Читать книгу Гаргантюа та Пантагрюель - Франсуа Рабле - Страница 61

Ціле їхнє життя підхилялося не законам, не статутам і правилам, а їхній власній охоті й добрій волі. Вставали як заманеться, пили, їли, працювали, спали як забажається; ніхто не будив їх, ніхто не приневолював їх пити, їсти чи ще щось робити. Такий лад запровадив Ґарґантюа. Їхнє правило зводилося до однієї клаузули:

РОБИ ЩО ХОЧ,

бо людей вільних, високого коліна, одукованих, належних до порядного товариства, сама природа обдаровує інстинктом і спонукою творити добрі діла і долати нецноту, і це зветься у них честю. Але як їх тисне і гнобить підлий примус і неволення, їхня шляхетна любов до чесноти йде на те, аби скинути з себе і звалити ярмо рабства. Бо нас завжди вабить до заказаного і ми прагнемо того, в чому нам відмовлено.

Ця вольна воля породила у телемітів хвальне намагання робити гуртом те, чого, очевидячки, бажалося комусь одному. Як хтось із мужчин чи жінок казав: «Випиймо!» – пили всі; як хтось казав: «Зіграймо!» – грали всі; як хтось казав: «Ходімо гуляти в поле!» – йшли всі. Як хтось забалакував про соколині чи ще які лови, жінки з парадних румаків пересідали на добрих шлапаків і саджали гороб'ятника, сапсана або ж каню собі на ґантовану руку; чоловіки брали з собою інших птахів.

Усі ці люди були вельми обізнані, серед них, як чоловіків, так і жінок, не знаходилося жодного, хто б не вмів читати, писати, музичити, говорити п'ятьма-шістьма мовами і кожною з них компонувати і поезійки і прозу. Ніде, як тут, не було таких хоробрих і ґречних кавалерів, таких ходаків і їздців, моцаків, таких дзиґ, удатних так уміло орудувати всякою зброєю; ніде, як тут, не було таких нарядних і таких гожих, завжди веселих паній, чудових майстрих, до всякого шитва рукомесниць, тімах і знах у всякій жіночій шанованій і дозвільній роботі.

Оь чому, як хтось мусив покинути абатство, чи то на вимогу батьків, чи то з іншої якої причини, він забирав із собою і даму, саме ту, яка платила йому взаємністю, і вони одружувалися; вони і в Телемі жили в мирі та згоді, а побравшись, іще краще; покіль віку кохалися вони так само, як у день весілля.

Наведу вам, на незабудь, загадку, знайдену на мідяній таблиці в підмурку абатства. Ось вона.