Читать книгу Ваш надійний тил. Як налагодити зв’язки, що приведуть до успіху - Кейт Феррацці - Страница 28

Дебора Мюллер із Нью-Джерсі заснувала компанію HR Acuity, яка допомагає іншим компаніям проводити внутрішні розслідування – наприклад, коли працівники звинувачують одне одного в сексуальних домаганнях. Вона допомагає розібратися в конфліктній ситуації, не звертаючись до правових структур. Методика, яку запропонувала Деббі, була настільки успішною, що вона розробила ще й веб-додаток – придбавши ліцензію, компанії можуть використовувати його для власних внутрішніх розслідувань.

– Я несподівано опинилася у світі інтелектуальної власності та Інтернету, – каже Деббі. – І швидко зрозуміла, що мені потрібна допомога.

Перед цим Деббі закінчила навчальний курс із підприємництва. Вона знову звернулася до своєї викладачки, і та порадила їй створити консультативну раду.

– У мене не дуже добре виходить просити про допомогу, – розповідає Деббі. – Я подумала: «Мені немає чого дати людям, і я не можу їм заплатити. Як же я можу звертатися з проханням витратити на мене свій дорогоцінний час?» Сама я охоче витрачала свій час на інших, а от попросити про це було важко.

І все ж таки за порадою викладача вона склала список питань, які її цікавили – від фінансів до маркетингу. Потім почала шукати потрібних людей. Першою в списку була викладачка – одна з п’ятдесяти найуспішніших жінок-підприємців штату.

– Вона сказала «так!» – згадує Деббі. – Отже, одна людина в мене вже була.

Потім вона звернулася до фінансиста, якого її чоловік знав із місцевого клубу лакросу. Він також погодився.

Далі вона зателефонувала своєму колишньому босові, який спеціалізувався на управлінні ризиками.

– Він розумівся на технічних питаннях, – каже Деббі, – і міг оцінити ризик із корпоративних позицій. Він також радо погодився допомагати.

Пошук тривав.

– Одного разу на вечірці я познайомилася з дуже успішним хлопцем, у якого була велика маркетингова компанія. Я за п’ять хвилин розповіла про свій проект, а він запитав, чи не потрібен мені маркетинговий директор.

– Ні, але члени консультативної ради потрібні.

– Я згоден – люблю мати справу з підприємцями!

Нарешті Деббі запросила ще двох чоловіків: приятеля, що працював у відділі продажу технічної компанії, і ще одного друга – судового юриста. Ось так у неї майже миттєво з’явилася консультативна рада. Ніхто з цих семи осіб не відмовив їй, і ніхто не просив оплати. Перші збори тривали чотири години. Увесь цей час члени ради ставили їй питання, щось заперечували, вказували на слабкі місця в її замислі. Переглянувши її фінансовий план, один із них сказав:

– Що ти курила? Не можна так швидко знайти стільки клієнтів!

До кінця вечора всі настільки перейнялися її справою, що, коли вона запропонувала збиратися двічі на рік, група відповіла:

– Жартуєш? Ми маємо збиратися раз на півтора місяця!

– Я думаю, їм цікаво ділитися своїм досвідом, допомагаючи мені щось створити, – каже Деббі. – Не можу знайти іншого пояснення, чому вони досі це роблять. Звісно, я сподіваюся їм віддячити.

Переконаний, що вони з вдячністю приймуть те, що запропонує їм Деббі, і це буде абсолютно правильний учинок. Але насправді члени ради вже отримують свою винагороду – задоволення, яке відчувають у процесі. Вони отримують навіть більше, ніж Деббі може собі уявити, – розширюють мережу своїх контактів, учаться одне в одного, дізнаються щось нове на кожних зборах.

Рейчел Шехтман, підприємець із Нью-Йорка, розуміє це так:

– У моєму житті є речі, які мені дуже подобаються, і я не хотіла б перетворювати їх на бізнес. Коли допомагаєш іншому щось змінити, починаєш замислюватися, як змінити власне життя. Для мене це значно більше, ніж грошова винагорода.

Основний висновок, який я зробив із досвіду Деббі, такий: щоб отримати допомогу від інших, треба про це попросити. Спочатку проведіть підготовчу роботу. Деббі закінчила курси підприємництва, потім склала хороший бізнес-план. Звичайно, її консультанти знайшли в ньому недоліки, але це нормально. Уже сама наявність плану свідчить про її серйозний підхід і відповідальність. Мене часом дратують люди, котрі звертаються до мене по допомогу, але не провели підготовчої роботи, що дала б змогу використати мій час ефективніше, – наприклад, не прочитали опублікованих мною матеріалів на тему, що їх цікавить. Склавши план, Деббі помітила, що їй бракує знань із деяких питань. Тоді вона склала перелік галузей, спеціалістів із яких хотіла б бачити у своїй консультативній раді. Потім знайшла людей із потрібними навичками. Для цього вона відрепетирувала свою п’ятихвилинну презентацію настільки, що була готова говорити про справу будь-якої миті, щойно зустріне ідеального радника – навіть у ліфті чи на вечірці.

Деббі зрозуміла, що в цій справі важливо поділитися своїм азартом. Саме тому найпростіше допомагати тим, хто готовий на все заради успіху: такі люди захоплюють своїм ентузіазмом. Ваші помічники хочуть бути впевненими, що ви справді досягнете успіху, якщо вони вам допоможуть. А якщо вам бракує енергії, ви почуваєтеся безсилим (безсилою), і вам немає до кого звернутися – спочатку зверніться до психотерапевта чи священика, і вам з готовністю допоможуть. Перш ніж щось робити, треба вийти зі стану емоційного застою.

Одна моя знайома, що працює із соціальними мережами, чудово розуміє важливість великодушності як у бізнесі, так і у звичайному житті. Ліна Вест – засновниця і генеральний директор нью-йоркської консалтингової компанії Convengine, яка допомагає молодим компаніям заробити в Інтернеті за допомогою соціальних мереж. Вона є членом Асоціації жінок-керівників, а також членом консультативної ради Центру досліджень жінок у бізнесі. Коли управлінці збираються, щоб обговорити інтернет-бізнес, Ліну часто запрошують як доповідача.

Що для неї головне? Взаємна підтримка. У її випадку це щомісячні зустрічі групи відповідальності, до якої входять п’ять управлінців із різних напрямів бізнесу, що не конкурують між собою. Ці зустрічі тривають по три години. Члени групи зобов’язалися відвідувати зустрічі й приділяти їм першорядну увагу. Одного разу Ліна застудилася, але таки прийшла на зустріч, незважаючи на страшний ларингіт. Вона пояснила мені, що члени групи вболівають не лише за себе – вони відчувають свою значущість для всієї групи.

– Що більших успіхів я досягаю в бізнесі, – каже Ліна, – то ясніше бачу, що для просування справи й досягнення особистого успіху потрібно поєднувати різні системи підтримки.

Ліна давно зрозуміла, наскільки важливо приймати великодушність:

– Якщо хочеш чогось у житті – досягти фінансового успіху, схуднути, здійснити будь-який інший задум, – ти повинна бути готова прийняти допомогу від інших. Для мене готовність приймати допомогу – це щось на зразок органу чуття. Тож коли люди хочуть мені допомогти, я приймаю їхню допомогу! Треба давати людям таку можливість. Вони хочуть надати допомогу, а ви повинні бути готові її прийняти.