Читать книгу Звитяга, слава і любов - Ганна Рось - Страница 4

Вечоріло. Марічка стелила постіль для сну. День видався важким – робила відвари, готувала присипки, віджимала сік, ходила до лазарету лікувати поранених козаків та полонених. Козаки, хто вже оклигався від ран, невпинно шуткували з нею, хвалили, а деякі, мовчки, захоплено поглядали в її бік.

Марічка розчісувала волосся і, згадуючи жарти козаків, посміхалась. Впоравшись з розчісуванням, вона відкрила віконце, вдихнула ароматне вечірнє повітря, повне запахів квітів, скошеної трави, і почула спів солов'я. Таке затяжне «фюиюи-юиюи», а потім «пуль-пуль-пуль-пуль».

Марічка дивилась на зірки, слухала солов'їну пісню і згадувала зустріч у колодязя з дідом Якимом та козаками. Вона бачила, як Данило Горицвіт дивиться на неї, як ніяковіє, відводить погляд. Він, звичайно, сміливий козак, але серце її поки мовчить.

Закривши вікно, Марічка лягла в ліжко і ніби провалилась. Глибокий сон поглинув її свідомість.

Снилося їй поле, лугові квіти, метелики, що перелітають з квітки на квітку, аромат літа, який зачаровував та п'янив. У неї віночок на голові, вишита маками сорочка, а поруч з нею мужній красень в білій сорочці з тонкого льону. Вони тримаються за руки, біжать по полю, сміються, кружаться, знову сміються. Сонце ніжно гладить її по волоссю, а потім красень проводить долонею по її щоці. Вона відчуває його ніжний, трепетний дотик і радість наповнює її душу. Несподівано коло голови пролітає чорний ворон і торкається крилом її волосся. Від несподіванки вона присіла, закрилася рукою.

Марічка металася на білих простирадлах, але сон не відпускав її зі своєї влади. Ворон, пролетів над головою, зробив круг і знову наближався до неї.

Нарешті, вона прокинулася і присіла на ліжку. Сон пам'ятала в деталях. Їй здавалося, що вона до сих пір відчувала дотик крила ворона.

Марічка встала, пішла в сіни, зачерпнула ківшиком прохолодної води з відра і залпом випила. Встала мама, запитала:

– Що ти, дочка?

– Сон приснився, – шепнула Марічка.

– Куди ніч, туди і сон, – сказала Гликерія, перехрестившись, – лягай, донечко, спи.

Марічка пішла в кімнату, лягла. Іще довго вона не могла заснути, згадуючи красеня в лляній сорочці, тільки ніяк не могла розгледіти його обличчя, засліплена променями яркого сонця. Так вона лежала, доки сон не зморив її.