Читать книгу Львівська кухня - Ігор Лильо - Страница 7

Навесні 1941 року, кружляючи навколо львівських пагорбів через Підзамче до Львова, котив поїзд з Москви. Посвистуючи парою, він поволі підповзав до залізничного двірця. У вагоні першого класу, споглядаючи у вікно та попиваючи чай, розмістився незвичний пасажир. Так починалось відрядження у Львів фаворита Йосифа Сталіна та одного з лідерів совєцького літературного агітпрому Алєксєя Толстого. То був його другий візит до Львова. Уперше він побував тут 1914 року під час Першої світової війни  – тоді ще як кореспондент однієї з газет. Йому запам’ятався незвичний, не російський характер цього міста. Толстому було цікаво, як усе змінилось? Як його зустрінуть на цих нових, «визволених» територіях СРСР? Алєксєя скерували до міста в межах програми, яка передбачала ознайомлення місцевих літераторів із найголовнішими перевагами «пролетарського мистецтва». Одразу після першого захоплення совєтами Західної України сюди масово завозили різних передовиків і пропагандистів. Лише художників в одну мить перемістили аж чотири десятки. Усі вони мали швидко перемалювати місто в «ідеологічно правильні кольори». Їхали всі ці товариші в «націоналістичні» краї легко і навіть з великим бажанням. Адже для багатьох із них це була можливість побувати в «майже Парижі». І роботу виконували, і додому тягнули все, що вдавалось прихопити на залишках недограбованого «гнилого капіталістичного матеріалізму». Особливо популярними тоді були годинники, велосипеди і відрізи якісної тканини.

Алєксєй Толстой

На Алєксєя чекала ціла група місцевих письменників. Переважали серед них тутешні українці. Поляки дивились на совєтів як на окупантів і в переважній більшості намагались уникати з ними співпраці.

Попри обов’язкові зустрічі, відбувалось і чимало неформальних контактів. Місцеві намагались показати майстрам соціалістичного мистецтва світ Львова через… кнайпи. Саме там найчастіше переховувались потривожені війною і здирством нової влади музи. Галицький митець без доброї кави й атмосфери у «власній» кнайпі не почувався комфортно. На щастя, таких «точок» залишалось ще доволі багато. Не всіх розлякали загони НКВС, а львівські передвоєнні пивниці ще не були вичерпані до сухого дна спраглими гегемонами.

Отак Алєксєй Толстой і потрапив у товариство львівських літераторів до знаменитого ресторану «Атляс». Він віддавна працював на площі Ринок, 45. Тут у затишних невеликих залах полюбляла збиратись «сметанка» львівського мистецького товариства.

Спочатку власник пан Атляс, а згодом його зять Едмунд (Едзьо), перетворили ресторан у культове місце, котре мало свій «регламент»: приміром, не можна було використовувати тарілок, склянок та стільців як аргументи до своїх політичних і релігійних переконань.

Усе це творче неподобство контролювала знаменита «бабця кльозетова». Її поява і спроби брати з відвідувачів гроші за користування туалетом свого часу викликали такий інтерес, що народ просто прагнув потрапити в заклад хоча б «на кєлішок».

Саме тут виробляли і пропонували клієнтам власний оригінальний алкоголь. На цю пропозицію і спокусили Алєксєя Толстого. Столична зірка вирішила похизуватись перед львів’янами вмістом московського гаманця. Замовили всього і багато. Проте львівська медівка виявилась вельми підступною субстанцією. Пилась легко, залишаючи голову «червоного графа» у притомному стані. Алєксєй кепкував, що, мовляв, місцевий алкоголь не такої якості, як у Москві. Забава тривала до аж того моменту, поки Толстой не спробував піднятись на ноги. І тут виявилось, що мед таки був «добрим».

Щоб доставити хвалька до готелю «Жорж», довелось навіть викликати фіакр. Важкі відчуття наступного дня письменник зміг «підлікувати» в кав’ярні готелю.

Загалом, його спогади про перебування у Львові залишились дуже позитивними.

Зрештою, з міста він поїхав не з порожніми руками. Ще й зараз ходять суперечливі чутки, що, крім різноманітних подарунків, він повіз до Москви ще й кільканадцять ящиків різноманітних львівських трунків.

А чим би могли підпоїти пана графа?

МЕДІВКА РІЗДВЯНА

Медівка – львівська сестра польського «крупніка», міцний, насичений і солодкий медовий трунок. Особливо смакує взимку, коли її можна додавати в чай. Готується настоюванням алкоголю на заправленому спеціями медові. Її солодкість оманлива, бо приховує міцність, і як вона діє на питущого, ви вже зрозуміли на прикладі Алєксєя Толстого.

На жаль, рецепту достеменно тієї медівки, яку він пив у ресторані «Атляс», ми не знайшли. Тому подаємо одну із традиційних і давніх рецептур медівки, за якою готують її і донині в багатьох львівських родинах.

Медівка буде іншою на смак, залежно від того, який мед взяти для її приготування: гречаний мед дасть відчутну кислинку та аромат, липовий та акацієвий – солодкість, тому, аби медівка була смачною, ми радимо використовувати суміш різного меду.

Компоненти

3 л горілки

3 склянки мішаного меду (наприклад, частина квіткового, частина липового)

свіжа, тонко зрізана шкірка з помаранча

півцитрини

1 паличка цинамону

1 см кореня імбиру

10 квіточок гвоздики

5 зернят перця пахучого

10 зернят ялівцю

10 зерняток коріандру

2 зірочки бодяну

3 помаранчі

Якщо хочемо додати медівці тонізуючої та лікувальної дії – 20 крапель аптечної настоянки Родіоли рожевої («Золотий корінь»)

Як готувати

Всі спеції потовчіть в ступці. Помаранчі добре помийте щіточкою, облийте окропом і тоненько зніміть шкірки. Запах шкірки помаранчі має дуже важливе значення, тому вибирайте помаранчу із гарним запахом.

На водяній бані зігрійте мед, а коли він буде добре нагрітим і почне з’являтися піна – зніміть її ложкою. В гарячий мед додайте прянощі і шкірки помаранча, накрийте і поставте вистигати.

Як вистигне – долийте алкоголь, додайте порізаних півцитрини, краплі золотого кореня, перелийте в банку, закрийте покришкою і поставте настоюватися, щодня струшуючи.

Через 10—15 днів перецідіть через фільтр.

Закоркуйте і поставте в холодне місце вистоюватися на скільки вистачить терпіння.

Що довше витриманою є медівка – то м’якшою вона є на смак.

Готування медівки – процес тривалий, втім, вона того вартує. Тому радимо готувати відразу більшу порцію, пропорційно збільшуючи кількість складників.