Читать книгу Львівська кухня - Ігор Лильо - Страница 8

У Львові є пісня, котру знають усі, хто побував у цьому місті за останні вісімдесят років. Її автором є чудовий і талановитий автор Емануель Шлехтер. Сьогодні її переклад можна почути українською і навіть російською мовами. Це пісня про одне з найкращих міст на землі.

Автори і виконавці – Тонько і Щепко, двоє радіоведучих «вар’ятів» зі Львова, які спілкувались зі слухачами із студії радіо, що була на вулиці Стефана Баторія (сьогодні – Князя Романа). Успіх був грандіозний. Їм вдалося захопити в полон шість мільйонів слухачів у передвоєнній Польщі. Характерний львівський діалект – ґвара – у поєднанні з оригінальними жартами створював слухачам відчуття перебування в місті, про яке повсякчас треба мріяти.

Проте небагато людей знали, що за сценічними образами веселунів ховались цікаві, оригінальні та цілком респектабельні люди. Один з них – Тонько, а в житті – Ґенрик Фоґенфальгер, народився у Львові на вулиці Круп’ярській, у родині міського чиновника. Його батько Самуель понад усе хотів, щоб син став шанованим юристом. Така собі типова мрія львівських батьків. До слова, тут ще й сьогодні жартують, що дитина має стати якщо не доктором права, то хоча б доктором медицини. Усе інше від лукавого.

Проте Тонька з дитинства постійно тягнуло до іншого життя. Він виріс на Личакові, у районі, де аж роїлось від найзнаменитіших хуліганів міста  – батярів. Тут, у затишних закапелках було безліч місць, де збирались веселі та оригінальні, цікаві, проте не завжди у згоді із законом, постаті. Саме на Личакові була моторошна кнайпа «Печера ветеранів», де як рекламу, окрім їжі та танців, пропонували бонусний удар по пиці. У темнуватих закапелках таких кнайп – «мордівень», а коли були гроші, то і під софітами найкращих «сальонів» міста – батяри створили особливу і незабутню атмосферу. Все це збуджувало уяву та просто не могло не подобатись. Для ліквідації в зародку бунтівного характеру майбутнього Тонька – Ґенрика – у школі до нього підсадили розумника і відмінника Віктора Будзінського. За планом учителів, той мав позитивно вплинути на бешкетника. Як результат – школа отримала двох хуліганів, а Тонько – доброго товариша на все життя.