Читать книгу Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер - Страница 9

Дозвольте собі помандрувати вашими дитячими спогадами, особливо в той чудовий, казковий час, коли вам дозволяли гратися, мріяти чи робити будь-що з того, що вам подобалося. Тепер на новому аркуші спробуйте відповісти на такі питання:

Що найбільше приваблювало й зачаровувало вас, коли ви були дитиною?

Яким чуттям ви насамперед жили: зором, слухом, дотиком? Чи всі вони були важливі для вас однаковою мірою?

Що ви найбільше любили робити, про що найчастіше мріяли – байдуже, наскільки «дурним» чи неважливим це здається вам зараз? Із чим були пов’язані ваші потаємні фантазії та ігри, про які ви ніколи й нікому не розповідали?

Чи немає у вас відчуття, що в глибині душі ви досі любите ці речі?

Про які таланти або здібності могли б свідчити ваші дитячі інтереси та мрії?

Марсія, 32 роки, дуже жваво зреагувала на це питання й відповіла на нього з певною ностальгією:

«Я дійсно повернулася до того, що відчувала в перші п’ять років свого життя. Відтоді все перевернулося. Ця вправа збурила в мені цілий вир емоцій і мала своєрідний лікувальний ефект, адже я ніколи раніше не усвідомлювала, наскільки гарними для мене були ці роки дитинства».

Ось іще декілька відповідей.

Еллен, 54: «Пам’ятаю, як любила дерева. Я частенько просто стояла й дивилася на них або міцно обіймала стовбури руками. Здається, я розуміла, як воно – бути деревом».

Джон, 35: «Я був схиблений на ритмі. Постійно відбивав якісь свої ритмічні фігури, сідаючи за обідній стіл. Ніхто при цьому не міг нормально поїсти».

Білл, 44: «Я обожнював колір. Знаю, що почав малювати з того моменту, як тільки зміг тримати в руці крейду чи олівець. Я розмальовував цілі аркуші паперу, сторінки книжок і навіть стіну біля свого ліжка яскравими, барвистими карлючками».

Анна, 29: «Це, мабуть, звучить смішно, але на місцевому телебаченні колись постійно крутили рекламу пива „Геммс“ із Міннесоти. Там була пісенька – я досі пам’ятаю слова й музику: „Із країни небесно-блакитних вод, / Країни ялин і пахучих бальзамів / Прийшло до нас освіжаюче пиво / „Геммс“, освіжаюче пиво!“ Індіанські мотиви звучали в нав’язливій мелодії, а на екрані з’являлася картинка з прекрасним озером, що мерехтіло в місячному сяйві. Що ж… уночі я залазила під ковдру й уявляла себе індіанською принцесою з Країни небесно-блакитних вод».

Якщо у вас не було мети, коли ви починали читати цю книжку, прийміть мої вітання. Можливо, ви й не повірите, але щойно ви зробили перший крок до того, щоб вибрати її.

Молодша донька Еллен нещодавно поїхала до коледжу, давши їй можливість замислитися над пошуком кар’єри. Вона могла свого часу – і досі може! – стати ботаніком, лісничим, садівником, поетом або художником, навіть психотерапевтом.

Джон – кваліфікований механік. Він мало що знає про музику, але міг і все ще може бути чудовим джазовим барабанщиком або танцівником.

Білл пішов шляхом свого батька, ставши адвокатом. Він непогано заробляє, і ця робота загалом йому подобається, але прихований у глибині його душі талант художника або дизайнера інтер’єру лише чекає на відкриття.

Анна працює секретаркою у видавництві. Однак вона мала й досі має яскраву уяву, що дозволила б їй стати письменницею, режисеркою або головним редактором.

Яка ваша відповідь? Чи говорить вона вам про те, чого ви хочете і в чому б могли досягти успіху?

Тепер постає справжнє питання.

Як вийшло так, що Альберт Ейнштейн зміг стати Альбертом Ейнштейном, а Марсія, Еллен, Джон, Білл та Анна – і, ймовірно, ви самі – не використали сповна власних талантів?

Якщо ми справді всі прийшли в цей світ наділені оригінальністю й енергією для її втілення, як тоді пояснити феномен Альберта Ейнштейна, Мері Кассатт[3], Лютера Бербанка[4] чи Марґарет Мід[5]? Усі вони пройшли через перший клас. Їм також доводилися зростати й платити за рахунками. Але як їм вдалося зберегти неушкодженою свою мапу скарбів? Мабуть, вони носії певної таємничої якості – сили характеру, наполегливості, упевненості в собі, самодисципліни, віри в себе, навіть неврівноваженості, яка межує з божевіллям, – якоїсь риси, що виокремлює цих «особливих» людей у специфічну категорію, до якої не належимо ми з вами.

Це правда. «Генії», тобто дійсно успішні люди, котрі реалізувалися в житті, мали дещо, чим були обділені ми. Але в цьому аж ніяк немає нічого таємничого. Це не риса, з якою треба народитись, і не позитивна якість, що її треба розвивати в собі роками шляхом тяжкої боротьби. Я скажу вам точно, що мав Альберт Ейнштейн.

Це земля під ногами та повітря навколо, вода і сонце.