Читать книгу Внутрішня історія. Кишечник – найцікавіший орган нашого тіла - Джулія Ендерс - Страница 6

Можливо, ви вважаєте, що від кінця кишки можна чекати будь-яких вибриків, адже ми не здатні його контролювати? Я б не стверджувала, що саме це і є причиною. Вестибюль нашої травної трубки має дещо про запас, хоча ми й піклуємося про нього кожного дня під час чищення зубів.

Таємне місце номер один знаходиться біля язика. Це чотири маленькі точки. Дві з них розташовані в ротовій порожнині, у центрі напроти верхнього ряду зубів. Тут кожен відчуває невеликий горбик з обох боків. Багато хто вважає, що це наслідки того, що одного разу вони прикусили щоку, але ні – такі горбики є в кожної людини на одному й тому ж місці. Дві інші точки розміщені під нашим язиком, праворуч і ліворуч від його вуздечки. Ці чотири точки виділяють слину.

Задні точки виділяють слину тоді, коли ротова порожнина працює, наприклад, під час їжі. Дві ж інші виробляють слину весь час. Якщо зануритись у ці порожнини і йти проти течії слини, можна дістатися до головних слинних залоз. Вони виробляють більшу частину слини – приблизно від 0,7 до 1 літра на добу. Якщо рухатися від горла до щелепи, ви можете відчути два м'які круглі горбочки. Дозвольте вас познайомити. Це – начальство!

Через те що обидві точки на язику постійно виділяють слину та спрямовані до задньої частини наших різців, у нас дуже швидко розвивається зубний камінь. Саме в слині містяться речовини з великою концентрацією кальцію, які повинні сприяти зміцненню емалі. Але якщо зуб постійно перебуває під такою загрозою, це занадто. Маленькі молекули, що невинно плавають поблизу, просто кам'яніють. Парадонтозні та карієсогенні бактерії пристають до цього каменю набагато краще, ніж до гладенької емалі.

Як опиняються ці майбутні камінці в нашій слині? Слина – це добре профільтрована кров. Кров фільтрується у слинних залозах. Червоні кров'яні тіла залишаються, адже ми потребуємо, щоб щось текло по венах, а не по ротовій порожнині. А от кальцій, гормони та захисні тіла нашої імунної системи з крові просочуються до слини. Саме тому слина людей дещо різниться. Також за результатами аналізу слини можна виявити певні імунні захворювання та наявність гормонів. Крім того, слинні залози виробляють додаткові речовини, наприклад уже знайомі нам речовини з великою концентрацією кальцію або знеболювальні.

У нашій слині міститься знеболювальне, яке за дією може бути сильнішим, аніж морфін. Його було досліджено в 2006 році і названо опіорфіном. Звичайно, ми виробляємо його в невеликих кількостях, бо наша слина не хоче, щоб ми постійно ловили кайф. Але навіть така мала кількість має свій ефект, адже наша ротова порожнина досить чутлива! Тут стільки нервових закінчень, скільки немає в жодному іншому місці людського організму: навіть маленька насінина полуниці може створити нам дискомфорт, ми помічаємо найменшу піщинку в салаті. Невелика подряпина, яка на лікті не приверне жодної уваги, у ротовій порожнині завдасть неабиякого болю і здасться величезною.

Без природних знеболювальних у нашій слині все могло б бути навіть гірше. Через те що під час жування виділяється набагато більше слини, після їжі біль у горлі трохи вщухає, а маленькі ранки в ротовій порожнині перестають непокоїти. Для цього навіть не обов'язково їсти, слина починає виділятись уже під час жування гумки, і ми отримуємо наше природне знеболювальне. Крім того, деякі з останніх досліджень припускають, що опіорфін діє також і як антидепресант. Може, саме тому наш стан покращується, якщо ми заїдаємо стрес? Сподіваюся, подальші дослідження болю та депресії зможуть відповісти на це питання.

Слина захищає чутливу ротову порожнину не тільки від надто сильного болю, але й від багатьох шкідливих бактерій. Наприклад, це робить муцин – такий слиз, що міститься в слині. Він дає нам можливість розважатися, коли людина, радіючи по-дитячому, може створювати мильні бульбашки ротом. Муцини огортають зуби та ясна захисною «муциновою сіткою». Наші слинні залози стріляють слиною, наче людина-павук – павутинням зі свого зап'ястя. Шкідливі бактерії залишаються в цій сітці й не можуть напасти на наш організм. А інші антибактеріальні речовини, що містяться в слині, їх нейтралізують.

Під час використання такого природного знеболювального концентрація речовини, що здатна вбивати бактерії, має не бути надмірною. Наша слина не хоче повністю дезінфікувати нас. Адже нам у ротовій порожнині потрібна хороша захисна команда. Нешкідливих бактерій у порожнині рота не слід повністю позбуватися, бо вони займають місця, які могли б належати шкідливим мікробам.

Під час сну ми виробляємо дуже малу кількість слини. І то добра новина для подушок, бо якби ми виробляли повну денну норму слини (1–1,5 літра) вночі, це було б неестетично. Оскільки утворюється так мало слини в нічний час, багато людей уранці відчувають неприємний запах з рота або біль у горлі. Вісім годин практично без слини означають безпеку для мікробів. Бактерії виходять з-під контролю, а порожнини рота й горла сумують за своєю зрошувальною системою.

Чищення зубів до і після сну – розумне рішення. Так кількість бактерій у ротовій порожнині ввечері зменшується, і вночі спільнота бактерій розвивається не так швидко. Уранці ж людина позбувається наслідків нічного гуляння бактерій. На щастя, слинні залози прокидаються разом з нами і відразу ж починають працювати! А перша булочка чи зубна щітка стимулюють виділення слини, нейтралізуючи мікробів або транспортуючи їх до шлунка. Там вступає в бій шлункова кислота.

Той, хто в денний час страждає від неприємного запаху з рота, ймовірно, не може видалити достатню кількість мікробів. Розумники з-поміж них ховаються за новоствореною муциновою сіткою і стають недоступними для антибактеріальних речовин у слині. Тоді в нагоді може стати язик або жувальна гумка – вони забезпечують виділення необхідної кількості слини й, отже, руйнування муцинової сітки. Якщо нічого не допомагає, існує ще одне місце, яке ви можете перевірити на збудників неприємного запаху. Ми обов'язково до цього повернемось, але спочатку дозвольте показати вам друге таємне місце в ротовій порожнині.

Це місце – сюрприз (ви думаєте, що знаєте когось, а потім довідуєтесь, що в нього існує й інший, досить несподіваний бік). Секретарка з ідеальною зачіскою може шукати в Інтернеті зустрічі на одну ніч. Гітарист гурту хеві-метал може бути помічений за купівлею вовни, адже плетіння з неї заспокійливо впливає на нього та тренує пальці. Найдивовижніші несподіванки трапляються вже після того, як у когось склалося перше враження. Так і з язиком. Ми висовуємо його, бачимо в дзеркалі – але частіше один бік. А є і другий. Там інакший краєвид.

Якщо у вас не дуже сильний блювотний рефлекс, можете обережно обмацати спідній бік язика. Коли ви сягнете кінця, то виявите дещо кругле й підняте.

Імунна тканина біля кореня язика, також звана tonsilla lingualis

Завдання цих «куполів», або язикових мигдаликів, – перевірка всього, що ми ковтаємо. Вони хапають надзвичайно дрібні частинки їжі, питва, навіть повітря і несуть їх до свого нутра. Тут чекає армія імунних клітин, які тренуються захищати організм від сторонніх речовин зовнішнього світу. Шматочки яблука залишаються в спокої, а ось зі збудниками болю в горлі клітини розбираються швидко. Просто досліджуючи цю ділянку пальцями, відразу й не збагнеш, як тісно вона пов'язана з цікавою системою нашого тіла – імунною.

Імунна тканина має кілька цікавих точок, і в горлі є ціле кільце з імунної тканини. Цю зону називають Вальдеєровим лімфатичним кільцем: під язиком, ліворуч і праворуч, розташовані язикові мигдалики, а зверху – піднебінні (якщо вони збільшуються біля ділянки носа та вух, ми називаємо їх «поліпами»). Той, хто вважає, що в нього більше немає мигдаликів, помиляється. Усі частини Вальдеєрового лімфатичного кільця вважаються мигдаликами. І всі мигдалики роблять одне й те саме: відчувають сторонні тіла та вчать імунні клітини захищатись.

Глотковий мигдалик, розташований досить далеко, не завжди спрощує життя: він утворює не куполи, а маленькі глибокі борозни (для збільшення площі). Там може застрягати багато сторонніх тіл, і до них непросто дістатись, у результаті чого тканини запалюються частіше. Це свого роду побічний ефект існування мигдаликів. Той, хто страждає від неприємного запаху з рота, повинен перевірити їх, звичайно якщо вони в нього є.

Іноді тут ховаються маленькі білі камінці, які так жахливо пахнуть! Люди часто навіть про це не здогадуються і тижнями борються з запахом з рота чи незвичним присмаком. Чищення зубів, язика чи полоскання практично не допомагають. Можна сказати, що коли-небудь ці камінці вийдуть самі по собі і все буде добре, але не в цьому випадку. Людина може позбутися цих камінців за допомогою певних вправ, і неприємний запах з рота зникне, але на деякий час.

Найкращий тест на неприємний запах має такий вигляд: проведіть пальцем чи ватною паличкою по мигдалику. Якщо палець або паличка будуть неприємно пахнути, ви можете починати полювання на камінці. Отоларинголог також може видалити це каміння, так буде навіть комфортніше та безпечніше. Ті, хто любить дивитись специфічні відео на YouTube, можуть знайти там щось корисне на цю тему, не кажучи вже про деякі екстремальні приклади боротьби з камінцями. Однак це не для людей зі слабкими нервами.

Існують і інші, домашні засоби проти каміння на мигдаликах. Деякі люди полощуть горло солоною водою кілька разів на день, інші покладаються на квашену капусту з крамниці здорової їжі, треті ж стверджують, що відмова від молочних продуктів веде до повної відсутності камінців. Ефективність жодної з цих порад не доведено наукою. Краще відповісти на питання, коли людині можна видаляти мигдалики. Відповідь така: починаючи з семи років.

У цьому віці ми, напевне, бачили все найважливіше в житті. Принаймні з точки зору наших імунних клітин. Ми прийшли в зовсім інакший світ, сиділи на руках матері, бували в саду і лісі, торкалися тварин, хворіли на застудні захворювання, знайомилися з численними новими людьми в садку та школі. Тепер наша імунна система закінчила вчитись і може добре працювати протягом усього нашого життя.

До семи років мигдалики залишаються важливими навчальними центрами. Формування нашої імунної системи має суттєве значення не тільки в боротьбі з застудними захворюваннями. Воно також стосується нашого здоров'я та ваги. Наприклад, ті, кому мигдалики видалили до семи років, частіше мають надмірну вагу. Чому все відбувається саме так, не знають навіть лікарі. Тож зв'язок між імунною системою і вагою все частіше стає об'єктом досліджень учених. Збільшення ваги через видалення мигдаликів може добре вплинути на дітей зі зниженою масою тіла. Це спричинить збільшення ваги до норми. В усіх інших випадках батькам рекомендують стежити, щоб їхні діти харчувалися збалансовано після операції.

Видалення мигдаликів людині, яка не досягла семи років, має бути обґрунтованим. Наприклад, якщо вони збільшилися настільки, що заважають спати або навіть дихати, то, звісно, не слід звертати увагу на побічний ефект із вагою. У таких випадках наші мигдалики, яким призначено бути захисниками імунної системи, шкодять нам більше, ніж допомагають. Також під час довгого запального процесу наші імунні клітини ніколи не розслабляються, і цей довгий шлях негативно впливає на них. Байдуже, скільки людині років – чотири, сім чи п'ятдесят, – якщо мигдалики видалити, то чутлива імунна система лише виграє від цього. Інколи лікарі можуть видалити лише пошкоджену тканину мигдаликів і залишити більшу їх частину неторканою.

Наприклад, люди з псоріазом (також відомий як лускатий лишай) страждають через свою надзвичайно чутливу імунну систему, що дається взнаки у вигляді запалення шкіри, яке дуже сильно свербить (часто спочатку утворюється на голові), або проблем із суглобами. Крім того, хворі на псоріаз частіше потерпають від болю в горлі. Можливою причиною цієї хвороби є бактерії, які можуть постійно ховатися в мигдаликах і звідти подразнювати імунну систему. Уже протягом тридцяти років лікарі описують випадки, коли після видалення мигдаликів стан шкіри дещо поліпшувався, а іноді шкірні захворювання навіть минались. Тому в 2012 році науковці з Ісландії та Сполучених Штатів дослідили цей зв'язок детальніше. Вони поділили 29 хворих на псоріаз, які також часто страждали від болю в горлі, на дві групи. Пацієнтам з однієї групи видалили мигдалики, а іншим залишили. У 13 з 15 досліджуваних, яким видалили мигдалики, спостерігалося покращення загального стану здоров'я. Щодо досліджуваних із другої групи, то їхні показники не дуже змінилися. Зараз мигдалики видаляють і тим, хто страждає на ревматичні захворювання, – і якщо підозри підтвердяться, то можна буде стверджувати, що мигдалик частково відповідальний і за них.

Чи видаляти мигдалики? Існують вагомі аргументи як за, так і проти. Ті, хто позбувся своїх мигдаликів зарано, не мусять турбуватися, що імунна система проґавила важливі уроки самозахисту. На щастя, існують ще язикові та піднебінні мигдалики. Ті, хто досі має мигдалики, не повинні боятися прихованих бактерій: багато людей просто не мають таких глибоких борозен, а отже, жодних проблем із мигдаликами. Язикові мигдалики та їх компанія практично ніколи не стають схованками для мікробів. Вони дещо інакше побудовані і мають залози, за допомогою яких самоочищаються через регулярні проміжки часу.

У нашому роті щось трапляється кожної секунди: точки, що виділяють слину, атакують муцинову сітку, захищають наші зуби і нас самих від підвищеної чутливості. Наше лімфоїдне глоткове кільце контролює чужорідні частинки і готує свої імунні війська до оборони. Нам нічого не було б потрібно робити, якби все закінчувалось у ротовій порожнині. Однак рот – це лише вестибюль, що веде до зовсім інакшого світу.