Читать книгу На городі довіряємо природі. Чудовий результат без клопоту й витрат! - Борис Бублик - Страница 4

Інколи читач гостросюжетної книжки забігає наперед, нетерпляче заглядає в кінець книжки. Можна поблажливо усміхнутися, розцінивши переривання звичного послідовного читання як вияв цікавості. Але, помисливши, можна побачити певну мобілізуючу роль «човникового» читання. Тепер читач не зможе просто «плисти» за фабулою очима: він мимоволі фіксуватиме деталі, на які не звернув би уваги під час «гладкого» читання. Ось із якою метою ми відвідаємо «агітпункт» – заглянемо аж на верхні східці, якими тільки належить піднятися читачеві. Можна сказати так. Світло в кінці тунелю видно, але далеко. І світло стане ближчим, якщо подорожній знатиме, що воно висвітлює там щось хороше.

Картопля в «комуналці»

Перший візит – до картоплі, некоронованої королеви наших городів. Подивимося, як полегшує життя вирощування її у злагоді з природою, які природні зв’язки можна мобілізувати собі на підмогу.

Рано навесні, «лишь только подснежник распустится в срок», грядку, призначену під картоплю, мілко (до, до! 5 см) прополюють (для ясності вважатимемо, що ширина грядки ~ 110 см). Якщо грядка вкрита минулорічною мульчею і полеглими сидератами, треба згребти великі фракції (щоб пізніше використовувати їх як мульчу), а дрібні закласти в ґрунт під час прополювання (особлива старанність при закладенні не потрібна – як вийде).

Мілку прополку зручно виконувати плоскорізом Фокіна. Можна перетворити на плоскоріз звичайну сапку, замінивши традиційний короткий прямий держак на довгий, злегка вигнутий догори. На малюнку 8 вигнутість держака підкреслено штрих-пунктирною лінією. Плоскоріз і сапку тримаємо під час роботи не як пічний рогач, а як косу (саме для цього держаки у них довгі). Це дозволяє працювати, випроставшись на ввесь зріст, а не гнутися, як зазвичай, буквою Г.

Мал. 8. Сапка з довгим держаком

Уздовж осьової лінії грядки риємо рівець завглибшки 4–5 см (це можна зробити плоскорізом Фокіна, ріжкатим культиватором або, в найгіршому разі, кутом сапи). Потім бруском завширшки ~ 6 см продавлюємо рівчак так, щоб на його місці утворлилася плоскодонна канавка завглибшки ~ 3 см (мал. 9). У бруску просвердлено вушка, і в них для зручності маніпулювання протягнуто дротяні або мотузкові кільця такого розміру, щоб можна було продавлювати канавки, стоячи на ввесь зріст, не згинаючись. Удвох, звісно, зручніше – кожен тримає свою петлю і наступає на свій кінець бруска. Але й поодинці можна. Просто тоді доведеться тримати в руках обидва кільця і наступати на середину бруска.

Мал. 9. Брусок

На площі канавки сіємо насіння цибулі ріпчастої (чорнушки) (мал. 10). Робимо це якомога рівномірніше – це дозволить позбутися проріджування сходів. Переважно тому, що насіння розкидано по площі. Якщо, теж якомога рівномірніше, сіють не на площі, а в лінію, у рівець, то уникнути проривки не вдається: насіння зі схилів рівчака зсипається вглиб, і утворюються згустки.

Мал. 10. Канавка для культур-ущільнювачів

Густота сівби має бути такою, щоб відстань між насінинами була 4–5 см. Потім, іще рідше, сіємо моркву і, нарешті, рівномірно, приблизно через 20 см, розкидаємо по канавці насіння редьки олійної, ще рідше, 2–3 штуки на метр, – насінини чорнобривців. Канавку загрібаємо і мульчуємо смужку, щоб уберегти весняну вологу і комфортну для насіння цибулі та моркви прохолоду. Через кілька днів сходи редьки забовваніють на смужці. Чорнобривцям, чорнушці і моркві знадобиться більше часу – до трьох тижнів.

Приходить час садити картоплю (питання підготовки бульб до посадки, вибору часу і способу садіння будуть скрупульозно розглянуті у другій частині, в розділі 7).

Картоплю садитимемо – на вибір – шматочками з очками (мал. 11) або половинками.

Мал. 11. Лунка для саджання картоплі шматочками

Зупинимося спочатку на посадці шматочками. Нарізані шматочки садимо з обох боків морквяно-цибулевої смуги дворядковими стрічками. Закріплюємо два шнури: один – за 15 см від краю грядки, другий – за 20 см від першого (штрих-пунктирні лінії на малюнку зверху). Потім посадковою палицею продавлюємо між шнурами ямки – зиґзаґом, приблизно за 20 см одна від одної. Глибина ямок визначається довжиною робочого конуса палиці (у нашому випадку – для супіщаного чорнозему – 12 см). У ямки кидаємо висадкові шматочки, а потім ямки засипаємо і ПРИТОПТУЄМО.

Якщо городник зволів садити половинки бульб (мал. 12), то йому спершу треба озброїтися палицею з товстішим робочим кінцем. А потім закріпити один шнур за 20–25 см від краю грядки і видавлювати ямки вздовж шнура на відстані 30 см одна від одної.

Мал. 12. Лунка для саджання картоплі половинками

Почекавши 3–4 дні (пауза потрібна для прогрівання ґрунту), картопляні стрічки (або ряди) ретельно мульчуємо. Щоправда, треба «озиратися» на суховій. Якщо є небезпека, що ґрунт за ці дні помітно висохне, то мульчувати посадку потрібно по гарячих слідах, негайно.

Підвищена увага до мульчування пояснюється тим, що картоплю не прополюватимемо, не підгортатимемо, і тому на мульчу накладається ще один обов’язок – уберегти від позеленіння бульби, які можуть виглянути з землі. Словом, якщо на всій грядці можна обійтися тонким шаром мульчі, аби лишень земля була прикрита і щоб грядку можна було – за бажанням – поливати, то над картопляними стрічками шар мульчі має бути товстішим.

Про посадкову палицю (мал. 13). Її роблять із метрового куска молодої тополі. Тополя і легка, і не колеться так охоче, як, приміром, дуб. Зверху в просвердлений отвір вставляємо ручку для зручного маніпулювання, а в нижній частині палиці, над робочим конусом, прироблюємо петлю з товстого дроту. Вона слугує і педаллю для вдавлення палиці в землю, і обмежувачем глибини ямки. По суті, це саджалка Фокіна, в якій В. І. Бевз (Енергодар) замінив робочий шишак конусом.

Мал. 13. Модифікована саджалка Фокіна

Є у цієї саджалки вада: лінія зусилля (при вдавлюванні) зміщена, знаходиться приблизно за 15 см від лунки (на малюнку 13 лінії зусилля відзначені чорною стрілкою). На м’якій землі цей ґандж невідчутний. Але при роботі з щільним ґрунтом саджалку доводиться нахиляти (в бік від педалі), щоб наблизити лінію зусилля до лунки (мал. 14).

Мал. 14. Наклон саджалки

Цю ваду можна буквально «розвести руками»: ніби нахилити палицю заздалегідь (малюнок 15), зробити знаряддя асиметричним. Робочий конус затесати тільки справа, над ним із палиці вирізати клин для ноги, конус вгорі стягнути бандажем, щоб зуб не відколовся (чорна смужка), і над зубом закріпити педаль (вона ж – обмежувач глибини).

В асиметричній саджалці лінія зусилля проходить поруч із лункою.

На нижні відрізки педалей для зручності надягнуті трубки (прямокутники темно-сірого кольору на малюнках). Фігурні дужки, що нижче від палиць-саджалок, показують відхилення ліній зусилля від центрів лунок.

Мал. 15. Асиметрична саджалка

Переведемо увагу зі столярно-слюсарних робіт на картоплю. Приблизно через тиждень після посадки, коли на паростках почнуть формуватися корінці, картопляні стрічки слід полити чимось солодким. Не бентежитиму читача «відкриттям», що важко вигадати кращі солодощі за мед. Обмежуся реальною пропозицією: змолоти кілька кілограмів буряка або моркви (можна й того й іншого) і бовтанку (кіло солодощів на відро) полити стрічку так щедро, як це дозволить маса солодощів. Перестаратися неможливо. До речі, буряка (цукрового, Циліндри, Детройтського) для солодкого підживлення рослин (і не тільки картоплі) треба вирощувати побільше. Він невибагливий, не вимагає особливої уваги, добре зберігається, а в жнивну весняну пору важко переоцінити роль солодкої підгодівлі у розвитку кореневої системи кожного молодого саджанця. Тим більше що іншого настільки ж доступного джерела солодкості, як буряк, навесні просто немає. Звісно, якщо є можливість обзавестися мелясою (патокою), то можна запастися нею для солодких поливів. Детальніше про роль цукрів у харчуванні рослин говоритимемо в другій частині.

З появою сходів треба «подбати» про колорадських жуків. Необтяжливим можна вважати такий підхід. При появі перших жуків на кущиках, що визирнули з землі, треба зібрати жуків у відро з солоною водою. Досі ми так і робили: бабусечка вручну збирала перших жуків і листочки з кладками яєць. І так було до знайомства з Віктором Васильовичем Єгоровим (у розділі 1 розповідалося про сачок Єгорова). Тепер ми зможемо ловити жуків сачком і віником. Це окупиться з верхом. Грядки перебуватимуть у виграші навіть наступного року – менше жуків влаштується у них на зимівлю. На городі невигідно жити одним днем.

Коли кущики піднімуться на 10–15 см, у стрічках можна розкладати підсолоджений ЕМ-силос. Стільки, скільки хочеш. Але – ПІДСОЛОДЖЕНИЙ! У цьому випадку немає небезпеки, що картопля почне жирувати: цукри не дадуть (про це – у другій частині). Заодно ЕМ-силос збільшить шар мульчі і зменшиться небезпека озеленення бульб. Розкладений силос щоразу поливаємо, але не рясно.

Настає час збирання. Оскільки в кожному кущику в основному тільки 1–2 стебла, то і бульб під ним мало – 2–4 штуки (дрібних немає). Усі бульби лежать біля поверхні, і тому картоплю можна буквально «копати очима»: підвести під кущик садові вила, підчепити його, нагнути вила, ПОБАЧИТИ всі бульби, вибрати їх і повернути землю назад.

Зібрану грядку (бажано того ж дня!) засіваємо яровим сидератом (фацелією, вівсом, гречкою, майорами, гірчицею, редькою олійною…) і мульчуємо. Віталій Трохимович Гридчин, який уже понад півстоліття випробовує сидерально-безорну агротехніку, називає цей прийом «використанням тіньової вологи». У середині серпня, коли викопують картоплю, кожна крапля вологи – як золото.

А що з морквяно-цибулевою смужкою? Треба своєчасно вибрати головки цибулі, що придатні для вжитку (з діаметром 25 і більше міліметрів), а весь дріб’язок залишити зимувати в грядці. Аналогічно чинимо з морквою – кращі коренеплоди восени вибираємо, а ті, що гірші (не менше 3–4 на метрі смужки), залишаємо в землі.

У наступному сезоні на місці картопляних стрічок (рядів) можна посадити будь-яку капусту, навіть брюссельську, якщо вистачить терпіння стежити за попелицею. А цибуля й морква відразу виступлять у кількох амплуа.

Уся морква піде в стрілку і надійно захистить цибулю від цибулевої мухи. У липні слід залишити потрібну кількість кущів на насіння, а решту видалити й порубати на мульчу або ЕМ-силос. Знана українська городниця Валентина Іванівна Ляшенко збирає зайві незрілі парасольки моркви, сушить їх в «Ізідрі», меле й отримує приправу-«багатоверстатницю». Годі знайти страву (навіть із третіх), якій завадив би цей квітковий порошок.

Цибуля, що виросла з цибулин, товщих за 1 см, теж піде в стрілку. І зіграє на чотирьох інструментах одночасно. По-перше, сполохає морквяну муху. По-друге, соковиті цибулини з молодою стрілкою гідно прикрасять стіл. По-третє – знову згадаємо добрим словом Валентину Іванівну. Вона сушить зелені пера, що втратили тургор. Теж меле їх і отримує порошок. Правда, не насмілюся стверджувати, що він доречний у третіх стравах. Нарешті, частину таких рослин можна залишити на насіння. Вони потребують підтримки – про відповідну до природи підтримку рослин йшлося у розділі 1.

Єдине, що не дано цим рослинам, – це родити гідні ріпки. Правда, деякі городники «стрижуть» цибулю й часник під одну гребінку і необачно виламують стрілки цибулі. Виходить «ні Богу свічка, ні чорту кочерга» – ні зелені до столу, ні духмяного пугала для морквяної мухи, ні насіння, ні путньої, смачної ріпки.

Про капусту. Крім звичайного догляду (стеження за попелицею, поливів і, можливо, прополювання на ранній стадії), капусту треба 2–3 рази підгодувати ЕМ-силосом. Це убезпечить її від жахливої напасті – слимаків. Суворе попередження: СИЛОС ДЛЯ КАПУСТИ НЕ МАЄ БУТИ СОЛОДКИМ. Детальніше про це – у другій частині.

У кінці літа, коли на грядці залишаються капуста і маточники, треба посіяти гірчицю (не прикриваючи насіння). Можна б посіяти й овес, але неприкриті зерна вівса можуть стати здобиччю горобців та мишей. Восени з маточників збирають насіння, а з приходом заморозків січуть капусту.

Отже, за два сезони грядка вродила картоплю, капусту, моркву, цибулю на зелень, цибулю-ріпку (двічі). Насіння моркви та цибулі (свіже!) отримано цілком задарма – коренеплоди маточників навіть у руках не побували. На грядці, вважай, без перерви росли сидерати, що допомагали культурним рослинам розпушувати ґрунт без плуга й давали притулок та їжу ґрунтовій живності, біомасу для мульчі й силосу. Крім цього, захист рослин від шкідників і хвороб в основному виконувався не обприскувачем, а засобами самого фітоценозу: редька охороняла картоплю від фітофторозу, чорнобривці – від нематоди, цибуля відлякувала від моркви морквяну муху, морква відповідала на приязнь цибулі тим самим – захищала її від цибулевої мухи. ЕМ-силос, окрім підживлення рослин, визволяв капусту від слимаків.

А робота? Дайте лупу, щоб розгледіти, де ж тут вона, малесенька, загубилася. Грядка не знала копання / перекопування, прополки як такої (вона поєднувалася з волочінням насіння), підгортання, проривання сходів і навіть – частково – збору. При копанні картоплі не переверталися пуди землі. Відзначимо ще одну «дрібничку»: усі роботи фактично виконувалися стоячи.

У читачів, мабуть, виникло безліч питань – але саме заради цього ми забігли наперед. До кінця книжки всі питання відпадуть самі собою. А поки прошу вірити мені на слові: написане не висмоктане з пальця. Воно пройшло через голову й руки.

На третій сезон на грядці можна провести рокіровку: на місці картопляних стрічок спорудити морквяно-цибульні смужки, а в центрі посадити трьохрядкову стрічку (або ряд) картоплі. І… «наша песня без конца, начинай сначала».

Рис. 16. Спорудження на місці картопляних стрічок морквяно-цибулевих смужок, а по центру – потрійної стрічки (або ряду) картоплі

Може статися так, що бажання скористатися «побаченим в агітпункті» виникне не рано навесні, а рано восени. Чи можна його реалізувати, не чекаючи весни? Упевнено кажу «так»!

Виберімо грядку, де не розперезалися багаторічні бур’яни, як-от пирій або колосняк, і відтворімо на ній ситуацію, що склалася до осені першого сезону. Далі «візок» покотиться наїждженою колією.

Обзаведімося цибулею-сіянкою і нетоварною (дрібною, кривою, розгалуженою) морквою. Потім виполімо грядку (як у весняному варіанті). Тільки треба мати на увазі, що ґрунт до осені міг затвердіти – у цьому випадку грядку треба полити (або дочекатися дощу). Послідовність подальших робіт така:

– як у весняному варіанті, уздовж осьової лінії грядки дряпаємо рівець і за допомогою бруска перетворюємо його на канавку;

– плоскорізом поправляємо цибулинки так, щоб не було де густо, а де пусто;

– розкидаємо моркву по канавці (по 4–5 штук на погонний метр);

– з потрібною, приблизно, густотою розсипаємо по канавці (РОЗСИПАЄМО, не встромляємо) цибулинки-сіянки;

– засипаємо канавку землею і притоптуємо;

– засіваємо грядку яким-небудь яровим сидератом.

Залишається рано навесні увіткнути в цибульну стрічку по 5–7 насінин редьки олійної і по 2–3 насінини чорнобривців на погонному метрі канавки. На грядці відтворено ситуацію першої весни!

На додаток до жарту про лупу, що без неї не розгледіти роботи (в описі весняного варіанту), треба нагадати, що сіянку сіяли (СІЯЛИ!). Цибулі зовсім не треба, щоб городниці, тикаючи сіянку, сиділи годинами навкарачки, а потім – решту життя – їм докучав варикоз. Про те, що часу потрібно набагато менше, я вже мовчу. І ще: багатьом може здатися дивним, що ґрунт у лунках і канавках ПРИТОПТУЄТЬСЯ, а не розпушується. Але саме так наказано дикою природою. А як виник і поширився звичай рихлити лунки – запитувати треба у лукавого (та в популяризаторів «передового досвіду»).