Читать книгу Єретики Дюни - Фрэнк Герберт - Страница 10

Вафф зрозумів, що він знову в лашкарі. Цього разу ставка була дуже високою. Всечесна Матрона з Розсіяння зажадала його присутності. Повінда з повінд! Тлейлаксанські потомки з Розсіяння розповіли йому про цих страшних жінок усе, що могли.

– Куди страшніші за Превелебних Матерів Бене Ґессерит, – казали вони.

«І численніші», – нагадав собі Вафф.

Він не повністю довіряв і цим поворотцям, нащадкам тлейлаксу. Їхній акцент був дивним, манери ще дивнішими, а вірність ритуалам сумнівною. Як можна прийняти їх наново у Великий Кегл? Чи можливий обряд гуфрану, що очистив би їх після всіх цих століть? Годі вірити, що вони впродовж поколінь зберігали в таємниці секрети тлейлаксу.

Не були вже маліками-братами, а все ж були для тлейлаксу єдиним джерелом інформації про поворотців-Загублених. І які одкровення вони принесли! Одкровення, вкладені у гхол Дункана Айдаго, вартували ризику закалятися повіндським злом.

Місце зустрічі зі Всечесними Матронами було гіпотетично нейтральним – іксіанський не-корабель, що обертався на низькій орбіті довкола спільно вибраної гігантської газової планети в сонячній системі старої Імперії. Сам Пророк висмоктав рештки багатства з цієї системи, а досі там не зосталося нічого вартого уваги. Серед команди не-корабля були нові лицепляси під маскою іксіан, але Вафф досі покривався потом від думки про першу зустріч. Якщо ці Всечесні Матрони дійсно страшніші за бене-ґессеритських відьом, чи не викриють вони підміну іксіан лицеплясами?

Вибір місця зустрічі та всі узгодження викликали велику напругу в тлейлаксу. Чи це безпечно? Він заспокоював себе тим, що має приховану зброю, два таємні знаряддя, досі не бачені поза серцевинними планетами Тлейлакса. Ця зброя була результатом довгих і клопітких зусиль її творців-механіків: два мініатюрні дротикомети, сховані в рукавах. Вафф вправлявся з ними роками, аж доки підкидання рукавів та метання отруєних дротиків стали майже рефлекторними рухами.

Стіни кімнати зустрічей були, як належить, тоновані міддю, це свідчило про захист від іксіанських шпигунських пристроїв. Але які інструменти могли створити та розвинути люди з Розсіяння за межами іксіанської науки та іксіанського нагляду?

Вафф невпевненим кроком увійшов до кімнати. Всечесна Матрона вже там сиділа у шкіряному слінгокріслі.

– Називатимеш мене так, як називають усі інші, – привітала вона його. – Всечесна Матрона.

Він схилився у поклоні, як його попереджали:

– Всечесна Матроно.

У її голосі не було жодної ознаки прихованих сил. Низьке контральто, з підтонами, які свідчили про погорду до нього. Вона скидалася на підстаркувату атлетку чи акробатку: вповільнилася, відійшла від активної діяльності, але досі зберегла мускульний тонус і деякі зі своїх умінь. Шкіра обличчя нап’ялася довкола черепа, вилиці сильно випиналися. Коли говорила, тонкогубий рот нібито виражав зневагу, наче кожне слово було звернене до когось нікчемного, представника нижчої раси.

– Що ж, заходь і сідай! – наказала вона, махнувши в бік слінгокрісла навпроти себе.

Вафф почув шипіння, з яким за ним закрився шлюз. Він зостався з нею наодинці! Вона мала вдягнений снупер[10]. Вафф бачив провід, вставлений їй у ліве вухо. Його дротикомети були запечатані й «відмиті» від снупера, а тоді п’ять стандартних років витримані при температурі, близькій до абсолютного нуля, у радіаційній ванні. Чи цього достатньо?

Він обережно опустився у вказане крісло.

Очі Всечесної Матрони були закриті оранжевими контактними лінзами, що надавало їм дикого вигляду. Та вона й уся лякала, усією своєю подобою. І це її вбрання! Червоне трико під темно-синьою пелериною. Поверхня пелерини оздоблена якимось перламутровим матеріалом, викладеним дивними арабесками та драконячими узорами. Сиділа на кріслі, наче на престолі, її пазуристі руки легко лежали на підлокітниках.

Вафф оббіг поглядом кімнату. Його люди ретельно оглянули це місце разом із іксіанськими працівниками техобслуговування та представниками Всечесних Матрон.

«Ми зробили все, що нам під силу», – подумав він і спробував розслабитися.

Всечесна Матрона розреготалася.

Вафф дивився на неї з якомога спокійнішим виразом.

– Зараз ти мене оцінюєш, – звинуватив її він. – Кажеш собі, що маєш проти мене величезні ресурси, витончені й могутні засоби, які діють за твоєю командою.

– Не вдавайся зі мною до такого тону. – Слова були негучними й рівними, але приховували в собі стільки отрути, що Вафф ледь не відсахнувся.

Вдивлявся у напружені, мов струни, м’язи ніг жінки й червону тканину трико, що обтягала її, наче друга шкіра.

Час зустрічі узгоджено так, щоб зібрати їх разом у години, які для обох сторін були серединою ранку, а їхні добові ритми підлаштовано. Але Вафф усе одно був не в гуморі й почувався незручно. А що, як розповіді його інформаторів були правдивими? Вона повинна мати тут зброю.

Жінка недобре йому посміхнулася.

– Ти намагаєшся мене залякати, – сказав Вафф.

– І мені це вдається.

Ваффа охопила злість. Постарався, щоб цього не було помітно з його голосу.

– Я прибув сюди на твоє запрошення.

– Сподіваюся, ти не прибув сюди, щоб вступити у протистояння, яке точно б програв, – відповіла вона.

– Я прибув, щоб установити між нами зв’язок, – промовив він. І замислився: «Що їм від нас потрібно? Безперечно, щось потрібно».

– Який зв’язок може бути між нами? – спитала вона. – Зводив би ти споруду на хисткій основі? Ха! Угоди можуть бути порушені, і таке часто ставалося.

– За яку ставку йде торг? – спитав він.

– Торг? Я не торгуюся. Мене цікавить той гхола, якого ви зробили для відьом. – Вона говорила рівним тоном, але від цієї фрази Ваффове серце забилося швидше.

В одному зі своїх гхолівських життів Вафф тренувався під наглядом ментата-відступника. Він не мав ментатських здібностей, а, крім того, міркування вимагало слів. Вони були змушені вбити ментата-повінду, але в цьому досвіді було кілька вартісних речей. На цю згадку Вафф дозволив собі скривитися, та оживив у пам’яті й дещо цінне.

Атакуй і поглинай дані, які творить атака!

– Ти нічого не пропонуєш натомість, – сказав він уголос.

– Плата за моїм розсудом, – промовила вона.

Вафф кинув їй згірдливий погляд.

– Ти зі мною граєшся?

Вона показала білі зуби в дикій посмішці.

– Ти не пережив би моєї гри, та й не хотів би цього.

– Тож я мушу залежати від твоєї доброї волі!

– Залежати! – Це слово вирвалося їй з рота, наче викликало неприємне відчуття. – Чого ви продаєте відьмам цих гхол, а тоді вбиваєте їх?

Вафф стиснув губи й мовчав.

– Ви якось змінили цього гхолу, залишивши можливим повернення первинної пам’яті, – сказала вона.

– Ти так багато знаєш, – промовив Вафф. Це прозвучало не як цілковите глузування, і він сподівався, що нічого не виказав. Шпигуни! Вона мала шпигунів серед відьом! Чи в серцевинному світі Тлейлакса теж був зрадник?

– На Ракісі є дівчинка, що фігурує у планах відьом, – сказала Всечесна Матрона.

– Звідки ти знаєш?

– Відьми й пальцем не кивнуть без нашого відома! Ти думаєш про шпигунів, але й гадки не маєш, як далеко сягають наші руки!

Вафф був вражений. Могла вона читати його думки? Чи це щось породжене Розсіянням? Дикий талант, що проклюнувся там, де давнє людство не могло за ним простежити?

– Як ви змінили цього гхолу? – зажадала вона.

Голос!

Вафф, озброєний проти цього інструмента ментатським учителем, ледь не видав відповідь. Ця Всечесна Матрона мала деякі відьомські сили! Це було геть несподівано. Таких речей очікуєш від Превелебної Матері й готуєшся до цього. Йому знадобилася мить, щоб повернутися до рівноваги. Тоді склав долоні під підборіддям.

– У тебе цікаві можливості, – сказала вона.

На Ваффовому обличчі з’явився грайливий вираз. Він знав, який безборонний, ельфійський вигляд може мати.

В атаку!

– Ми знаємо, як багато ви навчилися від Бене Ґессерит, – промовив він.

На її обличчі зблиснула і зникла лють.

– Вони нічого нас не вчили.

Вафф налаштував голос на гумористично-спокусливий лад і спробував її задобрити.

– Це й справді не торг.

– Ні? – Вона дійсно мала такий вигляд, наче це заскочило її зненацька.

Вафф опустив руки.

– Нумо, Всечесна Матроно. Ти цікавишся цим гхолою. Згадуєш про справи на Ракісі. За кого ти нас маєш?

– За щось дуже дрібне. І ваша цінність дедалі зменшується.

Вафф відчув у її відповіді найхолоднішу машинну логіку. Від цього віяло не ментатом, а чимось більш морозним. «Вона спроможна вбити мене тут!»

Де вона ховає свою зброю? Чи їй узагалі потрібна зброя? Йому не подобався вигляд цих напружених м’язів, загрубіння на її долонях, мисливський блиск в оранжевих очах. Чи могла б вона здогадуватися (або навіть знати) про дротикомети в його рукавах?

– Ми зіткнулися з проблемою, яку неможливо розв’язати логічними міркуваннями, – сказала вона.

Вафф вражено глянув на неї. Таке міг сказати Майстер дзен-суніт. Він сам не раз таке казав.

– Ви, ймовірно, ніколи не обдумували такої можливості, – промовила вона. Здавалося, що при цих словах з її обличчя сповзла маска. Зненацька Вафф побачив за цією поставою особу, що керується тільки розрахунком. Вона має його за клишоногого недоумка, спроможного лише лайно за слігами[11] збирати?

Додавши до свого голосу якомога більше невпевненого здивування, він спитав:

– А як можна розв’язати цю проблему?

– Її усуне природний перебіг подій, – відповіла вона.

Вафф далі дивився на неї з удаваним здивуванням. У її словах не було одкровення. Та все-таки дещо з них випливало!

– Твої слова геть мене заплутали, – поскаржився він.

– Людство стало нескінченним, – промовила вона. – Ось справжній дар Розсіяння.

Вафф намагався приховати сум’яття, яке викликали у нього ці слова.

– Нескінченні світи, нескінченний час, усе може статися, – сказав він.

– Ах, ти здогадливий чоловічок, – похвалила вона його. – Як можна брати за основу будь-що? Це нелогічно.

Вафф подумав, що це звучить так, наче говорить один із древніх лідерів Батлеріанського Джигаду, який узяв собі за мету звільнити людство від механічного розуму. Ця Всечесна Матрона була напрочуд анахронічною.

– Наші предки шукали відповіді за допомогою комп’ютерів, – ризикнув він. «Ану, скуштуй це!»

– Ти знаєш, що комп’ютерна пам’ять не є нескінченною, – відповіла вона.

Її слова знову його вразили. Вона й справді могла читати думки? Чи це форма відбитка свідомості? Те, що тлейлаксу зробили з лицеплясами та гхолами, могли зробити й інші. Він сфокусував свідомість і зосередив її на іксіанах, на їхніх лихих машинах. Повіндських машинах!

Всечесна Матрона озирнулася кімнатою.

– Ми помиляємося, довіряючи іксіанам? – спитала вона.

Вафф затаїв подих.

– Я не думаю, що ви цілковито їм довіряєте, – сказала вона. – Нумо, нумо, чоловічку. Пропоную тобі свою добру волю.

Вафф із запізненням почав підозрювати, що вона намагається бути з ним дружелюбною і щирою. Очевидно, відкинула дотеперішню позу гнівної вищості. Інформатори Ваффа з-поміж Загублених казали, що підхід Всечесних Матрон до сексу схожий на манеру Бене Ґессерит. Вона намагається бути спокусливою? Але ж виразно зрозуміла і щойно викрила слабкість логіки.

Це так збивало з пантелику!

– Наша розмова ходить по колу, – промовив він.

– Якраз навпаки. Кола замкнуті. Кола обмежують. Людство більше не обмежене простором, в якому може розвиватися.

Знову хилить туди ж! Він заговорив пересохлими вустами:

– Кажуть, якщо не можеш чогось контролювати, мусиш це прийняти.

Вона схилилася вперед, її оранжеві очі втупилися йому в обличчя.

– Ти приймеш можливість остаточної катастрофи Бене Тлейлакс?

– У такому разі мене б тут не було.

– Коли логіка провалюється, слід використати інше знаряддя.

Вафф широко посміхнувся.

– Звучить логічно.

– Не глузуй із мене! Як ти смієш!

Вафф здійняв руки, ніби захищаючись, і вдався до заспокійливого тону.

– І яке знаряддя підкаже Всечесна Матрона?

– Енергію!

Її відповідь виявилася для нього несподіванкою.

– Енергію? В якій формі та скільки?

– Ти вимагаєш логічної відповіді, – сказала вона.

З почуттям суму Вафф усвідомив, що вона, врешті-решт, не була дзен-сунітом. Всечесна Матрона лише грала у словесні ігри на облямівці антилогіки, але її знаряддям була логіка.

– Гнилизна серцевини поширюється назовні, – сказав він. Його співрозмовниця наче й не почула його пробного речення.

– У глибині кожної людини, яку ми вдостоюємо дотиком, є невикористана енергія, – промовила вона. Простягла свій кістлявий, мов у скелета, палець, ледь не ткнувши йому в ніс.

Вафф відкинувся назад у своєму кріслі й сидів так, доки вона не прибрала руки. Тоді заговорив:

– Чи ж не так само казали Бене Ґессерит до того, як створили свого Квізац Хадераха?

– Вони втратили контроль над собою і над ним, – глузливо відповіла вона.

Вафф подумав, що вона знову вдається до логіки в думках про нелогічне. Як багато сказали йому її дрібні помилки. Тепер він міг накидати ймовірну історію цих Всечесних Матрон. Одна з природних Превелебних Матерів, фрименка Ракіса, подалася у Розсіяння. Різні люди тікали на не-кораблях у Голодні Часи та відразу ж після них. Не-корабель заніс кудись сім’я дикої відьми та її концепції. І от те сім’я повернулося в подобі цієї оранжевоокої мисливиці.

Вона ще раз метнула проти нього Голос, вимагаючи:

– Що ви зробили з цим гхолою?

Цього разу Вафф був напоготові і знизав плечима. Цю Всечесну Матрону слід звести на іншу дорогу чи, можливо, вбити. Він багато від неї навчився, та годі встановити, скільки вона, завдяки своїм нерозгаданим талантам, навчилася в нього.

«Вони сексуальні монстри, – казали його інформатори. – Поневолюють чоловіків силою сексу».

– Ти й не здогадуєшся, скільки радості я можу дати тобі, – промовила вона.

Її голос обвився довкола нього, як бич. Як спокусливо! Як манливо!

Захищаючись, Вафф заговорив:

– Скажи мені, чому…

– Я не зобов’язана нічого тобі говорити!

– Тож ти не прийшла сюди торгуватися, – сумно сказав він. Не-кораблі справді засіяли ці далекі світи гнилизною. Вафф відчув на своїх плечах тягар необхідності. Що, як йому не вдасться її вбити?

– Як ти смієш натякати на торг із Всечесною Матроною? – зажадала вона. – Знай, що це ми встановлюємо ціни.

– Я не знаю ваших звичаїв, Всечесна Матроно, – відповів Вафф. – Та з твоїх слів відчуваю, що я тебе образив.

– Вибачення прийнято.

Жодних вибачень не було! Він улесливо на неї глянув. З улаштованого нею спектаклю можна зробити багато висновків. Актуалізувавши свій тисячолітній досвід, Вафф подумки переглянув усе, чого тут навчився. Жінка з Розсіяння прийшла до нього по важливу інформацію. Отже, не мала іншого джерела. Він відчув у ній розпач. Добре замаскований, але наявний. Їй потрібно було підтвердження чи заперечення чогось, чого вона боялася.

Як же вона скидалася на хижого птаха, сидячи тут і так легко поклавши пазуристі руки на підлокітники крісла! Гнилизна серцевини поширюється назовні. Він сказав це їй, а вона не почула. Очевидно, атомарне людство далі вибухало в Розсіянні. Люди, яких представляла ця Всечесна Матрона, не знайшли способу вистежити не-кораблі. Он воно що. Вона полює на не-кораблі точнісінько так, як відьми з Бене Ґессерит.

– Ви шукаєте спосіб обнулити невидимість не-кораблів, – промовив він.

Це твердження, вочевидь, сколихнуло її. Не сподівалася такого від чоловічка ельфійського вигляду, що сидів навпроти неї. Він розгледів страх, тоді гнів, тоді рішучість, що промайнули на її обличчі, перш ніж вона повернулася до хижацької маски. Проте вона знала. Знала, що він побачив.

– То саме це ви робите зі своїм гхолою, – промовила вона.

– Саме це прагнуть бачити в ньому Бене Ґессерит, – збрехав Вафф.

– Я тебе недооцінила, – сказала вона. – Чи не припустився ти зі мною такої ж помилки?

– Я так не думаю, Всечесна Матроно. Розплідна програма, що тебе створила, є, очевидно, грізною. Гадаю, ти могла б убити мене ударом стопи, а я не встиг би й кліпнути оком. Ви з відьмами в різних лігах.

Задоволена усмішка пом’якшила її риси.

– Тлейлаксу добровільно стануть нашими слугами чи доведеться їх до цього змусити?

Він не намагався приховати обурення.

– Ти пропонуєш нам рабство?

– Це одна з можливостей для вас.

Зараз він її піймав! Зарозумілість – ось її слабкість.

– Що ти накажеш мені зробити? – приниженим тоном спитав він.

– Приймеш як своїх гостей двох молодих Всечесних Матрон. Вони мають із тобою схреститися і… навчити тебе наших способів екстазу.

Вафф утягнув повітря і двічі повільно видихнув.

– Ти стерильний? – спитала вона.

– Лише наші лицепляси безплідні. – Вона б уже мала це знати. Це було загальновідомо.

– Називаєш себе Паном, – промовила вона, – та не пануєш над собою.

«Краще, ніж ти, Всечесна Суко! І я називаю себе Машейхом. Цей факт ще може тебе знищити».

– Дві Всечесні Матрони, яких я з тобою посилаю, оглянуть увесь Тлейлакс і повернуться до мене зі звітом, – продовжила вона.

Він зітхнув, нібито змирившись із неминучим.

– А ці дві молоді жінки гарненькі?

– Всечесні Матрони! – виправила вона.

– Це єдина назва, яку ви використовуєте?

– Якщо вони зволять назвати тобі імена, то це їхнє право, не твоє. – Вона перехилилася вбік і стукнула кістлявим пальцем об підлогу. В її руці зблиснув метал. Вона може пробити захисний екран цієї кімнати!

Шлюз відкрився, і ввійшли дві жінки, одягнені приблизно так само, як його співрозмовниця. Їхні темні пелерини менше прикрашені, вони обидві були молодшими. Вафф глянув на них. Обидві були… Він намагався приховати своє піднесення, та це йому не вдалося. Байдуже. Старша жінка мала б подумати, що його настільки захопила краса цієї пари. Завдяки ознакам, відомим лише Панам, він розпізнав, що одна з новоприбулих – насправді новий лицепляс. Проведено вдалу підміну, а ті розсіянці цього не помітили! Тлейлаксу успішно подолали перешкоду! Чи Бене Ґессерит виявляться такими ж сліпими на нових гхол?

– Ти продемонстрував розумну згідливість і будеш за це винагороджений, – сказала стара Всечесна Матрона.

– Я пізнав твої сили, Всечесна Матроно, – промовив він. Це було правдою. Він схилив голову, щоб приховати рішучість. Знав, що не зумів би погасити її блиск у своїх очах.

Вона жестом вказала на новоприбулих.

– Ці двоє супроводжуватимуть тебе. Найменша їхня примха – наказ для тебе. Мають бути оточені всією повагою і почестями.

– Звичайно, Всечесна Матроно. – Тримаючи голову схиленою, він здійняв обидві руки, нібито на знак вітання і підкорення. З кожного рукава з шипінням вилетів дротик. Випустивши дротики, Вафф стрімко відхилився вбік на своєму кріслі. Рух був недостатньо швидким. Права нога старої Всечесної Матрони вдарила, вцілила йому в ліве стегно й відкинула назад, до спинки крісла.

Та це було останнім рухом у житті Всечесної Матрони. Дротик з лівого рукава влучив їй у шию і вийшов крізь рот, що відкрився від несподіванки. Наркотична отрута не дала їй змоги скрикнути. Інший дротик вцілив у праве око тієї новоприбулої, що не була лицеплясом. Його спільник-лицепляс не дозволив вирватися назовні окрику попередження, блискавично перерізавши їй горло.

Два тіла мертво зсунулися на підлогу.

Постогнуючи від болю, Вафф вибрався з крісла, встав і випростався. Стегно пульсувало. На міліметр ближче – і зламала б йому ногу.

Він усвідомив, що її реакцією керувала не центральна нервова система. Як це притаманно деяким комахам, атака може бути ініційована спеціалізованою мускульною системою. Такий результат треба дослідити!

Його спільниця-лицепляска прислухалася біля відкритого шлюзу. Відступила вбік, дозволяючи ввійти ще одному лицеплясові в подобі іксіанського охоронця.

Вафф розтирав ушкоджене стегно, а його лицепляси тим часом роздягли мертвих жінок. Той, що копіював іксіанина, притулив голову до трупа старої Всечесної Матрони. Після цього все пішло дуже швидко. От уже не стало іксіанського охоронця, з’явилася точна копія старшої Всечесної Матрони, яку супроводжувала молода послушниця. Увійшов інший псевдоіксіанин і скопіював молодшу Всечесну Матрону. Невдовзі від мертвих тіл залишився тільки попіл. Нова Всечесна Матрона зібрала попіл у торбину та сховала її під одяг.

Вафф ретельно оглянув кімнату. Щойно відкрите досі змушувало його тремтіти. За такою зарозумілістю, яку він тут побачив, мусили стояти страшні сили. Слід вивчити ці сили. Він покликав лицепляску, що скопіювала старшу жінку.

– З неї знято відбиток?

– Так, Пане. Її свідома пам’ять ще була живою, коли я копіював.

– Передай їй, – він жестом вказав на лицепляса, що до того був іксіанським охоронцем. Вони на кілька ударів серця притулилися лобами, тоді розділилися.

– Зроблено, – сказала старша.

– Скільки ще копій Всечесних Матрон ми зробили?

– Чотири, Пане.

– Жодної не викрито?

– Ні, Пане.

– Ці четверо мусять повернутися до серцевинного світу Всечесних Матрон і дізнатися про них усе. Одна з чотирьох мусить повернутися до нас з тим, про що довідалася.

– Це неможливо, Пане.

– Неможливо?

– Вони відокремилися від свого джерела. Так вони діють, Пане. Вони – нова клітина й поселилися на Гамму.

– Али ми б, напевне, могли…

– Даруй, Пане. Координати їхнього світу в Розсіянні були включені лише до програми не-корабля, а потім вилучені.

– Їхні сліди цілковито стерті? – У його голосі чулися розчарування і розгубленість.

– Цілковито, Пане.

Катастрофа! Він насилу впорався з думками, стримуючи напад шаленства.

– Ніхто не сміє довідатися, що ми тут зробили, – пробурмотів він.

– Від нас ніхто нічого не довідається, Пане.

– Які таланти вони розвинули? Які сили? Швидко!

– Вони те, чого можна сподіватися від Превелебних Матерів Бене Ґессерит, але без їхніх меланжевих пам’ятей.

– Ви певні?

– Жодного сліду цього. Як ти знаєш, Пане, ми…

– Так, так, я знаю. – Він змахнув рукою, наказуючи їй замовкнути. – Та ця стара була такою зарозумілою, такою…

– Даруй, Пане, але час підганяє. Ці Всечесні Матрони довели сексуальну насолоду до досконалості, далеко за межами того, що досягли інші.

– Отже, наші інформатори сказали правду.

– Вони повернулися до первинного тантризму й розвинули власні способи сексуальної стимуляції, Пане. Завдяки цьому здобувають поклоніння своїх послідовників.

– Поклоніння, – видихнув він. – Вони перевершують у цьому Розпорядниць схрещення з Сестринства?

– Всечесні Матрони вважають, що так, Пане. Маємо ми продемон…

– Ні! – Від цього відкриття з Ваффа сповзла ельфійська маска, і він прибрав вираз Пана-домінанта. Лицепляси покірно схилили голови. На обличчі Ваффа з’явився радісний вираз. Тлейлаксу, що поверталися з Розсіяння, розповіли правду! Простим відбитком свідомості він підтвердив існування нової зброї і сповістить про неї своєму народу!

– Які будуть твої накази, Пане? – спитала старша. Вафф повернувся до своєї ельфійської маски.

– Ми дослідимо цю справу, повернувшись до серцевини Тлейлакса в Бандалонгу. Тим часом навіть Пан не наказує Всечесним Матронам. Це ви мої пані, доки ми не звільнимося від цікавих очей.

– Звичайно, Пане. Чи маю я тепер передати накази іншим назовні?

– Так, і от мої накази: цей не-корабель не має повертатися на Гамму. Мусить зникнути безслідно. Ніхто не повинен вижити.

– Як накажеш, Пане.