якій би сходинці були ви в цій ієрархії? Хто був би «кращим»?

Авжеж. Їх і зіставити не можна, не те що вибудувати певний рейтинг. Правда в тому, що люди непорівнювані. Їх неможливо порівняти, так само як не порівняєш троянди й апельсини, гори і море чи Францію й Англію. Цілком імовірно, що вам більше подобається жити біля моря, ніж у горах. А може, ви краще поїдете у відпустку до Англії, ніж до Франції. І, звісно, вам деякі люди більш симпатичні, ніж інші. Надання чомусь переваги – вагома й серйозна річ, у якій ваш стиль також самостверджується. Однак ви б явно по-дурному почувалися, кажучи, що «Англія – краща країна, ніж Франція» або «Море краще, ніж гори». Але не менша дурниця говорити, що ви кращі за Мері, але Джо – кращий, ніж ви.

Поняття змагальності – ідея, що десь є хтось такий, як ви, тільки кращий, – неправильне. І воно заважає вам зосередитися на собі, натомість змушує концентруватися на боротьбі за відповідність хибним стандартам, орієнтованим на інших людей, – і це замість того, щоб зазирнути в себе й відкрити своє «я». Ваша індивідуальність і «незрівнянність» – єдина основа, на якій можна будувати своє життя, що приноситиме задоволення саме вам. І саме ви маєте бути задоволеним. Немає жодного авторитета поза вами, який міг би вирішувати, що правильно й добре для вас.

Тільки усвідомивши свою унікальність, ви зможете дійсно почати цінувати й поважати себе – і поважати інших! Сприймаючи людей на основі їхнього стилю, ви інстинктивно поважатимете кожного, а вони поважатимуть вас. І це буде справжній взаємний інтерес та цікавість. Якщо ми не змагаємося один з одним – якщо нас не лякають наші відмінності або ми не займаємося оцінюванням та рейтингами, – тоді ці відмінності стають ресурсами. Я не така, як ви, і не хочу бути такою, а то не буде нікого біля мене, хто б сказав мені щось, чого я не знаю, або показав те, чого я не здатна побачити. У мене була б тільки я сама. А мені потрібні ви, тому що ви – інакші.

ІІІ. Позитивні якості та «об’єктивність»

Коли ви говорили від імені свого кольору, чи вразило вас те, що ви могли казати будь-що? «Я червоний. Я завзятий і сердитий. Так, я цілком можу назвати себе сердитим! Я ж червоний, правда?»

Чи не здалося вам при цьому складним сказати щось на кшталт: «Я розумний, я пристрасний, я сумний, я самовідданий»? Чи не соромилися ви?

Це була досить прозора вправа, чи не так? Упевнена, ви одразу зрозуміли, що говорите про себе – принаймні про якусь грань своєї особистості. Якби вас попросили обрати улюблений колір іншого дня, можливо, ваш вибір був би іншим. Але, безперечно, цей колір відобразив частину вас, відкривши при цьому деякі дуже особисті речі. Ось чому, можливо, вам було складно про це говорити. Ви порушували правило нашої культури, яке забороняє вислови на кшталт: «Я людина, котра…»

Скільки з нас іде по життю, голосно говорячи собі та всім іншим: «Я пристрасна! Може, я й не організована, але в мені є вогонь та енергія»? Ні, ми говоримо: «Боже, я товстуха!» Ми робимо так, бо дуже рано засвоїли, що відкрито говорити про себе – особливо щось гарне – це табу. Якщо ви схожі на мене, то не раз у житті, зустрічаючи потенційного коханого чи роботодавця і вважаючи, що виявляєте чесність та «об’єктивність», казали: «Я одразу хочу знати все, що зі мною не так!»

На щастя, у цьому табу є кілька лазівок – сфер, у яких вам дозволено, хоча б у формі гри, заявити: «Я людина, котра…» Це журнальні тести та астрологія. Саме тому, до речі, вони такі популярні! Зауважте, що ваш знак зодіаку не говорить, що ви ідеальні. Згідно з гороскопами, ви вправно робите одні речі, але вам погано вдаються інші, оце ваші чудові якості, а оце жахливі. І ви любите їх усі. Я Лев. Це дозволяє сказати мені: «Я люблю хизуватися й грати на публіку. Я захоплююся всім. Мені потрібні любов і турбота», – і все це без найменшого зніяковіння.

Це справжня об’єктивність – об’єктивність, яка з любов’ю говорить, що ви чудові й прекрасні саме такі, як ви є. Але знявши маску астрологічного знака, ви раптом відчуєте, що вам заборонено надалі казати такі речі. Власна безпосередня характеристика вважається об’єктивною тільки за умови своєї негативності. Позитивна ж дорівнює суб’єктивній. «Об’єктивна» – значить точна, правильна, тоді як «суб’єктивна» – це марнославство й самообман.

У всіх нас у голові постійно грають платівки з переліком наших недоліків, повторюючи їх доти, доки вони не закарбуються в пам’яті навіки. Дуже мало кому вдається почути записи, які б розповідали про те, що в нас є гарного й правильного! Однак лише за умови чіткого, не затьмареного ніяковістю погляду на свої переваги ви матимете справді об’єктивне уявлення про себе, на яке зможете спиратися, плануючи творче життя, що приноситиме вам насолоду. Отже, вам украй потрібні якісь позитивні платівки, які б ви могли вмикати, якщо негативні лунатимуть надто гучно й набридливо.

Знайти позитивну інформацію про себе не так уже й складно, як може здатися на перший погляд. Якби вас попросили сісти й дати вдумливий, точний перелік позитивних якостей вашого найкращого друга, ви б могли це зробити? Думаю, з легкістю і хвилини за дві. Що ж, ваш найкращий друг може зробити те саме для вас. Правду кажучи, ви не ховаєте цих якостей ні від кого, крім себе. Вони помітні й очевидні для всіх, хто вас знає, і навіть тих людей, котрі бачать вас уперше. Ви б відчули здивування й задоволення, якби справді побачили себе іншими очима. І саме це я хочу запропонувати вам зробити в наступній вправі.