Читать книгу Детективне агенство Кота Макса - Иван Будз - Страница 7

– Ха-ха-ха-ха… – зареготав комісар Бур. Він сидів у кабінеті в зручному кріслі, розмовляючи по телефону зі своїм учителем – старим сищиком Загом. – Невже Перевертень знову купився на нехитру приманку Макса? Ха-ха-ха… – ще раз розсміявся Бур. – Добре, добре, я поверну, звичайно, йому ліцензію, – продовжував він, киваючи головою. – Я згоден із вами. Макс непоганий хлопець, і я навіть люблю його, але погодьтеся, він інколи таке встругне, що в ніякі ворота не лізе. Старший інспектор досі сердиться на мене через останню витівку Макса в готелі… Домовились, будьте здорові.

Бур поклав трубку на місце, смачно позіхнув, і тут знову різко задзвонив телефон.

– Слухаю… Де? Коли?… Негайно виїжджаю!..

Гучна сирена автомобіля, у якому їхав комісар Бур, розрізала тишу приміської зони річного вокзалу. Перед зачиненими дверима вокзалу стояла юрба зівак і бігали заклопотані поліцейські.

– Що тут трапилось? – вийшовши з автомобіля, звернувся Бур до одного з правоохоронців.

Поліцейський віддав честь комісару і невиразно щось пробелькотів. Зрештою, Бур залишив його й швидко направився до вхідних дверей вокзального приміщення. Раптом його хтось притримав за рукав.

– Послухайте, комісар, – заговорив незнайомець, – краще не заходьте до приміщення. Через дві хвилини там відбудеться потужний вибух…

– Ви хто…? – Бур дістав із кишені ліхтарика, але незнайомець кудись зник, наче розчинився в повітрі. Посвітивши ліхтариком навколо себе, Бур помітив поруч, під деревом невеличку купку лушпиння від насіння. Світло ліхтарика пробіглось по стовбуру дерева, по огорожі, але нічого підозрілого Бур не побачив. У цю хвилину із приміщення в паніці почали вибігати службовці та пасажири. Із криками: «Бомба! Бомба!..» вони розбігалися в різні сторони, подалі від цього місця.

Спостерігаючи за тим безладом, Петик з Максом сиділи в цей час на дереві.

– Як ти думаєш, спрацює цього разу наш план? – промовив Петик, лузаючи, за звичкою, своє насіння.

– Може й не спрацювати через тебе, – Макс незадоволено поглянув на помічника. – Невже хоч у таку відповідальну мить не можна перестати лузати? Ти ж бачив, що комісар помітив лушпину від твого лузання?

Петик намірився щось сказати у своє виправдання, але в цей час із виттям сирен під’їхали до вокзалу ще дві машини. Із них повискакували сапери.

– Сиди тихо! – прошепотів Макс. – Зараз там розпочнеться найцікавіше…

Сапери, прихопивши своє обладнання, забігли до приміщення. До них хотів приєднатися й Бур, але його попросили зачекати до з’ясування всіх обставин.

До вокзалу підкотив ще один автомобіль – розкішний лімузин фінансиста Дага. Даг майже вибіг із машини.

– Мені стало відомо, що тут заарештували моє майно, – стурбовано звернувся він до Бура.

– Я поки що не володію повною інформацією, – Бур поглянув на яскраво освітлені вікна вокзалу. – Справа в тому, що вокзал заміновано. Там уже працюють сапери…

– Запрошуємо до приміщення комісара поліції, – почулося з відкритих дверей, і Бур, відсторонивши Дага, поспішив усередину вокзалу.

Його провели до камери схову, де товпилися сапери. Їхній начальник тримав у руках записку.

– Ми відшукали захований у ящику від сміття пакунок, але бомби тут не було, тільки ось ця записка… – протягнув він комісару клаптик паперу.

Бур почав уголос читати:

– Попереджаємо поліцію міста, що в контейнері № 666, який прибув з Аляски, закладена потужна вибухівка!

Бур розгублено поглянув на начальника саперів, а той кивнув на контейнер, що знаходився поруч. На контейнері великими літерами було написано:

«КОНТЕЙНЕР № 666. ОБЕРЕЖНО, НЕ КАНТУВАТИ! СКЛО!»

– Кому належить цей багаж? – суворо запитав у присутніх Бур.

– Мені, звичайно, – відгукнувся Даг. – Я ж вам говорив. Мене попередили по телефону, що мій контейнер заарештовано, – він підійшов до контейнера й поплескав по ньому долонею. – Це що, був чийсь невдалий жарт?

– Обережно! – кинувся до нього начальник саперів, відтягнувши Дага подалі від контейнера. – Там вибухівка…

– Вибухівка? – перепитав здивований Даг. – Звідки там взятися вибухівці? Ось, прочитайте, що тут написано, – він показав на напис на контейнері.

– А ми зараз перевіримо, що там насправді, – втрутився в розмову Бур. Він наказав саперам негайно розкрити контейнер.

– Ви не маєте права! – захвилювався чомусь Даг. – Це приватне майно, і я вимагаю санкції прокурора…

– Перш за все, тут, можливо, справді закладена бомба, – Бур жестом показав на контейнер. – У мої ж обов’язки входить захищати наших громадян від подібних неприємностей! Продовжуйте свою роботу, – кивнув він саперам.

– Усе ж, я заявляю протест! – не заспокоювався Даг, та його вже ніхто не слухав.

Сапери дуже обережно зірвали пломби і відкрили дверцята контейнера. Звідтіля посипались на підлогу великі пакети із цінним хутром. Сапери навіть розгубилися на хвилину. Вони обережно зазирнули в контейнер, але бомбу не побачили. Але хутро, що знаходилось там, було страшніше за бомбу. Звичайно – для Дага. Він почав було відмовлятись й від хутра, і від самого контейнера. Присягався, що це не його майно. Усе ж у присутності понятих хутро перерахували і склали офіційний акт. Потім усі пакети загрузили назад у контейнер, поставили нові пломби й залишили на варті двох поліцейських. Дага комісар Бур заарештував і під оплески присутніх посадив у поліцейську машину. Машини з гучними сиренами залишили привокзальну площу.

Свідки цих подій також порозходились по домівках.

А з-за дерева, що росло біля вокзалу несподівано прозвучало гучне двоголосе – «УРА-А-А-А!»

Звичайно, це Макс зі своїм помічником салютували в честь удало закінченої операції.

Наступного дня поліцейський відділок взяла в облогу чисельна армія журналістів і фоторепортерів. Бур не мав можливості навіть вийти пообідати.

По місту поширювались дуже суперечливі чутки. Одні стверджували, що відомий у місті фінансист Даг не заарештований. І що він взагалі ніякого відношення до вчорашніх подій на річному вокзалі не має. Інші ж навпаки – свідчили, що саме Дага звинувачували в контрабанді хутром та пророкували йому довгострокове тюремне ув’язнення.

Ці останні чутки активно розповсюджував Петик, який снував поміж репортерами, нашіптуючи їм страшні, жахливі відомості про ділягу Дага. Нібито він давно вже пов’язаний з усіма бандами та злочинними угрупуваннями їхнього міста, а бандит Перевертень ходить у нього в підручних, виконуючи всі доручення. Петик стверджував, що багато нерозкритих злочинів у місті й навіть убивств були вчинені саме на замовлення фінансиста. Репортери юрбою вертілись навколо Петика, записуючи його розповіді на диктофони.

Таким чином, до другої половини дня городяни утвердилися в думці, що Даг є найстрашнішим злочинцем в їхньому місті.

Петик попрацював на славу, виконуючи доручення Макса. Він так старався, що забув навіть про насіння. Тільки закінчивши цю важку роботу, він нарешті розмістився на сходинах поліцейського відділку й із насолодою взявся за своє улюблене заняття.

– Гей, приятелю! Чи не збираєшся ти смітити отут, перед відділком? – зупинив його голос комісара Бура. Бур, скориставшись тим, що ряди журналістської братії трохи порідшали, вирішив усе ж вийти пообідати. – Мені здається, що твоє лушпиння я бачив учора біля вокзалу. Що можеш сказати на своє виправдання?

Петик від такого натяку комісара ледь не поперхнувся насінням.

– Ну що ви, шановний пане комісаре… Те лушпиння, яке ви ніби бачили вчора під деревом, зовсім не схоже на моє…

– А звідки тобі відомо, що я бачив його під деревом? – комісар, примруживши очі та посміхаючись, поглянув на спантеличеного помічника детектива. – Інтуїція мені підказує, що ви з Максом таки приклали руки до вчорашніх подій на вокзалі. Так чи ні?

– Звичайно… тобто ні, вельмишановний пане комісаре. Як ви могли таке подумати? – Петик поспішно заховав насіння. – У нас і права нема займатись подібними речами. Ми ж залишились без ліцензії…

– Не думаю, що відсутність ліцензії може вас зупинити, – Бур дістав із кишені ліцензію Макса й протягнув її Петику. – Можеш повернути цей папірець своєму шефу. Сподіваюсь, що надалі він буде більш обережним…

– Звичайно, пане комісаре, – Петик, зрадівши, швиденько заховав ліцензію в кишеню. – Тепер ми взагалі не будемо займатись такими дурницями. Ми… ми вирішили змінити професію. Будемо від нині… торгувати насінням.

– Еге ж, так я вам і повірив. Дуже ви схожі на хлопців, які займаються торгівлею насінням.

Бур, повернувшись, пішов обідати, а Петик стрімголов кинувся шукати начальника. Макса як на зло ніде не було. Зрештою, Петик побачив детектива, коли той виходив із дешевої харчівні під красномовною назвою «Собачі омлети».

– Постій, гуляко, – зупинив Макса помічник. – У тебе сьогодні свято якесь, чи що? Ось поглянь на це! – він дістав із кишені ліцензію. – Тепер у нас справді є привід святкувати.

Мас взяв у Петика картку, глянув на неї, навіть для чогось понюхав і, зрадівши, скрикнув:

– Та це ж моя ліцензія!

– Еге ж, твоя, твоя ліцензія. Ти б ліпше поцікавився, як вона до мене потрапила. Я думаю, що комісар Бур здогадується, хто вчора влаштував ту виставу на вокзалі.

– Вистава? Так, вистава вийшла на славу. Я із цього приводу й святкую. Приєднаєшся до мене?

У Петика не було серйозних причин, щоб відмовлятись. Вони, обійнявшись, направились до входу в сусідню харчівню, яка мала не менш красномовну назву – «Котячі бутерброди».