Читать книгу Єретики Дюни - Фрэнк Герберт - Страница 6

Майлс Теґ не хотів призначення на Гамму. Майстер зброї, вчитель фехтування при хлопчикові-гхолі? Хай навіть для такого хлопчика-гхоли, як цей, довкола якого обмотані всі ці історії. Це було небажане вторгнення у добре налагоджене життя Теґа після відставки.

Та до того він усе життя був військовим ментатом на службі Бене Ґессерит, тож не розглядав навіть можливості не послухатися.

Quis custodiet ipsos custodiet?

Хто стерегтиме сторожів? Хто простежить, щоб сторожі не чинили переступів?

Це було питання, яке Теґ обмірковував за численних нагод. Воно було однією з базисних засад його вірності Бене Ґессерит. Хай що інші казали про Сестринство, воно виявляло гідну подиву сталість мети.

«Моральної мети», – уточнював Теґ.

Моральна мета Бене Ґессерит повністю узгоджувалася з Теґовими принципами. Те, що ці принципи були прищеплені йому бене-ґессеритським кондиціонуванням, нічого не змінювало. Раціональне мислення, надто ж мислення ментата, не могло винести іншого присуду.

Теґ звів усе до суті: «Якщо бодай одна особа керуватиметься такими принципами, світ стане кращим». Це ніколи не було питанням справедливості. Справедливість вимагала вдаватися до права, яке могло виявитися капризною коханкою, завжди підлеглою примхам і упередженням тих, хто розпоряджається правом. Ні, це було питанням чесної гри, концепції, що сягала куди глибше. Люди, яким винесено присуд, мусять відчувати, що цей присуд чесний.

На думку Теґа, твердження типу «слід триматися літери права» були небезпечними для його провідних принципів. Щоби бути чесним, потрібна згода, передбачувана сталість, а передусім вірність в обох ієрархічних напрямках – і вгору, і вниз. Правління, що керувалося такими принципами, не вимагало зовнішнього контролю. Виконуєш свій обов’язок, бо це слушно. Підкоряєшся не тому, що так передбачено й це передбачення правильне. Робиш певну річ, бо в цю мить вона є слушною. Передбачення і ясновидіння не мали з цим нічого спільного.

Теґ знав репутацію Атрідів як надійних ясновидців, але в його світі не було місця для гномічних[6] висловлювань. Приймаєш Усесвіт таким, яким його застав, і застосовуєш свої принципи там, де можеш це зробити. Безсумнівні накази вищого командування завжди виконуються. Не те щоб Тараза зробила це питанням безсумнівного наказу, але наслідки були такими ж.

– Ти ідеальна особа для цього завдання.

Він прожив довге життя, осягнув багато вершин і на пенсію вийшов із почестями. Теґ знав, що він старий, повільний, усі вікові вади чигали просто на краю його свідомості, але виклик на службу пожвавив його навіть тоді, коли він насилу придушив бажання сказати «Ні».

Тараза принесла це призначення особисто. Могутня зверхниця всіх (із Міссіонарією Протектівою включно) вирізнила його. Не просто Превелебна Мати, а Превелебна Мати Настоятелька.

Тараза прибула до його пенсіонерської святині на Лернеї. Те, що вона це зробила, було для нього честю, і він це знав. З’явилася біля його воріт без попередження, у супроводі лише двох служниць-аколіток і нечисленних охоронців, деяких із них він пізнав. Теґ сам їх тренував. Час її прибуття був цікавим. Зранку, невдовзі після сніданку. Вона знала розклад його життя, їй точно було відомо, що о цій порі дня він найбадьоріший. Отже, хотіла, щоб він був свіжим і якнайповніше виявив свої здібності.

Патрін, старий Теґів ординарець, провів Таразу до вітальні у східному крилі, маленького й елегантного приміщення, обставленого солідними меблями. Теґова нехіть до слідокрісел та інших живих уряджень була загальновідомою. Коли Патрін вводив чорно вдягнену Матір Настоятельку до кімнати, вираз його обличчя був кислим. Теґ одразу ж зрозумів цей вираз. Комусь іншому видовжене бліде обличчя Патріна з багаторічними зморшками могло здаватися застиглою маскою, але Теґ зауважив, що складки біля його рота поглибилися, а погляд старечих очей зосередився. Отже, щось сказане Таразою по дорозі занепокоїло Патріна.

Високі розсувні двері з тяжкого пласкла заміняли кімнаті східну стіну. Крізь них видно було довгий спадистий травник, що тягся аж до дерев над річкою. Увійшовши до кімнати, Тараза зупинилася помилуватися краєвидом.

Без попередньої просьби Теґ натиснув кнопку. Опустилися завіси, загорілися світлокулі. Дії Теґа підказали Таразі, що він вирахував потребу приватності. Підтвердив це, наказавши Патрінові:

– Простеж, щоб нас не турбували.

– Розпорядження для південної ферми, сер, – ризикнув Патрін.

– Прошу, простеж за цим сам. Ви з Фірусом знаєте, чого я хочу.

Виходячи, Патрін трохи зарізко зачинив двері. Незначний сигнал, але він багато що сказав Теґові.

Тараза ступила крок усередину кімнати, оглянула її.

– Лаймовий зелений, – сказала вона. – Один із моїх улюблених кольорів. Твоя мати мала гостре око.

Теґ погодився з цим твердженням. Мав глибоке почуття до цього будинку та цієї землі. Його родина жила тут лише впродовж трьох поколінь, але зоставила свій слід. Багато кімнат зберігало дотик його матері.

– Любов до землі та місця безпечна, – озвався Теґ.

– Мені особливо сподобалися теракотово-оранжеві килими в холі та вітраж над вхідними дверима, – промовила Тараза. – Я певна, що вітраж – справжня древність.

– Ти прибула сюди не для того, щоб говорити про декорації інтер’єру, – зауважив Теґ.

Тараза захихотіла.

Мала високий голос, вишкіл Сестринства навчив її користуватися ним із нищівною ефективністю. Цей голос нелегко було проігнорувати, навіть якщо вона говорила цілком вільно, знічев’я, як оце зараз. Теґ бачив її в Раді Бене Ґессерит. Її манера була владною та переконливою, а кожне слово вказувало на гострий розум, що керував її рішеннями. У її нинішній поведінці він відчував важливе рішення.

Теґ указав на оббите зеленою тканиною крісло ліворуч. Вона глянула на крісло, знову пробігла поглядом по кімнаті та стримала посмішку.

Ладна була побитися об заклад, що в цьому домі немає слідокрісел. Теґ був древнім і оточував себе древністю. Вона сіла і пригладила накидку, чекаючи, коли Теґ займе крісло навпроти неї.

– Мені шкода, що мушу просити тебе повернутися з відпочинку, башаре, – промовила вона. – Та, леле, обставини не дають мені великого вибору.

Теґ невимушено поклав довгі руки на підлокітники крісла – поза розслабленого ментата. Чекав. Його постава казала: «Наповни мою свідомість даними».

Тараза на мить зніяковіла. Видовище було імпозантним. Постать Теґа досі залишалася царствено високою, його велику голову увінчувало сиве волосся. Вона знала, що йому бракує чотирьох СР до трьохсот літ. Навіть узявши до уваги те, що СР, стандартний рік, на якісь двадцять годин коротший за так званий примітивний рік, такий вік справляв враження, а досвід Теґа на службі Бене Ґессерит викликав у Тарази повагу. Вона помітила, що Теґ одягнений у ясно-сірий однострій без знаків розрізнення: ретельно скроєні штани й піджак, розстебнута під горлом біла сорочка відкривала покриту глибокими зморшками шию. На поясі зблиснуло золото. Вона розпізнала сяйво сонця башара, отриманого при виході у відставку. Яким же практичним був Теґ! Використав золоту відзнаку як пряжку до пояса. Це її заспокоїло. Теґ зрозуміє її проблему.

– Можу я напитися води? – спитала Тараза. – Подорож була довгою і виснажливою. Останній етап ми здолали на одному з наших транспортників, який слід було замінити п’ятсот літ тому.

Теґ підвівся з крісла, підійшов до стінної панелі та вийняв з шафки за панеллю пляшку охолодженої води і склянку. Поставив їх на низенький столик праворуч від Тарази.

– У мене є меланж, – сказав він.

– Ні, дякую, Майлсе. Маю власний запас.

Теґ сів на місце. Вона зауважила в його рухах скутість. А все ж, зважаючи на його вік, він досі був напрочуд гнучким.

Тараза налила собі пів склянки води й випила одним духом. З вишуканою дбайливістю поставила склянку на бічний столик. Як до нього підступитися? Поведінка Теґа її не ошукала. Він не хотів переривати свій відпочинок. Аналітики Тарази перестерігали її. Вийшовши у відставку, він дуже зацікавився рільництвом. Його розлогі земельні володіння тут, на Лернеї, були по суті дослідницьким садом.

Вона здійняла погляд і відверто до нього придивилася. Квадратні Теґові плечі підкреслювали його вузький стан. Він і досі живе активним життям. Типово Атрідівське довгасте обличчя з рисами, гострими через міцні кістки. Теґ відповів на її погляд своїм, як він робив це завжди, нібито вимагаючи уваги, але готовий вислухати все, що може сказати Мати Настоятелька. Його вузькі губи вигнулися у легкій усмішці, відкриваючи білосніжні рівні зуби.

«Знає, що я почуваюся незручно, – подумала вона. – Прокляття! Він слуга Сестринства, так само, як і я!»

Теґ не підганяв її питаннями. Його поведінка зоставалася бездоганною, дивно відстороненою. Тараза нагадала собі, що це загальна риса ментатів і не слід читати в ній нічого іншого.

Зненацька Теґ підвівся, підійшов до серванта ліворуч від Тарази. Обернувся, схрестив руки на грудях і схилився, дивлячись на неї згори вниз.

Тараза змушена була повернути крісло, аби бачити його обличчя. «Бодай його!» Теґ не збирався полегшувати їй завдання. Усі Превелебні Матері Екзаменаторки зауважували, що Теґа складно було всадовити для розмови. Він волів стояти, тримаючи плечі по-військовому штивно й дивлячись під ноги. Небагато Превелебних Матерів могли дорівнятися до нього зростом – понад два метри. Аналітики погоджувалися, що ця риса була Теґовим способом (ймовірно, несвідомим) заперечувати владу Сестринства над ним. Однак у решті його поведінки цей протест не проявлявся. Теґ завжди був найнадійнішим військовим командиром з усіх, хто колись служив Сестринству.

У мультисуспільному світі, де сили найвищих в’язей, попри простоту позначень, відзначалися складною взаємодією, надійні військові командири цінувалися на вагу меланжу, причому багатократну. У негоціаціях завжди фігурували релігії та спільні спогади про імперські тиранії, але подобу поточному дневі надавали економічні сили, а військову монету приймала будь-яка лічильна машина. Ця монета була на кожних переговорах, і так воно й зоставатиметься, доки необхідність приводитиме в рух торгову систему, – потреба у певних речах (таких, як прянощі чи технопродукти Ікса), потреба в спеціалістах (таких, як ментати чи лікарі-сукійці) і всі інші земні потреби, для яких існували ринки – робочої сили, будівничих, дизайнерів, планувальників форм життя, митців, екзотичних задоволень…

Жодна правова система неспроможна була зв’язати такий складний комплекс у цілість, і цей факт цілком очевидно вказував на чергову необхідність – постійну потребу у впливових арбітрах. Превелебні Матері природним чином перебрали на себе цю роль в економічній мережі, і Майлс Теґ це знав. Знав також, що його знову витягли, як козир у грі. Подобається йому це чи ні, для негоціацій не має значення.

– Ти, схоже, не маєш сім’ї, яка б тебе тут тримала, – сказала Тараза.

Теґ прийняв це мовчки. Так, його дружина вже тридцять вісім літ як померла. Усі його діти виросли і, крім однієї доньки, вилетіли з гнізда. У нього було багато особистих інтересів, але жодних сімейних зобов’язань. Правда.

Тоді Тараза нагадала йому про довгу та вірну службу Сестринству, покликаючись на кілька пам’ятних здобутків. Знала, що похвала матиме на нього невеликий вплив, але так забезпечила собі необхідну відкритість для наступної теми.

– Ти знаєш про свою родинну схожість, – промовила вона.

Теґ схилив голову – на міліметр, не більше.

– Твоя родинна схожість із першим Лето Атрідом, дідом Тирана, справді незвичайна, – продовжила Тараза.

Теґ не подав знаку, що почув чи погодився. Це була лише інформація, щось уже записане в його місткій пам’яті. Знав, що є носієм Атрідівських генів. Бачив портрет Лето І в Домі Капітули. Дивитися на цей портрет було однаково що в дзеркало.

– Ти трохи вищий, – зауважила Тараза.

Теґ далі пильно дивився на неї згори вниз.

– Прокляття, башаре, – промовила Тараза, – ти нарешті спробуєш мені допомогти?

– Це наказ, Мати Настоятелько?

– Ні, не наказ!

Теґ повільно всміхнувся. Те, що Тараза дозволила собі такий вибух перед ним, було промовистим. Не зробила б цього з людиною, яку не вважала б гідною довіри. І, звісно, не дозволила б собі такої емоційної демонстрації з кимось, кого вважала б звичайним підлеглим.

Тараза відкинулася на спинку крісла й усміхнулася йому.

– Гаразд, – заговорила вона. – Ти собі розважився. Патрін казав, що я вкрай тебе роздратую, знову покликавши на службу. Запевняю, що ти критично важливий для наших планів.

– Яких планів, Мати Настоятелько?

– Ми вирощуємо на Гамму гхолу Дункана Айдаго. Йому майже шість років, він готовий для військової освіти.

Теґ округлив очі.

– Це буде для тебе клопітким обов’язком, – сказала Тараза, – але я хочу, щоб ти якомога швидше взяв на себе його вишкіл та охорону.

– Моя схожість із Герцогом Атрідом, – промовив Теґ. – Ви мене використаєте, щоб повернути йому первісну пам’ять.

– Так, через вісім чи десять років.

– Так довго! – Теґ труснув головою. – Чому Гамму?

– Його прана-бінду спадок було змінено Бене Тлейлакс за нашим розпорядженням. Його рефлекси такі ж швидкі, як у всіх, народжених за нашого часу. Гамму… там народився і виріс оригінальний Дункан Айдаго. З огляду на зміни в його клітинному спадку, мусимо максимально наблизити всі інші умови до вихідних.

– Навіщо ви це робите? – Це був тон ментата при сприйнятті даних.

– На Ракісі знайдено дитя, дівчинку, що здатна наказувати червам. Ми зможемо використати там нашого гхолу.

– Ви їх схрестите?

– Я не пропоную тобі роботу ментата. Нам потрібні твої військові здібності та схожість із Лето І. Ти знаєш, як повернути первісну пам’ять, коли приспіє час.

– То насправді ти повертаєш мене на службу як майстра зброї.

– Думаєш, це пониження для того, хто був Верховним Башаром усіх наших сил?

– Мати Настоятелько, ти наказуєш, я підкоряюся. Але не прийму цієї посади без повного командування всією обороною Гамму.

– Це вже влаштовано, Майлсе.

– Ти завжди знала, як працює мій розум.

– І завжди була певна у твоїй вірності.

Теґ відштовхнувся від серванта, на мить замислився, тоді сказав:

– Хто надасть мені всю інформацію?

– Беллонда з Архівів, так само, як і раніше. Забезпечить тебе шифром для обміну повідомленнями між нами.

– Я дам тобі список людей, – промовив Теґ. – Давні друзі та діти декого з них. Хочу, щоб усі вони чекали на Гамму, коли я туди прибуду.

– Не думаєш, що хтось із них відмовиться?

Його погляд сказав: «Не будь дурненькою!»

Тараза реготнула й подумала: «Ми дечого навчилися у первісних Атрідів: як творити людей, що вміють прищепити найвищу відданість і вірність».

– Добором людей займеться Патрін, – продовжив Теґ. – Як я знаю, він не прийме рангу, але отримуватиме повну платню і всі почесті, належні підполковникові.

– Тобі, звичайно, буде повернуто ранг Верховного Башара, – сказала вона. – Ми зробимо…

– Ні. У вас є Бурзмалі. Не варто ослаблювати його, поставивши над ним старого командира.

Вона якусь мить пильно до нього придивлялася, тоді сказала:

– Ми ще не призначили Бурзмалі…

– Мені це добре відомо. Мої давні товариші вичерпно інформують про політику Сестринства. Та ми обоє, Мати Настоятелько, знаємо, що це лише питання часу. Бурзмалі найкращий.

Вона могла тільки погодитися з цим. Це було більше, ніж оцінка військового ментата. Це була оцінка Теґа. Раптом їй спало на думку щось інше.

– То ти вже знав про нашу суперечку на Раді! – звинуватила вона його. – І дозволив мені…

– Мати Настоятелько, якби я думав, що на Ракісі ви збираєтеся створити чергового монстра, то так би й сказав. Ви довіряєте моїм рішенням, я довіряю вашим.

– Бодай тебе, Майлсе, ми надто довго були нарізно. – Тараза підвелася. – Почуваюся краще, знаючи, що ти повертаєшся в упряжку.

– Упряжку, – промовив він. – Так. Признач мене башаром для спеціального доручення. Таким чином уникнемо недоречних питань, коли ця звістка дійде до Бурзмалі.

Тараза витягла з-під накидки стос аркушів рідуліанського паперу й подала їх Теґові.

– Я вже їх підписала. Сам впиши туди свою посаду. Там і всі інші повноваження, транспортні ваучери тощо. Ти коритимешся безпосередньо мені. Ти мій башар, розумієш?

– Хіба ж я не був ним завжди? – спитав він.

– Тепер це важливіше, ніж будь-коли досі. Охороняй цього гхолу та добре його навчай. Ти за нього відповідаєш. А я підтримаю тебе в цьому проти будь-кого.

– Я чув, що на Гамму командує Шванг’ю.

– Проти будь-кого, Майлсе. Не вір Шванг’ю.

– Розумію. Пообідаєш з нами? Моя дочка вже…

– Вибач, Майлсе, але я мушу якомога швидше повертатися. Негайно пошлю Беллонду.

Теґ провів її до дверей, обмінявся кількома чемними словами зі своїми давніми учнями з її групи й дивився, як вони виходять. На під’їзній доріжці чекав броньований землехід нової моделі, його вони, очевидно, привезли з собою. Від цього видовища Теґ почувся недобре.

«Такий поспіх!»

Тараза прибула особисто, сама Мати Настоятелька взяла на себе роль посланця, усвідомлюючи, що він усе з цього зрозуміє. Теґ знав зблизька, як діє Сестринство, тож те, що відбулося щойно, стало для нього одкровенням. Суперечка в Раді Бене Ґессерит сягала куди глибше, ніж здогадувалися його інформатори.

«Ти мій башар».

Теґ переглянув стос паперів із повноваженнями й ваучерами, які залишила Тараза. Там уже стояли її печатка та підпис. Довіра, що випливала з цього, додалася до інших речей, які він відчував, і це посилило його неспокій.

«Не вір Шванг’ю».

Він поклав папери в кишеню і рушив на пошуки Патріна. Патріна слід поінформувати та заспокоїти. Їм доведеться обговорити, кого покликати для цього доручення. Подумки став перебирати імена. Попереду небезпечне завдання. Слід покликати найкращих. Прокляття! Весь маєток потрібно передати під управління Фіруса та Дімели. Стільки нюансів! Ідучи будинком, він відчував, як прискорюється його пульс.

Минаючи вартового, одного зі своїх старих солдатів, Майлс зупинився.

– Мартіне, відклич усі мої сьогоднішні зустрічі. Знайди мою доньку і скажи їй, що я чекаю її у своєму кабінеті.

Звістка рознеслася по всьому домі, а звідти по всьому маєтку. Слуги та сім’я, знаючи, що Превелебна Мати Настоятелька щойно розмовляла з ним сам на сам, автоматично встановили подобу захисного екрана, аби ніщо зайве не відволікало Теґа. Старша донька Дімела перебила його, коли він спробував перелічити все необхідне для його експериментальних рільничих проєктів.

– Батьку, я не дитя!

Вони перебували у невеликій оранжереї, що примикала до його кабінету. Рештки Теґового обіду стояли в кутку лавки з горщиками. Записник Патріна був спертий об стіну за тацею з іжею.

Теґ гостро зиркнув на дочку. Дімела вдалася в нього зовнішністю, але не зростом. Надто незграбна, аби бути красунею, але її шлюб виявився щасливим. У Дімели й Фіруса було троє чудових дітей.

– Де Фірус? – спитав Теґ.

– Роздивляється на місці, як перепланувати південну ферму.

– О, так. Патрін про це згадував.

Теґ усміхнувся. Його завжди тішило, що Дімела відкинула запрошення вступити до Сестринства, воліючи побратися з Фірусом, уродженцем Лернея, і зостатися біля батька.

– Я знаю лише те, що тебе знову викликають на службу, – промовила Дімела. – Це небезпечне доручення?

– Знаєш, звучить так, наче це питає твоя мати, – відповів Теґ.

– Тобто небезпечне. Прокляття! Хіба ти не достатньо для них зробив?

– Очевидно, ні.

Дімела відвернулася і пішла геть, коли з протилежного кінця оранжереї ввійшов Патрін. Теґ почув, що вона сказала Патріну, проходячи повз.

– Що він старший, то більше сам скидається на Превелебну Матір.

«А чого іншого вона сподівалася?» – питав себе Теґ. Син Превелебної Матері та меншого чиновника Добропорядного Альянсу Прогресивних Торговців, він зростав у господі, що жила за ритмом Сестринства. Зовсім юним помітив, як батькова вірність міжпланетній торговій мережі ДАПТ розвіялася, коли мати запротестувала.

Цей дім був домом його матері аж до її смерті, що настала менше ніж через рік після батькової смерті. Усюди довкола Теґа зостався її слід.

Патрін зупинився перед ним.

– Я повернувся по свій записник. Ви додали туди якісь імена?

– Кілька. Тобі краще відразу за них узятися.

– Так, сер! – Патрін по-військовому обернувся і тією ж дорогою пішов назад, вдаряючи себе записником по стегні.

«Він теж це відчуває», – подумав Теґ.

Ще раз озирнувся довкола. Цей дім досі був садибою його матері. Попри всі роки, які він тут прожив, виростив тут сім’ю! Це досі її садиба. Ох, цю оранжерею збудував він, але кабінет колись був її приватною кімнатою.

Джанет Роксбро з лернейських Роксбро. Меблі, декор досі її. Вони з дружиною внесли деякі поверхові зміни, та ядро залишилося незмінним, як за Джанет Роксбро. Немає сумнівів щодо крові Рибомовок у цій лінії спадковості. Якою цінністю була вона для Сестринства! Дивно, що побралася з Лоші Теґом і прожила тут усе життя. Складно прийняти цей факт, доки не дізнаєшся, як упродовж поколінь діє розплідна програма Сестринства.

«Вони знову це зробили, – подумав Теґ. – Усі ці роки зоставили мене чекати за кулісами аж до цієї миті».