Читать книгу Звитяга, слава і любов - Ганна Рось - Страница 5

Вранці Марічка проснулася від шуму. Вона встала, одяглася, заплела косу і запитала:

– Куди це батько і Павло збираються?

– Під Корсунь, йдемо по п'ятах за польським військом, – сказав брат, збираючи амуніцію.

Дружина Павла, Оляна, кинулася йому на шию і заридала.

– Чого ти його оплакуєш передчасно, перестань, повернеться він, – заспокоїла невістку Гликерія.

Оляна витерла очі платком і стала збирати вузол з провізією, поклала кусок сала, буханку хліба, сіль, редиску, цибулю і мішечок крупи.

– Ну, бувайте, – сказав глава сім'ї Тихон Лобода, – розіб'ємо Потоцького і повернемося.

– Бережи вас Господь, – сказала Гликерія, перехрестилася, обняла чоловіка, а потім і сина.

– Оляна, дивись за дітьми, – наказав Павло, – прощавай сестра, побачимося, дасть Бог.

– А ми з Марічкою приїдемо слідом за вами, – сказала Гликерія.

– Чого іще вам туди тягтися, – мимоволі вирвалося у Тихона.

– А як же! Як козаки без знахарок? А хто вам рани заліковувати буде? – запитала Гликерія. – Козацька справа воювати, а наше діло – на ноги піднімати. Так що, ми з Марічкою обоз зберемо з трьох-чотирьох підвід і приїдемо.

– Ось невгамовна баба, – вилаявся Тихон, – а, роби що хочеш, – він махнув рукою, знаючи характер своєї жінки.

Коли мова йшла про лікування поранених, вона була непохитною, і Марічку такою ж виховала.

– Доню, ти йди в балку, збирай побільше трав, суши, готуй зілля, настоянки, – розпорядилася Гликерія, – а я схожу до Василини, баби Одарки та Явдохи домовитися, коли рушимо.

– Добре, мамо, – сказала Марічка, беручи кошик.

За хутором Марічка зустріла діда Якима.

– Здрастуйте, дід Яким, – привіталась вона.

– Здорова була, Марічка, – відповів дід.

– А що, допомагає вам розтирання, дідусь?

– Розтирання добре, але мені би такого, щоб рочків двадцять скинути, – сказав дід, скручуючи тютюн, – я би на коня і гайда з хлопцями воювати. А то сиджу тут на пеньку, комах кормлю.

– Чи ви, дідусь, іще не навоювалися?

– Ех, і на мій вік випало, і Хотинську пройшов, і під Переяславом. Так, були часи, як польське військо під Цецорою програло у османів, так поляки звернулися до козаків за допомогою, обіцяючи нам права і привілеї. Ми ж з поляками пліч-о-пліч стояли, не дали Осману завоювати Україну і Польщу. Так, ми тоді в третій раз Петра Сагайдачного гетьманом обрали, але він був поранений в руку отруєною османською стрілою і незабаром помер, залишивши нас у великій печалі. Ось так, – дід закурив люльку. – А ти куди?

– В балку йду, за травами.

– Мабуть, Гликерія обоз збирає? Невгамовна твоя мати. Молодчина. Багато козаків на ноги поставила. Я коли під Переяславом поранений був, мене теж одна козачка лікувала, зеленоока, кров із молоком, коса до поясу. А я так і не зміг твою бабусю забути, Уляну. Ось так-то. Ну йди, козачка, збирай трави, доки сонечко-ведришко Господь дає. Слава тобі, Господи, – перехрестився дід Яким.