Читать книгу На городі довіряємо природі. Чудовий результат без клопоту й витрат! - Борис Бублик - Страница 9

Цими словами в «Огороде для ленивого…» було визначено другу ознаку ощадливого землеробства. Історично компост прийшов на зміну мінеральним добривам. І це могло стати значним кроком уперед. Але не стало – компост став виключно робленим, відторгненим від городнього життя. Провал! Правда, красиві слова й етикетки допомогли компостуванню поширитися по світу. Та й інвазивність американської культури зіграла свою звичну роль. Але в сьогоднішньому розумінні процесу живлення рослин роблений компост і компостування поза грядками – ознака просто нерозумного землеробства.

Читаю я давні слова про компост і намагаюся зрозуміти, як можна було «проґавити поворот». Я і себе маю на увазі, тому що свого часу теж доклав руку до популяризації робленого компосту. Правда, вже не один рік воюю проти нього. Але біда в тому, що нас, тих, хто схаменувся, мало. І приплив у наші ряди ледь помітний.

Ось цитата з «Огорода для ленивого…»: «Компостна купа на ділянці – це просто імітація одвічної роботи природи над поліпшенням ґрунту. Забезпечуючи здоров’я ґрунту, ми гарантуємо успіхи в землеробстві. Чи не парадокс – щоб повернутися до найстарішої і практично універсальної агрокультури, треба так довго і так багато вмовляти землеробів…

Компостування городніх і кухонних відходів – дуже важливий для навколишнього середовища процес. Відходи є і будуть, і позбуватися їх треба. Хімічні засоби (спалювання) – це і втрата органічної матерії, і шкода навколишньому середовищу. Фізичні засоби (звалище) – однаково і втрати, і забруднення навколишнього середовища. І тільки біологічний засіб – компостування – дозволяє і позбутися відходів, і середовищу не нашкодити, і ресурси зберегти, повертаючи землі відходи у формі, в якій вони можуть бути ефективно використані рослинами…

Не треба заривати органічні відходи на звалищах, не треба дозволяти дощам змивати їх в океан, не треба задимлювати небо. Природа давним-давно виробила досконалий біологічний механізм утилізації відходів – компостування. Тож навіщо безкінечно винаходити велосипед?»

Мені знадобилося кілька разів перечитати цю оду робленому компосту, щоб виявити, що в ній не так. Є чудовий єврейський жарт: «Ех, якби я був такий розумний спочатку, як моя Циля потім». Отже, що міг би виявити в оді «такий розумний спочатку»?

Насамперед його насторожило б ставлення до органіки. Органіка – безцінний скарб, що підлягає акуратному поверненню в ґрунт для забезпечення кругообігу речовин. В оді ж мова йде про городні та кухонні відходи. І компостування як засіб утилізації відходів звісно ж, набагато ліпше за спалювання та викидання їх на звалище.

Крім цього, «такий розумний спочатку» помітив би три факти, м’яко кажучи, пересмикування (за Ожеговим: пересмикнути – обманним способом підтасувати). Перший факт: одвічна робота природи над поліпшенням ґрунту ведеться за допомогою органіки, розсіяної по поверхні. Згрібати ж органіку в компостні кучі – це щось від лукавого. Другий факт – вимиті з кучі й відлетілі з газами поживні речовини не дозволяють говорити про повернення відходів землі: повертається лише невеличка їхня частка, та, що не відлетіла й не вимилася. Третій факт: слова «і ресурси зберегти, й середовищу не нашкодити» (з урахуванням другого факту) – несумісні, та й недоречні. У процесі компостування втрачається приблизно три чверті ресурсів, причому втрачена частка забруднює середовище проживання.

А тепер поговорімо про компост незалежно від наведеної цитати. Мабуть, найпершим на нікчемність робленого компосту звернув увагу японський філософ-аграрій Масанобу Фукуока (1913–2008). Відмову від робленого компосту він називав одним із принципів природного землеробства.

За останні десятиліття на зміну теоріям гумусного та мінерального живлення рослин (а також сумішам цих теорій) прийшла динамічна родючість. Величезний вклад у цю заміну внесли уфимський вчений Олег Володимирович Тарханов і Микола Іванович Курдюмов. Уже в першій своїй книзі «Умный город» («Советская Кубань», Краснодар, 2001) Микола Іванович писав: «Родючість – живильна активність ґрунту як продукт діяльності всіх живих організмів, що його населяють».

Схожу думку було висловлено і в моїй першій книжці «Про огород для бережливого и ленивого», що вийшла в тому ж видавництві слідом за книгою Курдюмова: «Ґрунт родючий лише стільки, скільки в ньому кипить життя мікроорганізмів». Ця думка менш точна, ніж курдюмівська, але не вторинна: мою книгу «для ленивого» було здано в редакцію саме того дня, коли вийшов у світ «Умный огород».

Під впливом робіт Фукуоки, Тарханова, Курдюмова, а також власного досвіду я прийшов до розуміння, що компостування поза грядками – хибне заняття. А досвід був дійсно «розгонистим». Я викопав і виклав яму розміром 8,4 × 1,2 × 1 м, набивав за літо всі 10 м3 (з такою ж гіркою) всім, що міг скосити й виловити в окрузі, вкладав у яму тонни гною, а потім дивувався, як мало потерті залишається в ній до весни. Обманювався я і очікуванням віддачі від компосту. У «Мире вместо защиты» Н. І. Курдюмов писав про нікчемність компосту так: «…тільки несумірні дози компосту, застосовувані городниками на надмалих площах, підвищують віддачу врожаю…»

Отже, роблений компост – це зло три в одному. Перш за все, він не дає спокою землеробові. Замість того, щоб залишити органіку на грядці, де їй належить розкладатися в присутності рослин, землероб носиться з нею туди-сюди. Туди – це в яму зі свіжою органікою, а сюди – з тією жалюгідною чвертю поживних речовин, що залишається в компості.

А де ж левова частка, вкрадена у городі? Частково поживні речовини з розкладеної біомаси вимиваються і опиняються в колодязях, ставках, річках, світовому океані. А газоподібні продукти розкладання (вуглекислий газ, метан, аміак, сірководень…) відлітають в атмосферу, ущільнюючи шар парникових газів. Не виключено, що розкидані по всьому світі протиприродні скопища органіки у вигляді відстійників для гною, куп перегною й компостних ям і куч у городах та садах – джерела безперервного поповнення шару парникових газів в атмосфері – несуть якусь частку провини за те, що влітку 2010-го року спека спалювала російські села, а українці копали картоплю «звареною».

А от якби органіка розкладалася на грядці (це і є, за Курдюмовим і Тархановим, суть процесу динамічної родючості), у присутності рослин, то практично вся накопичена біомасою енергія працювала б на город. Розкладаючись же в компостній ямі або купі, органіка заподіює істотної шкоди середовищу проживання. Щодо самого компосту – кінцевого продукту розкладання, то його біда не так у тому, що поживних речовин у ньому залишається як у комара сала, як у тому, що він втрачає енергію розкладання і стає фактично тліном, тінню добрива.

Хода компостування по світу була воістину тріумфальною. Ось як описував я свої американські враження в «Огороде для ленивого…»: «На фермах і в садах компостуються всі органічні залишки й відходи. У містах листовий опад і траву з газонів збирають у мішки і викладають біля узбіч. А муніципальні служби вивозять їх на переробку, після чого колишнє листя й трава повертаються в садово-городні магазини туками цінного (у всіх сенсах) компосту». Усе в цій цитаті – правда. Крім останніх слів. Але саме вони спонукали мене відбухати шикарну компостну яму, а потім угробити в ній десятки тонн свіжої органіки. Слава богу, компостування відняло в мене «всього лише» близько півтора десятка років. Мені соромно і гірко від цього, але не дуже: тішить самолюбство те, що я помітив, якою незначною є віддача від компосту, і рішуче засипав свою компостну яму ще до того, як прочитав слова про нікчемність робленого компосту у Фукуоки та Курдюмова.

Поборники компостування спромагаються навіть одну з чудових знахідок минулого століття – препарати ефективних мікроорганізмів (ЕМ-препарати) – ефективно пускати (за допомогою компосту) на вітер. Ефективні мікроорганізми насправді можуть допомогти організувати злагоджене живлення рослин на грядках. Але замість цього «мудреці» наполегливо рекомендують зливати ЕМ-препарати в компостні (а по суті сміттєві) ями. Навіщо? Щоб середовище проживання забруднювалося швидше? Щоб город обкрадати повніше? І десятки тисяч членів Клубів витрачають ЕМ-препарати (і чималі кошти) заради прискорення компостування і… наближення колапсу світобудови.

Можна сказати, що компост може служити чудовим прикладом підступної підводної вибоїни на шляху від догм рутинного землеробства до природовідповідного господарювання на землі. І нескоро виберуться землероби з цієї вибоїни – не дозволить Її Величність Реклама, що кишить підтасуваннями.