Читать книгу Після падіння - Деннис Лихэйн, Dennis Lehane - Страница 7

Що глибше Рейчел занурювалась – у судові записи й самі матеріали, надані Браунером, – то гіршою ставала ситуація. Якщо доктор Фелікс Браунер не був серійним ґвалтівником, то Рейчел уже досить давно не бачила, щоби хтось більше на нього скидався. Він не сидів у в’язниці лише тому, що єдина жінка, яка висунула обвинувачення в межах терміну позовної давності, Бріанна Фенніґан, в останній тиждень суду над ним, саме тоді як мала свідчити, переборщила з оксиконтином[5]. Бріанна вижила після передозування, та того дня, коли мусила дати свідчення, перебувала на реабілітації. Тоді окружний прокурор прийняв клопотання, яке передбачало відкликання ліцензії на лікарську практику, шість років умовного покарання, шість місяців уже відбутого позбавлення волі та заборону на розкриття інформації про провадження, але не передбачало ув’язнення.

Рейчел написала свій матеріал. Привезла його із собою до дайнеру в Міллбері й витягнула із сумочки, сівши навпроти доктора Фелікса Браунера. Він пильно поглянув на невеличкий стосик сторінок, але не ворухнувся.

– Що, – промовив він, – ви не любите флешок?

На це вона натягнуто всміхнулася.

– Ви маєте щасливий вигляд.

Вона мала рацію. Він відмовився від образу фаната Джиммі Баффетта на користь свіжої білої сорочки й темно-брунатного костюма. Волосся в нього було прилизане і щедро намащене гелем. Брови-гусені – підрівняні. Обличчя порожевіло, а очі блищали від перспектив.

– Я почуваюся щасливим, Рейчел. А ви маєте приголомшливий вигляд.

– Дякую.

– Ця блуза підкреслює зелень ваших очей.

– Дякую.

– У вас завжди таке шовковисте волосся?

– Я щойно зробила укладку.

– Вона вам личить.

Вона ясно йому всміхнулася. У відповідь на цю усмішку його очі запульсували, і він мовчки, ледь помітно всміхнувся.

– О Господи, – промовив він.

Вона не сказала нічого – тільки багатозначно кивнула й зазирнула йому в очі.

– Здається, ви вже відчуваєте, як пахне той Пулітцер.

– Що ж, – промовила вона, – не варто випереджати події.

Рейчел передала йому сторінки.

Він опустився на стілець.

– Треба замовити щось випити, – байдужим тоном зауважив він, почавши читати. Перегорнувши першу сторінку, він глянув на неї, а вона підбадьорливо всміхнулася. Він продовжив читати й наморщив чоло: передчуття обернулося на заціпеніння, потім – на відчай, а тоді нарешті на обурення.

– Тут, – сказав він, відмахнувшись від офіціантки, яка саме підійшла, – написано, що я – ґвалтівник.

– Ну, щось таке, хіба ні?

– Тут написано, що в хімічній залежності, алкоголізмі та сексуальній нерозбірливості тих жінок винен я.

– Тому що так і є.

– Тут написано, що я намагався шантажем змусити вас зруйнувати життя цих жінок удруге.

– Бо так і було. – Вона привітно кивнула. – А ще ви зводили на них наклепи в моїй присутності. Також закладаюся, що, бодай трішки пошукавши інформації в місцевих генделиках, я знайшла б докази на користь того, що ви зводили на них наклепи перед половиною чоловічого населення західного Массачусетсу. А це було б порушенням умов вашого умовного терміну. І це означає, Феліксе, що, коли цей матеріал з’явиться у «Ґлобі», ви, бляха-муха, підете просто до блоку D.

Вона відкинулася назад і побачила, як йому відібрало мову. Коли він нарешті зазирнув їй у вічі, його погляд став відверто мученицьким і враженим.

– Ці руки, – він підняв руки, – подарували вам життя.

– До сраки ваші руки, – сказала вона. – У нас нова домовленість. Гаразд? Я не подам цього матеріалу.

– Благословляю вас. – Він випрямився на стільці. – Я знав, щойно…

– Назвіть мені ім’я мого батька.

– Я був би радий, але пропоную замовити щось випити та обговорити цю думку.

Вона забрала сторінки з його рук.

– Негайно назвіть мені ім’я мого батька, інакше я подам цей матеріал, – вона показала на барну стійку, – з отого телефона.

Він згорбився, не встаючи зі стільця, і звів очі до вентилятора, що з іржавим рипінням поволі обертався на стелі над ним.

– Вона називала його Джей-Джей.

Рейчел поклала статтю назад у сумочку, щоби приховати дрож, який охопив її руки від долонь до ліктів.

– Чому Джей-Джей?

Він перевернув руки на столі долонями вгору, вдаючи нещасного прохача перед долею.

– Що я тепер робитиму? Як житиму?

– Чому вона називала його Джей-Джей?

Вона усвідомила, що зціпила зуби.

– Ви всі однакові, – прошепотів він. – Висмоктуєте з чоловіків геть усе. Із хороших чоловіків. Ви – чума.

Вона підвелася.

– Сядьте, – промовив він досить голосно, щоб у їхній бік поглянуло двоє відвідувачів. – Будь ласка. Ні, ні. Просто сядьте. Я буду хорошим. Буду хорошим хлопчиком.

Вона сіла.

Доктор Фелікс Браунер дістав зі свого піджака один папірець. Старий і складений учетверо. Розгорнув його й передав їй через столик. Коли вона взяла папірець, її рука затрусилася ще сильніше, та їй було байдуже.

Угорі аркуша була назва клініки: «Клініка жіночого здоров’я Браунера». А нижче: «Анамнез батька».

– Він приходив до мого кабінету всього двічі. У мене склалося таке враження, ніби вони багато сперечалися. Деяких чоловіків вагітність лякає. Лягає їм зашморгом на шию.

Під пунктом «Прізвище» він написав охайними синіми друкованими літерами: «ДЖЕЙМС».

Ось чому його так і не знайшли. Джеймс – то було його прізвище.

А звали його Джеремі.