Читать книгу Львівська кухня - Ігор Лильо - Страница 6

До кінця свого життя австрійський письменник Леопольд фон Захер- Мазох болісно переживав факт, що його прізвищем назвали психічне захворювання. Очевидно, йому, як і іншим людям, було б значно приємніше, коли б його увіковічнили в назвах вулиць, островів чи – у найгіршому разі – назвали б один з елементів у таблиці Менделєєва. Хоча варто зазначити, що нащадки таки вповні скористалися залишеною ним епістолярною спадщиною. Не всі пригадають, наприклад, його «Жіночі образки з Галичини», а от на «пікантно-полуничну» тему творів Леопольда Мазоха зніматимуть фільми, напишуть купу досліджень і навіть встановлять дуже контроверсійну скульптуру-«пам’ятник».

Леопольд народився в дуже пристойній родині директора львівської поліції Леопольда Захера і доньки професора й ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Батько Леопольда був відданим і ретельним служакою. Він справно ловив бандитів і слідкував за політично неблагонадійними громадянами. Порався з цим настільки добре, що після революційних подій 1848 року містяни криком вимагали, щоб його усунули зі Львова. Отож, часу займатися вихованням сина в нього було небагато. На додаток, хлопець народився хворобливим, і тому на сімейній раді ухвалили відправити його на виховання в село Винники, що поряд зі Львовом.

Чисте повітря, спокій, правильний догляд та якісна селянська їжа таки зробили свою справу – Леопольд ожив. Після закінчення школи він почав шукати власний шлях у житті. Як письменник він став відомим лише 1872 року, коли опублікував у популярному паризькому журналі «Ревю дю дьо монд» повість «Дон Жуан з Коломиї». Твір одразу помітили критики і читачі. «Смачні» описи із життя місцевого населення, особливість таємничої європейської провінції викликали в читачів великий інтерес. Слава і шанувальники, які прагнули наблизитись до променів «зірки», одразу ж оточили письменника. Особливо наполегливими були жінки. Одній із них – авантюрній, марнославній і жадібній до грошей, Аврорі фон Рюмслін таки вдалося запаморочити голову Леопольда. Бурхливий роман, і, як наслідок, шлюб не були вельми щасливими. Розповідають, що Аврора насамперед прагнула через чоловіка пробратися до аристократичних кіл і навіть почала писати літературні твори під псевдонімом. Заради реалізації матеріальних забаганок дружини Леопольд усе частіше пише популярні твори, розраховані на масового читача. Проте літературні критики можуть скільки завгодно нарікати на це. Адже саме завдяки його простим образкам світ все більше дізнавався про особливості життя простого люду.

Леопольд фон Захер-Мазох

Галицькі гуцули, поляки, євреї та вірмени за допомогою Леопольда промовляли до читача, показуючи свій строкатий і суперечливий світ. Однак із часом у творах Мазоха таки проявилась одна характерна особливість: багато з них мали еротичний характер, а деякі взагалі перебували на межі порнографії.

Саме твори на кшталт «Венери в хутрі» призведуть до того, що у світовій літературі та особливо у медицині з часом з’явиться термін «мазохізм». Прикро, утім, на «суцільний мазохізм» перетворилось і життя самого письменника. Його покине дружина, опублікувавши на згадку твір, у якому вона винесла на загальну публіку багато таємниць їхнього шлюбу. Переживши розчарування, Леопольд ще раз спробував знайти родинне щастя та одружився із значно молодшою за нього жінкою, проте і тут йому не пощастило. Його смерть буде тихою і непомітною для світової літератури.

Але в медицині прізвище Мазоха зробить значно феєричнішу кар’єру.

Вернімося на хвилю до «Дон Жуана з Коломиї», сповненого добірними образами Галичини. Ось як описує герой вечір у шинку, куди потрапляє через дорожні клопоти з паперами і змушений нудитися в очікуванні:

Тут усюди панував зеленкуватий колір мідної патини. Економно скручені ґноти гасових ламп наповнювали шинок зеленавим світлом. Зелене мерехтіння на стінах, велика зелена квадратова піч, наче покрита патиною, зелений мох проростав крізь каміння-долівку Ізраелю. Зелені денця чарок, справжня патина на маленьких мідних пугарчиках, з яких пили селяни; вони підходили до шинквасу й клали свої мідні монети. Зеленава пліснява покривала сир, що його поставив переді мною Мошко. Мошкова жінка у жовтому шляфроку з великими кольору патини квітами сиділа за піччю й присипляла своє зеленаво-бліде маля. Зеленава патина на скрушному обличчі єврея, зеленава патина довкола його маленьких неспокійних очиць, навколо його тонких, рухливих ніздрів, навколо його гірких, насмішливо скривлених кутиків уст.

Цікаво, яким сиром міг би частувати шинкар Мошко свого гостя… які трунки наливалися до мідних погарчиків? Хто зна.

Ми ж хочемо розповісти про торт «Захер» (Sachertorte), і одразу розвіяти часту помилку про те, що Леопольд фон Захер-Мазох має до нього щось спільного, бо насправді він до створення цієї кондитерської класики не має жодного стосунку.

ТОРТ «ЗАХЕР»

Ще коли Леопольд був зовсім маленьким, однофамілець його батька  – австрійський кухар Франц Захер – уже випікав свій знаменитий торт у Відні. «Захер-торт – це винахід мого батька. Він придумав і спік його, ще будучи в учнях, і торт цей подавався ще до столу старого князя Меттерніха, на палацової кухні якого батько навчався кондитерському мистецтву. […] До Парижа, Берліну, Лондону і навіть за море відсилаються торти Захера…»  – так писав син Едвард Захер у травні 1888 року про торт свого батька, який з 1836 року був включений у стравоспис австрійского імператора.

Утім, є всі підстави вважати, що Леопольд фон Захер-Мазох неодноразово смакував «Захером». Із середини ХІХ століття торт став дуже популярним у всіх великих містах імперії, і Львів не був винятком. Більше того, і зараз правдивий «Захер» подають у кількох львівських рестораціях, та й домашні господині готують його до родинних свят.

Подаємо рецепт у його львівській варіації, записаній багато років тому відомою дослідницею галицької кухні Ольгою Вербенець.

Компоненти

Тісто

125 г борошна

125 г масла

10 яєць

140 г цукрової пудри

200 г чорного шоколаду

Полива

150 г чорного шоколаду

1 склянка солодких вершків

15 г ванільного цукру

1 яйце

Також потрібно склянку абрикосового конфітюру і кілька свіжих абрикосів.

Як готувати

На водяній бані розтопіть шоколад і масло. Збийте жовтки і старанно з’єднайте їх із шоколадом і маслом. Окремо збийте білки зі щіпкою солі на штивну піну, досипте цукрову пудру і ще хвилинку збивайте. До шоколадної суміші всипте поступово борошно, старанно вимішуючи, потім додайте піну і вже розмішуйте делікатно, зграбними рухами знизу вгору. Розділіть тісто на дві частини, розливаючи їх до двох однакових, змащених маслом і посипаних тертою булкою тортівниць. Печіть у розігрітій до 180 градусів братрурі.

Тим часом приготуйте поливу.

Для неї розтопіть 150 г чорного шоколаду, з’єднайте зі склянкою солодких вершків і 15 г ванільного цукру. Нехай покипить на малому вогні 5 хвилин, а потім зніміть банячок, додайте 1 яйце, дуже старанно розмішайте і ще 4 хвилини проваріть. Охолодіть. Спечені та охолоджені коржі перемастіть абрикосовим конфітюром. Зверху торт полийте шоколадною поливою. Через півгодини, коли застигне полива, прикрасьте відцідженими від сиропу шматочками абрикосів або скибками свіжих.

Смакуватиме цей смачний торт, традиційно, із запашним чорним чаєм чи львівською кавою. Але ми наважимося запропонувати вам невеличкий гастрономічний експеримент: спробуйте поєднати шматочок «Захера» із склянкою темного львівського пива. Сподіваємося, вам засмакує таке несподіване парування, чи, як його називають, food pairing.