Читать книгу Піца «Гімалаї» - Ирена Карпа - Страница 5

Знову конверт на ім’я тата. В Редьки з ним були однакові ініціали, тож інколи, ще в дитинстві, було приємно фантазувати, що то саме їй приходять листи і листівки з далеких країн. Але Редька за все життя не отримала жодного паперового листа, самі лише електронні. Так що зараз, як і в дитинстві, щодня забирала з поштової скриньки пухкенькі конвертики й акуратно складала їх татові на письмовий стіл. Хоч якась із неї користь. Редька ще трохи посновигала татовим кабінетом, відкрила дубові дверцята бару в стіні, порозглядала пляшки з віскі й бурбоном різного ступеня спустошеності, кілька понюхала, з одної надпила, скривилася й вдоволено причмокнула. Так у дитинстві вони з Сонею цупили шоколадки в бабциній схованці. Кому ті шоколадки треба по кілька шматочків у день? Дайте всю й одразу. Щоби «поплохєло». І щоби довгообіцяний «задок злипся». Дорослі знають, як привчати дітей до здорового харчування.

Навсібіч від бару й сусіднього йому секретеру розходилися грубо тесані книжкові полиці. Любив тато цю стилістику – мішав антикваріат із грубими дошками, як має бути. На полицях, як і пляшки віскі, книжки теж відрізнялися ступенем старості й змістового наповнення. Був тут весь Гемінґвей в оригіналі, нелюбий Редьці Ґюнтер Ґрас, Умберто Еко, Марсель Пруст, Ортеґа-і-Ґасет, всякі-різні дерріди-лакани, «Золота гілка» Фрейзера, «Герой з тисячею облич» Кемпбела, купа книг з антропології, психології й будівельної інженерії німецькою, ряд кольорових альбомів із репродукціями світових художників різних епох (деякі з надгризеними чи засмальцьованими їх із Сонею дитячими пальцями сторінками), чотири полиці з нецікавою Редьці соціально-політичною тематикою, медичні атласи різних часів і ступеня науковості, Тибетська Книга Мертвих, всі томи Кастанеди, «Молот Відьом» Крамера і Шпренгера (а це чого?), «Подорож парижанки до Лхаси» Давід-Неель, потім «Золота книга українського застілля» поряд із опусом «Все авторитетные наколки» (а це йому хто впарив?), перекладений і оригінальний Мірча Еліаде, «Тотем і табу» Фройда, «Mysterium Coniunctionis» Юнґа і ще сила-силенна всього – навіть «Книга о вкусной и здоровой пище» була, брежнєвських, либонь, років. З кольоровими фотографіями гречки.

Шкода, що в тата не було на видноті ніяких його фотографій – Редька страшенно любила розглядати їх в дитинстві, коли бабця, начепивши окуляри, повільно діставала їх із закордонних татових листів – бо лазити самій у шухляди столу Редька благоговійно боялася. І тут, вже збираючись виходити з кабінету, Редька ще раз глянула на свіжий конверт. Очі вже звикли до півтемряви, і на білому папері – тепер вона це бачила, включивши бодай мінімум уваги – були не просто прізвище й ініціали. Там було її прізвище і її повні ім’я та по батькові. Конверт таки прийшов їй.

– Добрий день, привезли бляху… – ошелешено вилаялась Редька. – Шо за…

Вона казна-чого піднесла конверт до вікна, силкуючись побачити, що ж у ньому, не розкриваючи. Видно, в кожному з нас глибоко засіла роздута медіями параноя щодо сибірської виразки.

Порошку в конверті не було. Був папір із кольоровими малюнками. Редька обережно, чомусь боячись незугарно порвати, розклеїла конверт. Дістала його вміст, розгорнула. Якась карта. Фізична карта чогось. З висотами, з характером рельєфу, з річками. Ні тобі кордонів, ні назв населених пунктів чи бодай якихось географічних точок. Самі лише циферки. І між циферками цими лінії покреслені – якісь суцільні, якісь пунктиром.

Щось таке вже було раніше з Редькою. Поміркувавши секунду над містичним дежавю, вона допетрала, що це в середніх класах школи на географії так катують дітей. Змушують показувати, де на Землі які гори, які озера, які ріки, і яка ще й, на додачу до цього всього, країна цим скарбом володіє. Кількома уроками пізніше передбачалося нове знущання: треба було вивчити всі країни світу й запам’ятати їх пекельні столиці.

– Ну і як же я маю, – кричала рудому бородатому вчителю обурена Редька, – запам’ятати це Буркіна-Фасо з його Уагадугу?!

З тих пір Уагадугу стало єдиною столицею Африки, котру Редька могла безпомилково назвати в будь-якому стані свідомості в будь-який час доби.

Суцільні й пунктирні лінії, мабуть, позначали характер доріг. Тлумачення мапи не було. Які вони там бувають, дороги ті? Асфальтовані й ґрунтові? А що це за відрізок із червоних крапочок?

Редька вертіла в руках карту, не маючи жодних здогадів з її приводу. Певно, таки помилилися. Слали якомусь юному кандидату в «самий умний».

– Ну дуже прекрасно. Ахуїндер. І що тепер із цим всім пособієм робити?

На стіні всезнаюче тікав вікторіанський годинник. Здається, тато привіз його з Індії.