Читать книгу Пазл - Франк Тилье - Страница 11

Мабуть, Ілан зробив неправильний вибір. Безсумнівно, після нічної зміни на заправці йому слід було поїхати додому, проспати весь ранок, а потім до вечора дивитися фільми і знову почати все наново.

Забути все це, забути Хлою, продовжувати жити зі своїми страхами та сумнівами.

Проте він опинився тут, у величезній, майже безлюдній промзоні у Ле-Блан-Меніль, шукаючи адресу, вказану в «Парізьєн». Це була субота, 9:10 ранку, і чоловік навіть не заїжджав додому, щоб відпочити чи прийняти душ.

Його маленька «кліо» рухалась у глиб лабіринту офісних будівель та промислових споруд, за два десятки кілометрів від Парижу. Він легко знайшов авеню Дивізії Леклерк, а потім нарешті відшукав потрібну адресу в тупику в кінці дороги. На початку вихідних людей на тутешніх підприємствах небагато.

На високих ґратчастих воротах висіла ламінована табличка зі стрілкою, на якій було написано «Психологічне тестування». Припаркувавши машину на тротуарі, він вийшов. Охоронець у куртці-бомбері походжав взад-вперед із собакою в наморднику. Забачивши гончу молодий чоловік відчув, як його кинуло в піт. Не зупиняючись, він пройшов через ворота і пішов за стрілками. Вони огинали складські приміщення – склади компанії «Харон» – і вели до великої, доволі нової одноповерхової будівлі з фасадом кремового кольору та вивіскою «Лабораторія Еффексор». Вочевидь, інші читачі «Парізьєн» – справжні читачі – також відреагували на оголошення і приїхали, щоб отримати тридцять євро. Як організатори «Параної» відрізнять справжніх гравців від звичайних наївних добровольців? Коли нарешті почнеться «справжня» гра і гонитва за грошима?

За дверима була доволі примітивна приймальня: білі стіни з мінімальним декором, декілька стільців, простий письмовий стіл для секретарки. Пахло новими меблями. Жінка зі жмутком на голові запросила його підійти. Вона привіталася і простягнула йому якийсь аркуш.

– Потрібно заповнити договір про оплату і ще деякі формальності. Експериментатор зараз вас прийме. Прошу, присядьте за столик, он там.

– Чудово,– відповів Ілан.– В оголошенні йшлося про приватну лабораторію, і, мушу визнати, розташування посеред промзони мене здивувало.

– Взагалі-то ми розташовані у Вільжуїфі, але в наших приміщеннях зараз ремонт.– Вона зітхнула.– Слава богу, у цій будівлі ми лише тимчасово.

– А що конкретно досліджує ваша лабораторія?

Задзвонив телефон, вона перепросила і взяла слухавку. Ілан присів на стілець і швидко заповнив потрібну інформацію. Ім’я, прізвище, дата народження, різні дозволи. Він вагався, чи вказувати свою адресу внизу бланка. Але, мабуть, саме завдяки цій анкеті потім будуть зв’язуватися з гравцями. Телефон секретарки не припиняв дзвонити, вона відповідала, щось записувала, наче справжня працівниця.

Наче у справжній лабораторії. Зрештою, може, це вона і є, а не просто фальшиві декорації.

Ілан ставив собі серйозні запитання. Де інші «піддослідні»? І де працівники «Еффексору»? Знову-таки, хто керує цією складною організацією? На це потрібні кошти, персонал, приміщення. І мізки.

Він саме закінчував заповнювати дані, коли за ним прийшов чоловік років п’ятдесяти. На ньому був довгий білий халат, маленькі круглі окуляри, він мав коротке сиве волосся, яке обрамляло суворе обличчя, помережане вираженими зморшками.

– Мене звати Жеральд Гетіні, я один із керівників цього дослідження.– Пройдіть за мною, будь ласка.

«Цього дослідження…» Звісно. Ілан хотів би поставити йому декілька запитань, але чоловік обігнав його і звернув у коридор. Приміщення було чисте і нагадувало лабораторії, в яких проходили заняття з природничих наук у старших класах. Білий лінолеум, ряд дверей, люмінесцентні лампи жовтого світла на стелі. Дослідник відчинив одні з дверей. У кімнаті без вікон уже було четверо людей – троє чоловіків і жінка, які сиділи за шкільними партами і були зайняті роботою. Кожен переглядав сторінки телефонних довідників. Жеральд Гетіні запропонував йому вільне місце. Усього в кімнаті могли поміститись десяток людей.

– Задача проста: постарайтесь відповісти на всі питання і виконати завдання, написані на аркушах. Я повернусь за вами через дві години, і ми проведемо друге й останнє тестування.

Ілан кивнув, знімаючи куртку.

– Лише одне питання: у чому конкретно полягає суть тестування? Для чого потрібен телефонний довідник?

Чоловік не відповів і вийшов, тихо зачинивши двері.

Тоді Ілан повернувся до решти присутніх:

– Перепрошую, але… Ви знаєте, в чому суть тестування?

– Читайте і виконуйте, ось і все,– відповів один із них.– Може, це й дивно і нудно, але мені все одно, якщо за це платять.

Це був чолов’яга років тридцяти, з брудними дредами, і він був такий здоровенний, що під ним не було видно стільця. Скільки він важить? Сто сорок, сто п’ятдесят кіло? Жінка ліворуч від нього навіть не підняла голови. У неї було довге руде волосся, зібране в хвіст, і дуже бліда шкіра. Ілан вагався, чи заговорити з ними про «Параною». Насправді вони не скидались на гравців і, напевно, були звичайними добровольцями, привабленими мізерною винагородою. У часи кризи жодна копійка не буде зайвою.

Він обережно зняв годинник із зап’ястя і поклав перед собою.

У нього було дві години.

Питання були відверто дивні, як-от: «Якби вас зменшили до розміру олівця і помістили до електроточилки, як би ви з неї вибрались?» Ілан написав: «У вигляді стружки», не знаючи насправді, як це сприймати – жартома чи всерйоз. Або ще: «Який для вас найгірший спосіб померти?» – питання, на яке Ілан відповів без вагань, згадавши свій кошмарний сон: «Через повішення».

Що цікаво, шостого питання не було, після п’ятого одразу йшло сьоме. Помилка?

Далі його запитували, які його улюблені художники – Ван Гог, Сальвадор Далі, Едвард Мунк; його найбільші страхи – собаки; і ще декілька загальних питань.

Далі він затримався на виконанні ось такої дивної задачки:

Одягнені у космічний скафандр, ви разом з екіпажем загубились на освітленій стороні Місяця, більш ніж за триста кілометрів від вашого космічного корабля. Значна частина обладнання вашого місяцеходу пошкоджена. Залишається лише п’ятнадцять предметів, які повинні допомогти вам вижити і дійти пішки до корабля. Розташуйте їх у порядку важливості. Ось ці предмети:

– коробка сірників; – їжа в тюбиках; – 50 метрів нейлонової мотузки; – шовковий парашут; – обігрівач, що працює на сонячній енергії; – два пістолети 45-го калібру; – маленький скляний чорний лебідь; – банка сухого молока; – два кисневі балони на 50 кг кожен; – карта зоряного неба; – самонадувна рятувальна шлюпка; – магнітний компас; – 25 літрів води; – аптечка зі шприцами для підшкірних ін’єкцій; – сигнальні ракети.

Ілан потай всміхнувся. Чорний лебідь знову нагадав про себе, найвитонченішим чином. Це не помилка, він точно на території «Параної». Мабуть, саме так організатори визначають майбутніх гравців. Скляний лебідь явно був найменш необхідний у списку, але Ілан поставив його на перше місце. Пишаючись собою, він непомітно озирнувся на інших учасників і продовжив виконувати завдання.

Решту предметів у списку він розташовував, керуючись логікою.

Дослідження тривало: двоє людей, які прийшли раніше нього,– у тому числі той гладкий тип,– вийшли, інші зайшли. Той самий ритуал: учасники займають свої місця, чоловіки, іноді в різного кольору халатах, роздають завдання. Скільки тут таких кімнат? Скільки учасників?

Остання частина тесту була найбільш дивна. Перша частина зайняла у нього не більше години, і тепер він мав до кінця відведеного часу переписувати на білі аркуші імена, прізвища та номери телефонів з телефонного довідника департаменту Іль-де-Франс за минулий рік, а конкретно – починаючи зі сторінки 22.

Він розгорнув товсте видання. Яка мета цих дій? Це якесь додаткове завдання, спосіб обрати когось одного з учасників? Оцінити терплячість, старанність у виконанні цього дурнуватого завдання? Чи з цього нескінченного списку потрібно було вирахувати якусь конкретну людину?

Чому 22? Чому за минулий рік? Зрештою, мабуть, він ставить собі забагато запитань.

Не барячись, Ілан став до роботи. Переписувати не зупиняючись, якомога швидше. Аркуші чорніли, усі слухняно працювали, і ніхто нічого не говорив. Ілан подумав, що люди, які прийшли сюди лише заради грошей – нещасних тридцяти євро, справді готові на все, що завгодно.

Хоча він і сам зараз чинив так само, як і вони.

Залишалось п’ять хвилин. Ілан більше не міг, у нього розболілись пальці. Знову відчинились двері, прибув новий учасник. Цього разу серце молодого чоловіка стиснулось. Перед ним була брюнетка в байкерському вбранні, яка тоді штовхнула його на баржі. Кілька секунд вона дивилась на нього, в її очах змішались страх і подив.

Невинним жестом, ніби чухаючи перенісся, вона непомітно приклала вказівного пальця до губ, показуючи Іланові, щоб той не виказував її.

Чоловік знову схилився над своїми аркушами, вдаючи, наче нічого не сталося. Хто ця жінка? Коп? Що вона тут робить? Чого вона так боїться? «За вами стежать. Це що завгодно, тільки не гра. Ні в якому разі не вплутуйтесь у це. Я знаю відповіді і можу допомогти вам дізнатись правду. Б. П.».

Ілан не встиг поставити собі більше запитань. Експериментатор повернувся, щоб забрати аркуші.

– Ми закінчили.

Ілан показав на годинник.

– У мене ще п’ять хвилин.

Звісно, він хотів лишитися, підійти до цієї загадкової інформаторки, знайти спосіб поспілкуватися з нею.

– Це неважливо. Прошу, нам потрібно переходити до наступного тесту. А потім ви зможете поїхати додому.

Молодик неохоче підвівся. Виходячи, він востаннє повернувся до брюнетки. Вона не дивилася на нього, зосередившись на своїх аркушах.

Знову коридор. Жеральд Гетіні простягнув стосик аркушів іншому чоловікові в халаті, який порвав усе, над чим щойно працював Ілан. Він кинув аркуші до сміттєвого мішка і пішов до іншої кімнати.

– Це прикол чи що? – вигукнув Ілан.

Гетіні поклав долоню йому на спину.

– Нам туди.

Ілан остовпіло дивився на дослідника. Дві години роздумів і праці собаці під хвіст.

– Може, вже досить прикидатися? – пробуркотів він.

– Перепрошую?

– Переписувати сторінки з телефонного довідника, заповнювати анкети для того, щоб ви потім усе це порвали на моїх очах. Це абсолютно нелогічно. Яка мета цих дій? У чому конкретно полягає суть вашої гри, «Параної»?

– Це не гра. Це масштабне дослідження, дуже серйозне, фінансується Міністерством охорони здоров’я. На жаль, я не можу вам нічого пояснити, щоб не спотворити результати, адже конфіденційність є невід’ємною складовою експерименту.

– Ні, я вважаю, що можете. Я знаю, що йдеться про гру «Параноя». Я роками вистежую її сліди в інтернеті, шукаю і не знаходжу. Я бачив чорного лебедя у тому дивному завданні, дія якого відбувається на Місяці. Що потрібно шукати тепер? Який наступний етап?

– Чесно кажучи, не розумію, про що ви. Будьте ласкаві почекати тут хвилинку.

Він залишив його посеред коридору і зайшов до якоїсь кімнати. Ілан не міг устояти на місці – двох годин маячні було для нього забагато, він був виснажений, а нерозуміння підсилювало його нервовість.

Чому ці люди продовжують усе заперечувати?

У кінці коридору йшов чоловік з великим візком. Він заходив до кімнат з телефонними довідниками, а виходив з порожніми руками.

Гетіні повернувся, пройшов уперед і вказав на двері з номером 22 – знову 22 – у довгій стіні метрів десять завдовжки, в якій був ряд таких само дверей. Будівля здавалась велетенською.

– Поясню вам, що буде далі,– сказав чоловік у халаті.– Ви зайдете до маленької звукоізольованої кімнати без вікон і будете спілкуватися з чотирма іншими добровольцями, такими ж, як і ви, за допомогою мікрофона. Ці добровольці сидять в інших кімнатах, поряд з вашою, ви не будете їх бачити. Кожен повинен буде говорити про те, які думки у нього викликає предмет, що висить на одній зі стін у його кімнаті. Ви побачите свій, коли увійдете. Щоб почати говорити, достатньо лише натиснути кнопку під мікрофоном, гаразд? Коли горить червоний вогник, ви не можете говорити, бо в цей час говорить хтось інший. Коли засвітиться зелений – можете. Гаразд?

– Гаразд.

– Ми записуємо вашу бесіду з метою подальшого аналізу, але не слухаємо наживо, що ви розповідаєте. Ви абсолютно автономні. Ви будете говорити четвертим і передостаннім. Запам’ятайте: четвертим. Важливо, щоб ви не втручались, поки не настане ваша черга. Ви добре зрозуміли правила?

– Гадаю, так.

– Чудово. Я повідомлю іншим учасникам, що експеримент почнеться за дві хвилини. За цей час ви якраз влаштуєтесь. Коли настане ваша черга, розповідайте все, що вам спаде на думку. Тут немає правил, немає правильних і неправильних відповідей. Довіртесь своїй інтуїції. До зустрічі.

Гетіні відчинив кімнату, й Ілан увійшов. Приміщення було крихітне. Позаду нього грюкнули двері. Ілан спробував відчинити їх, але безуспішно. Дверної ручки не було. Його замкнули.