Читать книгу Париж для самотніх та інші історії (збірник) - Джоджо Мойєс - Страница 6

Фаб’єн сидить на кухні в кафе й спостерігає за тим, як Еміль відшкрябує величезні сталеві сковорідки, а Рене, су-шеф, мовчки працює за своїм столом. Фаб’єн похмуро п’є каву з великої чашки. На годиннику за чверть перша.

– Напишеш іще одну. Кращу, – говорить Еміль.

– Я вклав туди всю свою душу. А тепер усе пропало.

– Та годі тобі. Ти ж письменник. У тебе в голові має бути більше, ніж одна книга, інакше ти будеш дуже голодним письменником. І наступного разу користуйся комп’ютером, гаразд? Тоді ти зможеш просто видрукувати ще одну копію.

З трьохсот із хвостиком сторінок рукопису, які здуло вітром, Фаб’єн знайшов лише сто вісімдесят три. Деякі з них були в болоті й дощовій воді, на інших були відбитки підошов, а ще частина зникла в паризькій ночі. Прогулюючись вуличками неподалік від будинку, він бачив поодинокі сторінки, які пролітали мимо та валялися в стічній канаві. Перехожі не звертали на них жодної уваги. Дивитися на те, як твої найпотаємніші думки виставлено на загальний огляд, було для Фаб’єна все одно, що стояти на вулиці голим.

– Я такий дурень, Емілю. Сандрін не раз мені казала не брати рукописи на дах…

– Тільки не це, не згадуй про Сандрін. Прошу тебе. – Еміль зливає жирну воду з раковини й набирає чисту. – Якщо ми говоритимемо про Сандрін, мені потрібне бренді.

– Ти вже випив усе бренді, – говорить Рене.

– Що ж мені робити?

– А що твій герой, письменник Семюел Беккет, говорить? «Спробуй знову, зазнай невдачі, зазнай невдачі краще». – Еміль підводить погляд. Його темна шкіра блищить від поту й пари. – І зараз я говорю не лише про книгу. Тобі потрібно познайомитися з кимось. Трохи випити, трохи потанцювати… Знайти, так би мовити, матеріал для нової книги.

– Таку книгу я б прочитав, – каже Рене.

– От бачиш, навіть Рене прочитав би твою книгу, а він читає лише порнографію якусь.

– Мені подобаються картинки.

– У цьому ніхто не сумнівається, Рене, – говорить Еміль.

– Навіть не знаю. Щось я не в настрої, – відповідає Фаб’єн.

– То знайди настрій! – Еміль ніби та батарея, з ним завжди стає тепліше. – Принаймні тепер у тебе є привід виходити з квартири. Виходь і живи. Відволічись, подумай про щось інше. – Він домиває останню сковорідку й ставить її до решти, а тоді перекидає рушника через плече. – Гаразд. В Олів’є завтра ввечері зміна, так? Тоді залишаємося тільки ми з тобою. Може, підемо вип’ємо пивка? Що скажеш?

– Навіть не знаю…

– А чим ти тоді займатимешся? Сидітимеш у своїй крихітній квартирці? Мсьє Оланд, наш президент, знову скаже по телику, що в країні криза. А твоя порожня оселя нагадуватиме, що в тебе немає жінки.

– Емілю, від твоїх слів мені не кращає. Теж мені друг.

– Оце вже ні! Я твій друг! Я даю тобі сотні причин вийти з дому. Ну ж бо! Ходімо трохи розважимося. Підчепимо цікавих жінок. Нас заарештують. – Фаб’єн допиває каву й передає чашку Емілю, щоб той поставив її в раковину. – Погоджуйся. Тобі потрібно жити так, щоб було про що писати.

– Мабуть, – промовляє він, – я подумаю.

Еміль хитає головою, коли Фаб’єн махає їм рукою і йде геть.