Читать книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле - Страница 46

Отож наші зухи рушають пригод шукати, перед походом докладно вмовившись, коли доведеться сточити бій, а коли й ухилитися, як гряне день великої грізної битви. А чернець усе додавав їм отухи:

– Діти мої, не бійтесь і не лякайтесь! Я поведу вас правдивим шляхом. Бог і святий Бенедикт із нами! Аби мені такої сили, як гарту, я б цього супостата, бодай його з корінням вигладило, мов ту качку обскуб! Я не боюся нічого, окрім артилерії. Між іншим, підпаламар нашого абатства дав мені одну молитву, вона береже людину від усякої вогнепальної зброї; але мені до нічого, бо я в неї анітрошечки не вірю. А оцим-о ціпом я намолочу! Бігме, як хто з вас накладе у штани, то хай мене дідько візьме, як я не пострижу його замість себе у ченці та у свою рясу не виряджу – ряса помічна від боягузтва. Чи чули ви коли про такого собі хортища пана де Мерля? Він сплохував як мисливський пес, а пан накинув на нього рясу. Тілом Ісусовим свідчуся, відтоді він уже не пропускав ні лиса, ні зайця, та це ще пусте: він усіх місцевих сучок покрив, а перед цим же був нездолящий de frigidis et maleficiatis.[110]

Ченчик, з оприском ці слова вимовляючи, проїздив солейським шляхом саме під ліщиною і начілком свого шолома нахопився на обламаний штурпак гілляки. З досади брат Жан гордо підострожив коня, і остроги так уп'ялися в боки, що кінь цибнув уперед, а ченчик, силкуючись начілок відчепити, упустив повіддя і вхопився рукою за гілляку якраз у момент, коли кінь вихопився із-під нього. Ось чому монах завис на дереві і став кликати на помогу, кричати пробі і всіх обзивати зрадниками.

Евдемон помітив це перший і звернувся до Ґарґантюа:

– Сір, ось погляньте на цього завислого Абесалома!

Ґарґантюа під'їхав і, побачивши, як чудно завис чорнорижець і в якому він стані, сказав Евдемонові:

– Ви проти істини погрішили, порівнюючи його з Абесаломом. Абесалом завис на чуприні, а цей ченчик гирявий і на вухах гойдається.

– Рятуйте ж бо мене (гукнув каптурник), хай ти сказишся! Знайшли час теревені гнути! Ви мов ті казнодії-декреталісти, які кажуть, що як ближній у небезпеці, то треба під страхом триразової анафеми спершу вмовити його висповідатися і прийняти ласку Духа Святого, а тоді вже рятувати. Що ж, коли котрийсь із них шубовсне переді мною у річку і почне бульбахи пускати, я замість кинутися до нього і подати руку, прочитаю йому довгу казань de contemptu mundi etfuga seculi[111], а коли він уже зовсім заклякне, аж тоді його витягну.

– Не брикайся (сказав Гімнаст), серденько, зараз я тебе зніму, який же ти славний monachus:

На своїм віку я бачив понад п'ятсот повішених, але ніхто ще не теліпався на дереві так красно, як оце ти. Аби і я був такий красний, то зголосився б ціле життя отак ногами дриґати.

– Може, ви облишите (гукнув ченчик) свої пророцтва? Рятуйте мене Бога ради, як не хочете рятувати іменем когось іншого! Рясою своєю свідчуся, ви про це ще пошкодуєте tempore et loco prelibatus.[112]

Тоді Гімнаст спішився і, видершись на дерево, однією рукою підхопив ченця під пахви, а другою відчепив начілок від гілляки, і відразу ж – бебех! – чернець гепнув додолу, а за ним і Гімнаст приземлився.

Бебехнувшись, чорноризець як стій скинув із себе усю свою збрую і обладунок по обладунку порозкидав по полю, а потім, підхопивши поперечину від хреста, спав на коня, якого на бігу спинив Евдемон.

Відтак верхівці веселенько покатали далі, правлячись солейським шляхом.