Читать книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле - Страница 51

Тими днями з Бесе, Марше-В'є, городка Сен-Жак, Трюно, Парільє, Рів'єри, Рош-Сен-Поля, Вобретона, Потіля, Бреемона, Пон-де-Клана, Кравана, Ґранмона, Бурда, Віломера, Юїма, Серже, Юсе, Сен-Луана, Панзу, Кольдро, Верона, Кулена, Шозе, Варена, Бурґея, Іль-Бушара, Круле, Нарсі, Канда, Монсоро та інших поблизьких осад явились посли і довели до відома Ґарґантюа, що вони знають, якої шкоди наробив йому Пикрохол, і що вони правом їхньої давньої ліги надають до його послуг усе, чим багаті, – людей, гроші та бойові припаси.

Всього за домовленістю прислано грошей на суму сто тридцять чотири мільйони два з половиною золотих. Жива сила становила п'ятнадцять тисяч панцерників, тридцять дві тисячі охочекомонників, вісімдесят дев'ять тисяч пищальників, сто сорок тисяч посполитаків, а до них було додано одинадцять тисяч двісті гармат, звичайних і подвійних, василісків та спиролей, та ще виставлено сорок сім тисяч землекопів; заслужениною та провіантом усе це військо забезпечено на шість місяців і чотири дні. На цю пропозицію Ґарґантюа не сказав ні так, ні ні, а висловив послам велику подяку і заявив, що воюватиме так, аби не покласти кістьми стільки люду. Він здобрів тим, що звелів спорядити легіони, які стояли постоєм у Девіньєрі, Шавіньї, Ґраво і Кенкені і які мали дві тисячі п'ятсот панцерників, шістдесят шість тисяч пішаків, двадцять шість тисяч пищальників, двісті важких гармат, двадцять дві тисячі землекопів і шість тисяч охочекомонників, причому жоден загін не потребував ні скарбників, ні маркитантів, ні ковалів, ні зброярів, ні інших майстрів, без яких у поході не обійтися, вояки ж усі до одного так були вимуштрувані, так добре озброєні, так добре знали розрізняти корогви своїх загонів, так добре тямили, чого від них старшини вимагають, і так безпереч слухалися, такі легкі були до бігу, такі важкі на руку, такі обачливі у всіх діях, що радше скидалися на зграйний орган або ж на добре налагоджений годинниковий механізм, ніж на армію чи посполите рушення.

Боюн по приїзді заявився до Пикрохола і розповів усе до цяти, що йому трапилося, як він діяв і що бачив. Насамкінець він якнайкрасномовніше почав схиляти Пикрохола до замирення з Ґранґузьє, якого мав за найпоряднішого мужа на крузі земнім, і спробував переконати його, що не гоже кривдити сусідів, від яких вони нічого, крім добра, не бачили, а головне, що вся ця колотнеча завершиться вельми утратно і вельми невигідно для них самих, бо Пикрохолові сили такі, що Ґранґузьє змете їх завиграшки.

Щойно він замовк, як озвався Шкодороб:

– Нещасний державець, у якого на послугах ті, кого легко підкупити, а такий, як видно, Боюн, чий дух так підупав, що він, мабуть, збирався запродати нас, перекинутися до ворога і виступити проти нас, якби супротивник залишив його у себе. Але як чеснота і в друзів і в недругів цінується і підноситься, так і зловорожість у всіх викликає підозру та зневагу, і хай навіть вороги скористаються їхньою підлотою, лиходії та запроданці ходитимуть із каїновою печаттю.

Обурений цими словами, Боюн вихопив шпалу і продірявив Шкодороба трохи вище лівої пипки, від чого той визівнув духа, а Боюн витяг із тіла бронь і заявив при всіх:

– Так згине всяк, хто на вірного служника клепатиме!

Побачивши закривавлену шпалу і піхви, Пикрохол раптом охижів і гукнув:

– Тобі дали цю шпажку, щоб ти оце перед моїми очима підступно убив мого доброго друга Шкодороба?

Тут він звелів своїм лучникам розшарпати Боюна на клапті, і його наказ було виконано як стій і з такою жорстокістю, що весь покій був заллятий кров'ю; після чого

Шкодоробове тіло поховали з почестями, а Боюнові останки скинули з замкових мурів у фосу.

Новина про це звірство прокотилася про всьому війську, і багато хто уже взявся ремствувати на Пикрохола, отож Задра мусив його остерегти:

– Сеньйоре! Я не знаю, чим обернеться ця вся операція. Бачу одне: ваші люди занепали духом. Вони вважають, що запасів у нас обмаль, а після двох-трьох вилазок лави наші поріділи. Тим часом до супротивника мають підійти свіжі сили. Як нас обложать, то, бачиться, голови нам не знести.

– Дарма! Дарма! – сказав Пикрохол. – Ви нагадуєте мелюнського вугра: кричите ще перед тим, як вас облуплять. Хай-но тільки сікнуться!