Читать книгу Пригоди француза в Україні - Катерина Кулик - Страница 5

Як далеко ти готовий переїхати заради кохання?

Жан переїхав на Сен-Мартен з добрих намірів кохання. Поїхав за своєю французькою подругою, яка там мала працювати вчителькою мови. Жан кинув перспективну роботу фінансистом в компанії, що розвивається, купив квиточка і помчав за коханою Сюзанною. Вони мешкали на французькій стороні острова, аж поки на якісь із канікул не поїхали зустрічатися з друзями в Домініканській Республіці.

В Домінікані напилися вина, Жану боліла голова і він лежав весь день у готелі, а Сюзан пішла плавати з трубками й масками. Інструктору Сюзан, здається, сподобалась, бо як тільки вони запливли за човна, вона відчула, що її білизна спускається в океан, а інструктор з плавання з масками кохає її всім ротом одразу ж таки у воді. Повернулася Сюзан без трусів, але дуже задоволеною, і через це пара не на жарт поконфліктувала.

Жан викинув в море сховану обручку і вирішив ніколи жінкам не довіряти, а після повернення з вакацій до острова Сен-Мартен він часто їздив на голландську частину острова. Там він пив, курив і шлявся. Іноді повертався до Сюзан, міг почати сварку і навіть розбити скло. Сюзан в такі дні викликала поліцію, яка депортувала дебошира Жана з сенмартенської Франції в голландську частину острова. Та особливого кордону між двома країнами не спостерігалося, тому депортовані завжди мали змогу сісти на автобус і спокійнісінько повернутися до французької частини.

З часом колишні закохані знову помирилися. Це було якраз тоді, коли кокаїн на острові подешевшав і Жан іноді його нюхав.

Справа була така – по дорозі з Колумбії до Флориди човни з наркотиками іноді зупинялися на острові Сен-Мартен. Одного разу такий човен проїздив патруль біля берега, і конче хотів пройти станцію перевірки на великій швидкості і без зупинки. Не уявляю собі точно ту станцію, але згідно з розмовами там висів шлагбаум, який закрили якраз тоді, коли хлопці летіли на хвилях і не збиралися зупинятися. Вийшло так, що вони наче перечепилися через той шлагбаум і пішли не в той напрямок, на високій швидкості в’їхавши у скелю, що стирчала в морі біля берега. Результат – два колумбійські трупи і тонна кокаїну, розкидана по морю в пластикових пакетах. Багато хто ловив той кокаїн і продавав, і таким чином ціни впали до десяти доларів за грам. Люди перестали зустрічатися на пиво, а натомість збиралися разом вдома, аби нюхнути кокаїну.

Саме в той час Жан на пару з другом купив човна і вони почали возити в море на рибалку багатих американських туристів. Бувало, що риба клювала, а як ні – хлопці робили так, щоб вона клювала у американців.

І ось одного дня веде Жанів друг рибу, що клюнула, а в результаті дістає з моря пакет кокаїну. В той день хлопці довго думали, що робити – за умови правильної реалізації вони могли заробити мільйон доларів. Та Жан вирішив нюхнути з другом на пару і потопити решту, аби не нариватися на великі проблеми.

А ти б хотів заробити мільйон на кокаїні?

Одного разу великий товстий американський турист хотів рибалити, і човен вийшов у море. Жан зачепив велику рибу, яка тягнула його зовсім як у казці про ріпку, тягне-потягне, витягнути не може. Аж тут риба тягне на себе так, що передня палуба човна піднімається догори і хлопці вже готові падати в море. Підбігає Жанів друг і обрізає мотузку вудочки, рятуючи всіх на човні. В той день американські туристи дали великі чайові, і хлопці весь вечір нюхали вдома кокаїн.

Мабуть, Жан винюхав би собі весь мозок, якби не сталося так, що на острів приїхала його мама. Французька жінка, вчителька старших класів, швидко зрозуміла, що дітей час рятувати, і вивезла їх обох з Сен-Мартену прямісінько до себе у Бордо. Човна довелося поспіхом продати, а на виручені гроші лікуватися від наркозалежності у французькій клініці. Мама поставила дітей на ноги, і вони зіграли весілля, а тепер живуть душа в душу в Бордо і навіть хочуть дітей.

От така цікава історія, яка починалася кунілінгусом, а закінчилась лікуванням від наркозалежності. Велике кохання все одно перемогло.

Поки я слухаю все це вухами, що відпали до щелепи чи до колін, дощ та непогода закінчуються, безкоштовна вечеря від авіаліній також закінчується, і ми починаємо рухатися до літака.

Дід питає, про що ми так довго говорили, а коли дізнається історію в двох словах, з радістю викрикує: «Так мого козла теж Наркотик звати! Він – єдиний козел на все село, до якого ходять усі кози запліднюватися». У літаку починається нова розмова, тепер вже про козла Наркотика. Для того, щоб пристойна сільська коза могла зайнятися сексом з Наркотиком, хазяїну платять 100 гривень.

– Діду, то ти козлиний сутенер, виходить?

– Ну як тобі, хлопче, сказати: сусідка розказувала – коли її одна коза приходить від Наркотика, то від неї так пахне, що всі інші кози не можуть заспокоїтись і ходять весь вечір з задертими хвостами. Як козла назвеш, так він тобі й робитиме, а у мого хороше ім’я. Хоча, – визнає дід, – в тому, що всі кози ходять до одного Наркотика, є багато недоліків.

Тому він, власне, і їде до Франції, вчитися, як правильно спарювати кіз, щоб у них не сталося кровозмішування і щоб сир смачний виходив. У глобальному плані дід хоче заполонити смачним французьким сиром українського походження весь ринок.