Читать книгу На городі довіряємо природі. Чудовий результат без клопоту й витрат! - Борис Бублик - Страница 8

Починаючи шлях у «прекрасное далёко», роблячи перші кроки на шляху відходу від догм традиційного землеробства, дбайливе ставленнядоземлі я назвав першою ознакою ощадливого землеробства. Нині я знаю в деталях, що це означає, а тоді це було щось внутрішнє, не промовлене. Я був безмежно радий, коли через багато років зустрів слова Колумелли, котрі образно й точно передають тодішнє моє відчуття: «Земля – це не застаріла жінка. Ні, це завжди юна, красива, завжди свіжа, молода, завжди здатна бути родючою, якщо тільки вміти плекати її молодість, зберегти, підтримуючи її ніжне, грайливе життя». Як кажуть, ліпше не скажеться, а гірше не хочеться.

І все ж доводиться занурюватися в деталі (інакше «внутрішнє» всередині так і залишиться).

Понад два десятки років тому я так визначив складові першої ознаки:

– Ні згарищам!

– Геть лопату й плуг!

– Даєш грядки!

Зараз складові були б інакшими, але повністю відрікатися від колишніх я би не став.

Тоді я писав про згарища: «Годі знайти восени та навесні на наших теренах куточка, де б не палахкотіли до неба багаття з опалого листя, кукурудзяної бадилини, стебел соняшнику, висохлої гички та бур’янів. І сірниками чиркають не бешкетні пацани, а дбайливі «господарі». Я вже не кажу про бідування через пожежі, що виникають то тут то там. Мова лише про руївничість багаття «во саду ли в огороде» для самих же саду та городу… У поїздках Америкою ні навесні, ні восени, ні в міській, ні в сільській місцевості я не бачив жодного багаття. Пожежі (у містах) – бачив. Але це – нещасні випадки, недбалість, можливо, навіть злий намір. А ось багать, розкладених з благими намірами, – ні!»

У сказаному тоді я не змінив би зараз жодної букви. Усе – правильно, усе – по суті. Словом, перша вимога залишається у грі.

Деякі горе-агрономи спалювання пожнивних залишків вважають раціональним прийомом боротьби зі шкідниками. Ніби вторять їм і садівники, часто згрібаючи листя в саду й спалюючи його. Мовляв, у вогні гинуть шкідники. І це чиста правда, тож маленький плюсик у цьому прийомі побачити можна (якщо, звичайно, скинути з терезів зниклу у вогні органіку). Але – в тому ж полум’ї гинуть і корисні комахи (жужелиці, золотоочка та ін.), що розташувалися під листям на зимівлю. Оце – мінус. І до того ж – величезний. Потомство однієї пари золотоочок розправилося б із тисячами шкідників, але ця пара загинула на загальних підставах. То проти кого спрацювали сірники? Та проти самого палія, котрий залишився без ненажерливих помічників.

Задумуючи якесь дійство, маємо завжди тримати перед уявним поглядом ваги і складати на їхні чаші плюси та мінуси від цього дійства. Ось разючий приклад. Усі знають пристрій для поливу – вертушку (сплінкер). І багато хто за її допомогою «розв’язує» собі руки: включає вертушку, вона собі поливає, а землероб у цей час робить якусь роботу. Спокуслива штука! Особливо для тих, хто має в своєму розпорядженні лише вікенд і кожна хвилина у нього порахована. Але… встановімо подумки терези й почнімо розкладати на чаші плюси та мінуси.

На ділянку ллється дощ… добре! Кладемо гирку на чашу «плюси». Руки вільні – теж добре! На чашу «плюси» – ще одну гирку. А чаша «мінуси» – поки порожня. Але не треба поспішати. Придивімося до струменів, що падають хоч і з невеликої, та все ж висоти. Вони розбивають крихти ґрунту, мовби розпорошують його, дрібні частинки намокають, змикаються, і на ґрунті утворюється подоба лінолеуму – тонкий шар густого бруду. Цей шар практично перестає поглинати воду. Конкретно: проникненню води в ґрунт перешкоджає сила поверхневого натягу води (з природних рідин лише у ртуті ця сила більша, ніж у води). Новим порціям води треба ніби продавити «лінолеум». Це фізика, а не юриспруденція, де двоє суддів можуть винести два різних вироки, керуючись одним і тим самим КПК. Тут вирок воді однозначний: вона стікає у баюри, ямки, у будь-які низькі місця, а майданчик, що окроплюється вертушкою, перестає насичуватися вологою. І важку гирьку кладемо на чашу «мінуси». А вага першої гирьки на чаші «плюси» суттєво зменшується – «дощ» насправді виявився короткочасним.

Але і це не всі мінуси від вертушки. На завтра тонкий грязьовий шар висихає, так що з чаші «плюси» можна зовсім прибрати першу гирку – вартісного поливу ніби й не було. Потім на ґрунті утворюється кірка, шкоду якої усвідомлює будь-який городник, і на чашу «мінуси» маємо покласти ще одну гирку. Підсумок: на чаші «мінуси» лежать дві гирки, а на чаші «плюси» залишилася одна – городник заощадив час. На чому? Та ні на чому, на пшику. Він міг би заощадити більше часу, просто лежачи на тахті і зовсім не витрачаючи ресурсів.

Після критики на адресу вертушки треба нагадати попередження з першого розділу: не фанатіти, не бути ригористом. Так, вертушка погана, однак лише там, де є гола земля. Там, де ґрунт голий, вертушка може (за посередництвом ґрунтової кірки) радше висушити ґрунт, а не забезпечити його вологою. Але не треба боятися вертушки, наприклад, на газоні або на ретельно замульчованих грядках, тобто там, де немає небезпеки розпилення ґрунту. Правда, у цьому випадку треба враховувати, що через полив вертушкою повітря навколо рослин стає вологим і створюються сприятливі умови для грибкових спор. Тому, якщо вже користуватися вертушкою, то не ввечері, а вранці, щоб скоротити сприятливий час для грибків. Тобто треба рахуватися із загрозою грибкових захворювань. Словом, «думайте сами, решайте сами, иметь или не иметь». Краще все-таки у городі вертушку «не иметь».

Вернімося до розмови про згарища. Розумію, що читач міг лишитися здивованим. Куди ж подіти органіку, яку не можна спалювати та компостувати, а на грядку, при всьому бажанні, не покладеш бур’янів, що обсіменилися, обрізків винограду й малини, гілок дерев? Коли йдеться про органіку, яка недостойна місця на грядці, тоді можна говорити про утилізацію. У другій частині, в пункті «Безперервна родючість», буде розказано про раціональну, відповідну до природи утилізацію цієї органіки.

Друга вимога «Геть лопату й плуг!» сьогодні теж актуальна (якщо її розуміти як різке обмеження глибини оброблення ґрунту). Але на початку шляху ця вимога означала просто заміну плуга чизельним культиватором (з різцями-стамесками), а лопати – садовими вилами. Тобто відвальна оранка і копання/перекопування замінялися безвідвальним глибоким розпушуванням ґрунту. Ось що говорилося про роботу з вилами: «Ручну імітацію чизельної обробки можна виконати садовими вилами з широкими ріжками-стамесками. При кожному «копанні» треба вткнути вила в землю (як лопату), легко потягнути ручку на себе, а потім – від себе. І все!»

Ця заміна була для мене першим, але помітним кроком на шляху відходу від звичної обробки ґрунту. Обробка прискорювалася у кілька разів. Робота виконувалася стоячи, без земних поклонів при кожному «копанні». Знімалось навантаження на спину. І – найголовніше – усій ґрунтовій живності завдавалося істотно менше шкоди.

Колонії аеробних і анаеробних бактерій живуть у ґрунті на різних поверхах. Перші – завглибшки 10 см, а другі – глибше за 15 см. Під час відвального розпушування колонії перемішуються і практично повністю гинуть. І через те, що виявляються не в своєму, тобто в непридатному для життя шарі, і через непереносимість бактеріями продуктів метаболізму чужої колонії. Гинуть також вивернуті черв’яки, жаби та інша ґрунтова живність. Руйнуються будинки павуків – грози комах-шкідників.

Важко переоцінити позитивну роль «безвідвалу», але «паровоз летів уперед», сьогодні йдеться про неприпустимість розпушування ґрунту глибше за 5 см, про перекладання на коріння рослин турботи щодо розпушування ґрунту. Одначе тут обмежимося вже сказаним, і про те, куди «прилетів паровоз», розповімо у другій частині.

Нарешті, вимога «Даєш грядки!» теж зазнала значної метаморфози. По-перше, вона стала не такою категоричною. Особисто мені комфортніше ходити постійними доріжками. Але я неодноразово бачив успішні природовідповідні городи, які не поділені на грядки і не відволікають городника клопотом про доріжки. Город без грядок, до речі, більш природовідповідний. Але не треба фанатіти.

Так, грядки начебто потрібні через доріжки (а ходити в городі доводиться багато). Але в городі є дедалі серйозніша проблема: утримати опади. Якщо город досить рівний і не знає глибокої обробки, тобто ґрунт на ньому пористий, проникний, то на ньому за будь-якого сильного дощу не буває струмків і потоків, так що всі опади вловлюються. А коли ж на городі є похилі ділянки, то він неминуче втрачає вологу опадів (взагалі, і вологу поливів – теж). Так що на похилих ділянках обов’язкові горизонтальні грядки-тераси.

Щоб обійтися мінімальним обсягом земельних робіт при спорудженні грядок-терас, напрямок їх треба вибирати, орієнтуючись не на огорожу або компас (із півдня на північ або із заходу на схід), а вздовж ліній рівня (в деталях про це у другій частині). І якщо ґрунт на грядках-терасах пористий, вони утримують опади так само, як звичайні грядки на рівних ділянках. І ґрунт не наражається на водну ерозію! Словом, замість «Даєш грядки!» треба казати: «Даєш тераси на похилих ділянках!»

Отже, сьогодні я підправив би список вимог, дотримання яких можна було б назвати дбайливим ставленням до землі:

– Геть згарища!

– Геть глибоке розпушування!

– Даєш тераси на похилих ділянках!

До речі, в «Умном огороде» Курдюмова другу (уточнену) вимогу названо першим робочим принципом врожайного землеробства: «Ніколи не розпушуй ґрунт глибше ніж на 5 см!»