Читать книгу Ідеальне Різдво для собаки - Брюс Кэмерон - Страница 6

Очевидно, Гантер не міг сказати своїй начальниці, що йому терміново потрібно перервати зустріч через ланч зі своєю дружиною, але щойно почав говорити, як відчув, ніби він падає з даху хмарочоса, і його нутрощі скрутило почуттям провини перед Джуліаною. Чоловік спробував викинути це з голови. Час зосередитися. Ставки дуже високі.

– Отже, – почав він, – дослідження показують, що причина, чому стільки компаній з розробки софту на зразок нашої мають проблеми, полягає у тому, що програмісти й інші важливі члени команди ніколи не розмовляють одне з одним. Вони пишуть імейли, повідомлення, але не розмовляють.

Місіс О’Браян кивнула.

– Знаю, – коротко відповіла вона.

– Гаразд. – Він сприйняв її різку відповідь як поганий знак, але, попри це, продовжив: – Отже, на День подяки і в наступні три дні ми винесемо всі меблі з будівлі й установимо нові робочі місця, пофарбуємо стіни тощо. Коли в понеділок уранці всі повернуться, то побачать оновлений простір, максимально зручний для взаємодії та співпраці, зі столами, що перетворюються на робочі панелі. Щоб провести нараду, працівникам потрібно буде лише розвернутися на своїх кріслах і підсунутися до головного столу. Ми зробимо вбудовані конференц-кімнати, які можна буде скласти назад у стіну, тож будь-якої миті команда може відокремитися від решти офісу, поки ті разом працюють над розв’язанням проблеми. Усі компанії, які застосували цей підхід, повідомили про значно більшу ефективність командної роботи та кращий контроль якості їхнього продукту.

Гантеру довелося докласти чималих зусиль, щоб не показувати гордість, з якою він відкинувся у своєму кріслі. Чоловік мигцем зиркнув на свій годинник.

Місіс О’Браян кивнула, підвівши… що? Знуджений погляд? Гантер припустив, що вона все-таки читала його детальний план.

– Упевнена, ви усвідомлюєте, що це не просто штаб-квартира нашої компанії, – промовила жінка. – Це обличчя нашої організації. У наших філіях також проводяться зустрічі та презентації, але саме сюди прилітають великі шишки з п’ятисот фірм за рейтингом «Форчюн»[4]. Я з нетерпінням чекаю, коли позбавлюся цих убогих меблів. – Вона зневажливо махнула на шафу, на полицях якої були виставлені її фотографії.

Гантер кивнув, ніби погоджуючись із цією оцінкою, хоча йому високі полички за спиною жінки насправді здавалися доволі елегантними. Він хотів залишити кабінети керівництва без змін і заощадити сотні тисяч доларів, але містер Парк наполягав на ремонті кожного приміщення і встановленні значно розкішніших меблів, не економлячи на вартості. Враховуючи висловлену місіс О’Браян зневагу до нинішнього умеблювання, Гантер подумки потішився, що містер Парк аж настільки потурав своїм примхам – нові меблі місіс О’Браян точно не назвеш «убогими».

– І вам удалося продати цей мотлох? – спитала місіс О’Браян, знову вказуючи на полиці. – Я бачила імейли.

Гантер палко закивав.

– Так, і хоч ринку вживаних офісних меблів майже не існує, але мені вдалося вмовити один місцевий стартап купити меблі з кабінетів керівництва. Решта піде оптовику за гарну ціну. – Він знову глянув на годинник.

– Гаразд. – Місіс О’Браян потягнулася за блокнотом та ручкою і дещо записала. Мабуть, це було «Через мене він затримується на ланч». – Упевнена, вам відомо, що, коли все пройде добре й ефективність роботи зросте до гарантованих вами рівнів, ми захочемо продовжити переобладнання у всій компанії. У кожній філії.

Гантеру довелося стриматися, щоб не скривитися від слова «гарантованих». Як узагалі можна було щось гарантувати?

– Ви станете відповідальною особою. У компанії введуть нову посаду – замість менеджера адміністративно-господарського відділу нашої філії, ви станете директором із забезпечення усієї корпорації, – продовжила вона, невідривно дивлячись на нього.

Гантер невимушено кивнув, хоча подумки вже відкорковував шампанське.

Місіс О’Браян стиснула губи.

– І я вважаю, що це слід озвучити: цей ремонт і його вартість, що виходить за рамки бюджету, – не мій клопіт. Звісно, містера Парка вже немає, але є ви, і всюди стоїть ваше прізвище. – Місіс О’Браян відверто і трохи вороже подивилася на Гантера. – Я прагматичний керівник, і якщо в підсумку нічого не вдасться, то більше наша компанія ваших послуг не потребуватиме.

* * *

Елла зачинила дверцята своєї шафки й побачила Софі, яка ласкаво всміхалася до неї.

У початковій школі вони були королевами втрьох: Софі, Елла та Брітні. Втім, переїхавши до свого нового будинку, Елла опинилася далі, ніж за кілька кроків від їхніх домівок. На дружбі з Брітні це не позначилося, але Софі чомусь усе далі й далі випадала з їхнього кола, наче пливла в човні, який повільно відносив її від берега.

Здавалося, Софі забула, що восьмий клас – це укладання швидкоплинних, невдалих союзів з різними ворожими угрупованнями, ножі у спину та осудливі плітки. Якимось незрозумілим чином Софі вдавалося безтурботно пливти за течією життя, не зважаючи ні на що. Абсолютна протилежність Брітні.

– Ти бачила її? – спитала Елла, наче Софі могла читати її думки. – Я маю на увазі Брітні. Вона не відповіла на моє повідомлення.

– Вона десь тут, – знизавши плечима, відказала Софі.

– Ясно. – Елла роззирнулася коридорами, але Брітні ніде не було видно.

– Рада, що знову повертаються уроки фізкультури, – м’яко промовила Софі. – Давно пора.

Елла витріщилася на подругу. Чому Софі згадала про це? Вона знає? До уроку фізкультури лишалося трохи більш як дві години, а потім її життя скінчиться.

– Що ж, – безтурботно сказала Софі, – побачимося пізніше.

Елла розвернулася і попленталася на перший урок. Нагадування Софі серйозно похитнуло вежу самообману, що її збудувала дівчина. Урок фізкультури таки відбудеться. Елла більше не може прикидатися, що це не так.

І на довершення цього ідеально жахливого ранку через хол пропливла ідеальна Брітні, нібито не помічаючи хлопців навкруги, які захоплено стежили за кожним її рухом. Саме це її густе, сяюче біляве волосся, високі вилиці та прекрасні великі темно-карі очі робили з людьми.

– Отже, – привіталася Брітні. – Що вона хотіла?

Вона. Брітні, зі своєю модельною зовнішністю, вочевидь, тепер геть зневажала їхню подругу дитинства, і в Елли було огидне відчуття того, що вона знала причину.

– Схоже, сьогодні урок фізкультури все-таки буде, – слабко промовила Елла.

– Схоже, буде, – погодилася Брітні.

Наче у цьому взагалі не було нічого особливого.

* * *

Технічно Гантер не дуже запізнився, хіба що йому знадобилося вісім хвилин, щоб знайти місце, де припаркуватися, і ще п’ять, щоб дійти до ресторану. Звісно, Джуліана вже була на місці й читала меню. Мабуть, вона приїхала раніше й подумки віднімала десять балів за кожну хвилину його запізнення. За Гантеровими підрахунками, на цю мить він втратив у цьому шлюбі сімдесят мільярдів балів.

– Привіт, люба, – трохи захекано промовив він. – Вибач, що запізнився. Я думав, що в мене купа часу, але потім затори…

Джуліана відмахнулася від його вибачень.

– Хіба ти вранці був не в пальті? – спохмурнівши, спитала вона. Гантер безпомічно опустив погляд на свій піджак. Не дивно, що йому було так холодно, коли він проштовхувався тротуаром крізь натовп.

– А, так. Напевно, я залишив його на вішаку у своєму кабінеті. – Він сів за столик. – Чесно кажучи, я думав, що ти сильніше розсердишся, що я змусив тебе чекати.

Жінка серйозно подивилася на нього.

– То отакою ти мене бачиш? Противною злюкою?

– Гм, ні, – пробурмотів він, хоча зазвичай вона здавалася Гантеру вкрай роздратованою, коли таке траплялося. – Я просто знаю, що ти не любиш, коли тебе змушують чекати. – Ось. Це здавалося безпечним поясненням. Гантер роззирнувся навколо. Його не дуже цікавила естетика оформлення ресторану. Для свого проєкту він найняв професіоналів, які добиратимуть кольори та дизайн. Але чоловіка інтригувало планування будь-якого місця, де меблі могли підвищувати або знижувати ефективність роботи. Цей ресторан, здавалося, схилявся до останнього: тісний простір був настільки переповнений столиками, що це ускладнювало роботу офіціанта, який маневрував між ними. Гантер почав вираховувати компроміс між а) наявністю більшої кількості посадкових місць для більшої кількості гостей та б) обмеженим доступом для офіціанта, через що вповільнюється обслуговування, а отже, рідше відбувається зміна гостей за столом.

– Про що ти думаєш? – спитала Джуліана.

Гантер глипнув на неї, не впевнений, що знає відповідь на це питання.

– Гм, – промовив він.

Джуліана кивнула, ніби це і справді була відповідь. Гантер вирішив перебігти на безпечнішу ділянку.

– Я справді захоплююся тим, наскільки ти організована, – сказав він їй. Чоловік говорив абсолютно щиро – дружина була його Атлантом, і якщо вона розправить плечі, то вся родина впаде у прірву. – Ось чому ти була таким хорошим судовим адвокатом.

Її очі спалахнули.

– Була? – повторила вона.

– Що? Ні. Я мав на увазі, ти й тепер чудовий судовий адвокат. Досі. Джуліано, ти дивовижна.

Скільки ще дурні я наговорю?

Гантер побачив, як його дружину накрила якась пригніченість: останнім часом він не раз спостерігав подібне, часто за сніданком, наче його Атлант і справді втомлюється від ваги світу на своїх плечах.

– Ні, твоя правда, – зітхнувши, визнала Джуліана. – Ти або судовий адвокат, або була судовим адвокатом. А я не працювала, відколи завагітніла Еллою.

Гантер не зводив очей із дружини, поки подружжя замовляло ланч. Відбувалося щось, чого він не розумів. З причин, яких він не міг пояснити, його пульс пришвидшився. Чоловік зробив довгий ковток чаю з льодом.

– Слухай, цей, я ж сьогодні зустрічався з місіс О’Браян щодо мого проєкту, – повідомив він дружині. – Схоже, вона була задоволена. – Якщо «задоволена» це синонім «загрозлива». – Якщо все піде добре, я маю на увазі дійсно добре, то мене призначать відповідальним за адміністративно-господарське забезпечення усієї компанії. Підвищення.

Джуліана подивилася на нього непроникним поглядом.

– Отже, ти точно вирішив погодитися на цю роботу, – обережно промовила вона.

– Ну, так. – Гантер засовався у своєму кріслі. Він відчув, як усередині нього знову піднімається відчуття неминучої небезпеки. – Ми ж це обговорювали, пам’ятаєш?

– Так, – рівним голосом відповіла вона, – обговорювали. Ми говорили, що існує багато змінних. І ти також казав мені, що це включатиме багато відряджень.

– Так, власне, у нас є двадцять філій у Сполучених Штатах і ще чотири в Канаді. Це невеличкі організації, у деяких із них не більш ніж п’ять-шість осіб, але робота аналогічна. – Гантер захоплено нахилився уперед. – Наприклад, я завжди хотів, щоб ми робили всі закупівлі за рахунок центрального бюджету і в такий спосіб накопичували кошти в інших відділеннях. Утім, тепер кожен офіс-менеджер… – Гантер зупинив свій захоплений потік слів, побачивши, як безрадісно Джуліана скривила рота.

Настала довга пауза.

– Що сталося? – спитав він.

Джуліана відвернулася від нього. Страх, що мучив Гантера, переріс у повномасштабну паніку. Це ж була Джуліана Олівейра, жінка, яка завжди була прямою і відвертою. Він ніколи раніше не бачив, щоб вона уникала його погляду. Серце знову закалатало йому в грудях, і чоловік майже передбачив наступні слова, які вилетіли з її вуст.

– Гантере, – тихо зітхнула вона. – Я просто нещаслива в нашому шлюбі.