Читать книгу Єретики Дюни - Фрэнк Герберт - Страница 9

Один із ранніх спогадів Майлса Теґа такий: він сидить за обідом з батьками та молодшим братом Сабіном. Тоді Теґові було всього сім літ, але ці події закарбувалися йому в пам’яті. Обідня кімната на Лернеї, барвиста від свіжозрізаних квітів, надвечірнє світло жовтого сонця просочується крізь старовинні завіси. На столі ясно-синій посуд і блискуче срібло. Служниці-аколітки стоять напоготові, бо хоч його мати здобула право на постійне звільнення від спеціальних обов’язків, але її кваліфікації як бене-ґессеритської вчительки не слід було марнувати.

Джанет Роксбро-Теґ, ширококоста жінка, наче створена для ролі гранд-дами, стежила зі свого кінця столу, аби обслуговування обіду відбувалося за правилами. Лоші Теґа, Майлсового батька, це завжди трохи розважало. Він був худорлявим чоловіком з високим чолом і таким вузьким обличчям, що, здавалося, його темні очі випиналися по боках. Темне волосся батька ідеально контрастувало з білявістю його дружини.

Над притишеними застільними звуками й густим ароматом супу еду з прянощами мати навчала батька, як упоратися з нав’язливим Вільним Торговцем. Сказавши «тлейлаксу», вона привернула до себе всю Майлсову увагу. Він саме починав вивчати Бене Тлейлакс.

Навіть Сабін, що багатьма роками пізніше став жертвою отруйника на Ромо, слухав з такою пильністю, на яку тільки був спроможний у свої чотири роки. Сабін поклонявся старшому братові, наче герою. Усе, що привертало увагу Майлса, цікавило й Сабіна. Обидва хлопці мовчки слухали.

– За цим чоловіком стоять тлейлаксу, – сказала леді Джанет. – Я чую це в його голосі.

– Я не сумніваюся у твоїй спроможності викрити такі речі, моя люба, – промовив Лоші Теґ. – Та що я можу зробити? Він має належні кредитні талони й хоче купити…

– Замовлення на рис цієї миті нічого не важить. Ніколи не вір, що лицепляс насправді добивається того, чого він начебто добивається.

– Я певен, що він не лицепляс. Він…

– Лоші! Я знаю, що ти добре навчився на моїх уроках і вмієш розпізнати лицепляса. Погоджуюся, що Вільний Торговець не є одним із них. Лицепляси зосталися на його кораблі. Вони знають, що я тут.

– Знають, що не можуть тебе ошукати. Так, але…

– Стратегія тлейлаксу завжди вплетена в мережу стратегій, кожна з яких може бути справжньою. Вони навчилися цього від нас.

– Моя люба, якщо ми маємо справу з тлейлаксу і я не ставлю під сумнів твій присуд, то негайно ж постає питання меланжу.

Леді Джанет легенько кивнула. Справді, навіть Майлс знав про зв’язок тлейлаксу з прянощами. Це була одна з речей, яка захоплювала його у тлейлаксу. На кожен міліграм меланжу, виробленого на Ракісі, тлейлаксанські контейнери продукували довгі тонни[9] його. Використання меланжу зросло відповідно до нових запасів, і навіть Космічна Гільдія схилила коліна перед такою потугою.

– Але рис… – відважився Лоші Теґ.

– Мій любий муже, Бене Тлейлакс не потребують стільки рису понджі в нашому секторі. Він потрібен їм для перепродажу. Мусимо довідатися, хто насправді потребує рису.

– Хочеш, щоб я потягнув час, – сказав він.

– Саме так. Ти чудово впораєшся з цим завданням. Не дай шансу цьому Вільному Торговцеві сказати «так» чи «ні». Людина, вишколена лицеплясами, оцінить таку витонченість.

– Ми виманимо лицеплясів з корабля, а ти тим часом вестимеш слідство деінде.

Леді Джанет усміхнулася.

– Люблю, коли ти випереджаєш мої думки.

Вони з розумінням подивилися одне на одного.

– Він не може звернутися до іншого постачальника в нашому секторі, – промовив Лоші Теґ.

– Він уникатиме прямої конфронтації, – сказала леді Джанет, постукуючи по столу. – Зволікання, зволікання і ще раз зволікання. Мусиш витягти цих лицеплясів з корабля.

– Вони, звичайно, зрозуміють.

– Так, мій любий, і це небезпечно. Мусиш завжди зустрічатися з ними на власній території і з нашою охороною поблизу.

Майлс Теґ згадав, що його батько справді витяг лицеплясів з їхнього корабля. Мати забрала Майлса до візера, де він побачив кімнату зі стінами, покритими міддю. Тут його батько уклав угоду, що мала принести йому найвищу похвалу ДАПТ і велику винагороду.

Тоді Майлс Теґ уперше побачив лицеплясів. Двоє маленьких чоловіків, схожих, як близнята. Круглі обличчя, майже позбавлені підборідь, мопсячі носи, крихітні роти, чорні ґудзики очей, коротко обстрижене біле волосся, що стирчало на їхніх головах, мов щетина пензля. Обидва були одягнені як Вільні Торговці – у чорні туніки та штани.

– Ілюзія, Майлсе, – сказала мати. – Ілюзія – це їхній шлях. Творення ілюзії для здобуття реальних цілей – саме так діють тлейлаксу.

– Як маг на зимовому видовищі? – спитав Майлс, вдивляючись у візер і сцену на ньому, з постатями, що скидалися на іграшкові фігурки.

– Дуже схоже, – погодилася мати. Говорячи, вона теж дивилася на візер, але одною рукою обійняла сина за плечі, захищаючи його.

– Майлсе, ти дивишся на зло. Пильно до нього приглянься. Обличчя, які ти бачиш, можуть змінитися за мить. Вони можуть стати вищими, можуть здаватися товщими. Можуть так скидатися на твого батька, що тільки я розпізнаю підміну.

Рот Майлса Теґа склався у беззвучне «о». Він пильно вдивлявся у візер, слухаючи, як батько пояснює, що ціна рису понджі, встановлена ДАПТ, укотре різко злетіла.

– І ось що найстрашніше, – продовжувала мати. – Дехто з новіших лицеплясів може, торкнувшись тіла жертви, поглинути частину її спогадів.

– Вони читають думки? – Майлс глянув на матір.

– Не зовсім. Ми вважаємо, що вони знімають відбиток спогадів, це майже голографічний процес. Вони ще не знають, що нам про це відомо.

Майлс зрозумів. Йому не слід було розмовляти про це ні з ким, навіть із батьком чи матір’ю. Вона навчила його бене-ґессеритської секретності. Майлс пильно стежив за постатями на екрані.

При батькових словах лицепляси не виявили жодних емоцій, але їхні очі начебто засяяли яскравіше.

– Як вони стали такими злими? – спитав Майлс.

– Вони комунальні істоти, виведені так, щоб не ідентифікуватися з жодною постаттю чи обличчям. Та подоба, яку вони зараз демонструють, призначена для мене. Знають, що я за ними стежу. Розслабилися, прийнявши свою природну комунальну форму. Добре затям це собі.

Майлс схилив голову набік і придивився до лицеплясів. Вони здавалися такими беззлобними й безневинними.

– Вони не мають почуття власного «я», – промовила мати. – Лише інстинкт самозбереження, окрім випадків, коли їм наказано вмирати за їхніх панів.

– І вони б це зробили?

– Уже багато разів так робили.

– А хто їхні пани?

– Люди, які рідко покидають планети Бене Тлейлакс.

– Вони мають дітей?

– Лицепляси ні. Вони гібриди, стерильні. Але їхні пани можуть розмножуватися. Ми здобули кількох із них, проте потомство в них дивне. Дівчаток народжується мало, а навіть якщо народжуються, ми не можемо перевірити їхні Інші Пам’яті.

Майлс насупився. Знав, що його мати була бене-ґессериткою. Знав, що свідомості Превелебних Матерів – чудові сховища Інших Пам’ятей, які сягають у минуле, охоплюючи тисячоліття Сестринства. Навіть знав дещо про розплідну програму Бене Ґессерит. Превелебні Матері вибирали певних чоловіків і народжували від них дітей.

– А які жінки тлейлаксу? – спитав Майлс.

Це було проникливе питання, яке викликало в леді Джанет приплив гордості. Майже впевнилася, що поруч із нею потенційний ментат. Розпорядниці схрещення мали рацію щодо генного потенціалу Лоші Теґа.

– Ніхто поза їхніми планетами ніколи не прозвітував, що бачив тлейлаксанку, – промовила леді Джанет.

– Вони існують чи є лише контейнери?

– Вони існують.

– Серед лицеплясів є жінки?

– Вони можуть змінювати стать за власним вибором. Уважно стеж за ними. Вони знають, що робить твій батько, і це їх сердить.

– Вони спробують якось зашкодити батькові?

– Не посміють. Ми вдалися до заходів безпеки, і вони про це знають. Глянь, як той ліворуч ворушить щелепами. Це один із виявів гніву у них.

– Ти сказала, що вони… комунальні істоти.

– Як бджоли у вулику, Майлсе. Не мають власного самообразу. Позбавлені почуття свого «я», тож вони не просто аморальні, для них узагалі не існує жодних моральних норм. Нічому, що вони кажуть чи роблять, не можна довіряти.

Майлс здригнувся.

– Ми так і не зуміли знайти в них етичний кодекс, – сказала леді Джанет. – Вони – плоть, перетворена на автомат. Без свого «я», неспроможні ні на оцінку, ні навіть на сумнів. Їх вирощують лише для того, щоб вони служили своїм панам.

– І їм наказано прийти сюди та купити рис.

– Саме так. Їм наказано зробити так, а в цьому секторі немає іншого місця, де вони могли б це зробити.

– Вони мусять купити його в батька?

– Він – єдине їхнє джерело. Зараз вони платять меланжем. Бачиш?

Майлс побачив, як з рук у руки переходять оранжево-коричневі значки прянощів, високий стос, який один із лицеплясів вийняв із чемоданчика-кейса, що стояв на підлозі.

– Ціна висока, значно вища, ніж вони очікували, – промовила леді Джанет. – Легко буде вистежити.

– Як?

– Хтось збанкрутує, отримавши цей вантаж. Ми здогадуємося, хто покупець. Хай хто б це був, ми про це довідаємося. А тоді довідаємося, чим тут насправді торгували.

Тоді леді Джанет почала показувати різні неузгодження, за якими треновані очі та вуха могли розпізнати лицеплясів. Це були тонкі знаки, але Майлс одразу їх підмітив. А потім мати сказала йому, що він може стати ментатом… а то й чимось більшим.

Незадовго до того, як Майлсові виповнилося тринадцять, його послали до вищої школи у Твердині Бене Ґессерит на Лампадасі. Тут оцінка його матері підтвердилася. Їй надійшла звістка:

«Ти дала нам військового ментата, якого ми так чекали».

Теґ побачив цю нотатку лише після смерті матері, коли розбирав її архів. Слова, написані на маленькому аркуші рідуліанського кристалічного паперу з відтиском знаку Капітули під ними, наповнили його дивним відчуттям переміщення в часі. Зненацька пам’ять перенесла його назад, на Лампадас, де благоговійну Майлсову любов до матері вправно поширено на все Сестринство, як і було задумано. Він добре зрозумів це під час подальшого ментатського вишколу, але це розуміння небагато змінило. Навіть якщо так, то лише в тому сенсі, що воно ще тісніше прив’язало його до Бене Ґессерит. Підтвердило, що Сестринство – єдина сила, на яку він може спиратися. Він уже знав, що Сестринство Бене Ґессерит – одна з наймогутніших потуг у його світі – щонайменше рівне Космічній Гільдії, сильніше за Раду Рибомовок, яка успадкувала ядро давньої Імперії Атрідів, значно перевершує ДАПТ і перебуває у стані хисткої рівноваги з фабрикаторами Ікса та Бене Тлейлакс. До певної міри про обсяг авторитету Сестринства можна було судити з того, що воно мало цей авторитет, попри тлейлаксанські контейнери для вирощування меланжу, які зламали ракіанську монополію на прянощі, подібно до того, як іксіанські навігаційні машини зламали монополію Гільдії на космічні подорожі.

На той час Майлс Теґ уже добре знав історію. Навігатори Гільдії більше не були єдиними, хто міг провести корабель крізь складки простору: цієї миті в одній галактиці, а потім, з наступним ударом серця, – уже в іншій.

Шкільні Сестри небагато від нього затаїли, наприклад, першими розповіли Майлсові про його Атрідівське походження. Це відкриття було необхідним, бо його піддали випробуванням. Сестри, вочевидь, перевіряли його на ясновидіння. Чи зможе він, подібно до Навігатора Гільдії, виявити фатальні перепони? Він провалився. Тоді спробували з не-покоями і не-кораблями. Майлс виявився так само сліпим на ці пристрої, як решта людства. Та для проходження цього тесту йому давали збільшені дози прянощів, і тоді він відчув пробудження свого істинного «я».

– Розум на своєму початку, – так назвала це Сестра-навчителька, коли він попросив пояснити це дивне відчуття.

Якийсь час увесь світ був магічним, коли він бачив його крізь цю нову свідомість. Його свідомість стала кругом, тоді кулею. Усталені форми зробилися минущими. Він зненацька впадав у стан трансу, аж доки Сестри не навчили його контролювати це. Забезпечили його відомостями про святих та містиків і змусили креслити коло від руки то однією, то другою рукою, посилаючи свідомість слідом за цією лінією.

Під кінець семестру його свідомість повернула собі контакт із конвенційними мітками, але спогади про цю магію ніколи його не покинули. Майлс виявив, що вони стали для нього джерелом сили в найтяжчі моменти.

Прийнявши доручення стати Майстром зброї для гхоли, Майлс дедалі частіше переживав ці магічні спогади. Це було особливо корисно під час його першої розмови зі Шванг’ю у Твердині на Гамму. Вони зустрілися в кабінеті Превелебної Матері, приміщенні з блискучими металічними стінами та численними інструментами, на більшості з яких стояв штемпель Ікса. Навіть крісло, на якому вона сиділа, – вранішнє проміння проходило крізь вікно за її спиною і не давало добре розглянути її обличчя, – навіть те крісло було одним із іксіанських самомодельованих пристроїв. Його змусили сидіти в слідокріслі, хоча він розумів, що вона має знати: йому ненависне використання будь-якої форми життя для такого принизливого завдання.

– Тебе обрано, бо ти й справді скидаєшся на дідуся, – промовила Шванг’ю. Яскраве сонячне проміння утворювало корону довкола її голови, покритої каптуром. Обдумано! – Твоя мудрість викличе дитячу любов і повагу.

– Немає змоги зробити мене схожим на батька.

– Якщо вірити Таразі, ти маєш саме ті риси, яких вона вимагає. Я знаю про твої почесні шрами і про їхню цінність для нас.

Це лише підтвердило його попередній ментатський висновок. «Вони вже давно це планували. Вели для цього селекцію. Мене теж для цього вивели. Я – частка їхнього більшого плану».

– Тараза сподівається, що цей хлопчик стане грізним воїном, повернувшись до свого справжнього «я», – це й усе, що він відповів. Шванг’ю помовчала, якусь мить пильно дивлячись на нього, тоді промовила:

– Ти не повинен відповідати на жодне його питання про гхол, якщо постане така тема. Навіть не використовуй цього слова, доки я тобі не дозволю. Ми забезпечимо тебе всіма даними про гхолу, яких вимагатимуть твої обов’язки.

Холодно карбуючи слова для додаткового наголошення, Теґ сказав:

– Можливо, Превелебну Матір не поінформували, що я добрий знавець науки про тлейлаксанських гхол. Я стикався з тлейлаксу в битвах.

– Думаєш, ти достатньо знаєш про серію Айдаго?

– Айдаго мають репутацію блискучих військових стратегів, – промовив Теґ.

– То, може, великого башара не поінформували про інші характеристики нашого гхоли?

В її голосі, безсумнівно, було глузування. І ще щось: ледь приховані ревнощі та великий гнів. Мати навчила Теґа, як дістатися поглядом крізь її маски. Це була заборонена наука, і він ніколи не зізнавався, що здобув її. Вдав досаду і знизав плечима.

Та, очевидно, Шванг’ю знала, що він башар Тарази. Війська розставлено, граничну лінію проведено.

– За наказом Бене Ґессерит, – сказала Шванг’ю, – тлейлаксу внесли значні зміни в дотеперішню серію Айдаго. Його нервово-мускульну систему модернізовано.

– Без змін оригінальної особистості? – Теґ підкинув їй це питання начебто знічев’я, міркуючи, чи далеко вона зайде у відвертості.

– Він гхола, не клон!

– Я знаю.

– Справді? Він потребує найстараннішого тренінгу прана-бінду на всіх стадіях.

– Точнісінько Таразині накази, – промовив Теґ. – І ми всі їх виконуватимемо.

Шванг’ю схилилася вперед, не приховуючи роздратування.

– Тебе попросили тренувати гхолу, роль якого у певних планах є для нас усіх украй небезпечною. Як на мене, ти анітрохи не розумієш, що тренуватимеш!

«Що тренуватимеш, – подумав Теґ. – Не кого». Цей хлопчик-гхола ніколи не був кимось для Шванг’ю чи будь-кого, хто протистояв Таразі. Можливо, цей гхола не стане кимось ні для кого, доки не повернеться до свого первинного «я», не оселиться міцно в цій первинній особистості Дункана Айдаго.

Тепер Теґ ясно бачив, що Шванг’ю приховує щось більше, ніж неявні застереження щодо проєкту гхоли. Вона була в активній опозиції, як його й перестерігала Тараза. Шванг’ю – ворог, а Таразині накази були недвозначними.

– Ти захищатимеш це дитя від будь-якої загрози.