Читать книгу Шалена - Клої Еспозіто - Страница 14

Я вихиляюся зі свого маленького балкончика, видихаючи, палячи цигарки одну за одною. Зараз вечір, і довкола вже не як у духовці, та я й досі почуваюся наче лобстер, якого варять живцем. Клята Бет, що за гру вона задумала? Узагалі-то вона не командний гравець. Узагалі-то вона грає нечесно. Бет завжди любила нетбол і хокей… усі ці нудні командні ігри з груповими обіймами й демонстративними «дай п’ять». Я була скоріше бігункою на довгі дистанції. Що далі, то краще. Геть від моєї родини. Геть від світу. Мені ніколи не подобалось об’єднувати зусилля, якщо тільки мене не змушували. В слові «команда» немає «я», зате є «нам», якщо добре придивитися. А в Алвіні Найтлі є особистість. Навіть дві.

Бет і Амброджо розмовляють на патіо. Мені не чути, що вони кажуть. Він щось шепоче їй на вушко, потім нахиляється й цілує її в губи. Вона куйовдить йому волосся на маківці й повертається у віллу. Вони таке самовдоволене подружжя. Я така щаслива, що не заміжня. Деякі шлюби тривають по шістдесят років. Хіба можна уявити щось гірше? Я ніколи не здатна була витримати хлопця більше ніж одну ніч.

Бет вірить у казки. Закладаюся, вона дивиться порно на швидкій перемотці, щоб дізнатися, чи одружаться вони наприкінці. Я ж люблю дивитися порно в зворотній перемотці: тоді сперма втягується в члени, наче в пилосмоки. Це збіса прикольно.

Я спостерігаю за Амброджо, який ходить туди-сюди довкола басейну по безладно викладених каменях неправильної форми. Він жестикулює так, наче співрозмовник його бачить. Чи, може, він говорить через «ФейсТайм»? Я дивлюсь, як він палить цигарку за цигаркою, видихаючи білі хмаринки у вечірнє небо. Його тютюн пахне солодко. Він повертається, помічає, що я спостерігаю, й махає мені з усмішкою. Кого я намагаюсь обманути? Я б дуже хотіла бути його дружиною. Хотіла б народити від нього дитину. Кого хвилює, що він б’є жінок? Він Адоніс.

У мене любов до італійців (мій фаворит – Амброджо, хоча тепер Сальваторе впритул наблизився до другого місця. Я майже впевнена, що в Ченнінґа Тейтума є італійське коріння. Або німецьке… або індіанське… чи, може, валлійське). Напевне, це все через мову. Коли я чую італійські слова, в мене від збудження тремтять колінки. Послухайте лишень: «Figlio di puttana», солодко, як мед, правда ж? Означає «сучий син». «L’anima de li mortacci tua» – милозвучно! «Ти справді починаєш мене дратувати!» «Vaffanculo» – поезія Петрарки, які можуть бути сумніви? Означає «звали нафіг». Слухаєш лайку про проституток і бухло, а вона звучить наче вінок сонетів про кохання до прекрасної дами. А що означає «Ti prego, scopami in culo», вам краще й не знати… (Я вивчила італійські лайливі слова, переглядаючи італійське порно.)

Я гашу цигарку об металеву рейку балкона. Вона падає на підлогу, і я скидаю її вниз через край. Я повертаюся до спальні. Почуваюся не дуже, спека неймовірна. Прохолоду знайти неможливо. Я відчуваю, як моя кров бульбашиться й закипає, як запікається мозок, як шкварчать і підсмажуються внутрішні органи. Може, мені прийняти душ? Я беру косметику з валізи любительки «Луї Віттон» і прямую до своєї душової. Це одна з тих здоровенних вологих кімнат із тропічним душем. Блакитна мозаїка та начищене срібло. Яка разюча відмінність із ванною нечупар у Арчвеї – волосся в стоку, вкрита пліснявою стара фіранка для душу, затичка у вигляді авокадо, забитий злив.

Гель для душу – «Шанель № 5», і мені подобається вдихати запах троянд і жасмину, поки мене обіймає прохолода води, прояснює думки, лагідно гладить по спинці. Мммм, Амброджо… його пронизливий погляд, квадратна щелепа. Я не можу втриматися й починаю пестити себе; після того як ми зустрілися знову, в моїй голові народжуються непристойні думки. Сьогодні, коли ми їхали в «ламборґіні», мені здалося, що я теж йому подобаюсь. Я майже певна, що він фліртував. Мої пальці лоскочуть клітор, губи вологі й гладенькі, теплі й слизькі на дотик. Я глибоко вставляю два пальці, сильно тру клітор великим пальцем. Я відчуваю, як тиск наростає, наростає, відчуваю, як тепло підіймається все вище, сильніше, але ні. Цього не достатньо. Так я не зможу уявити Амброджо як слід.

Я прочиняю двері й повертаюся до спальні – на підлогу з мене скрапує вода. Я хапаю з сумочки містера Діка (батарейки я вже вставила) й біжу назад до ванної. Я приліпляю його ззаду, на рівні стегон, під прямим кутом до стіни. Зазвичай у моїй уяві виникає оголений Ченнінґ, але сьогодні це Амброджо: він стоїть ззаду, обхопивши мене за талію; його біцепси притискаються до моїх грудей, його сильні, широкі пальці масажують мій клітор, потужно, але ніжно, знов і знов. Він каже щось сексуальне італійською, як «cappuccino». Я ковзаю по вібратору, але це Амброджо штовхає мене ззаду, це від нього в мене мокро всередині, це від нього ноги тремтять і підгинаються. Я заплющую очі й відпливаю на хвилях райської насолоди. Оргазм досить сильний. Вода плюскотить і гуркотить навколо. Я ледве не впала й не скрутила в’язи.

* * *

З ким вона говорить? Я притискаю вухо до дверей Бет. Моя щока відчуває їхню гладкість і прохолоду. Фарба глянцева, біла.

– Будь ласка! Будь ласка! Ти мусиш це зробити.

Чому такі благальні інтонації? Що відбувається?

– Це буде завтра. Сальво, будь ласка. Час збігає, – каже Бет. Голос у неї пронизливий, гугнявий, вискливий. Він відлунюється в кімнаті.

Я спираюся на двері, але вони не зачинені, тож я провалююся в кімнату. Коли я падаю, Бет дивиться на мене – шокована, заскочена зненацька, хоче спопелити мене поглядом.

– Я перетелефоную.

Вона кладе слухавку.

– Алвіно, тебе стукати не вчили? – каже ущипливо Бет.

– Ні. Вибач. Я, ем, я… В тебе є дезодорант?

Вона закочує очі, крокує до ванної кімнати. Я оглядаю її гарну кімнату, сідаю на ліжко. Воно дуже високе, не те що мій матрац. Жорстке, але пружне. На простирадлі вишито метеликів.

– З ким ти говорила? По телефону, – гукаю до неї. Бет копирсається у своїй ванній кімнаті. Її телефон тут на ліжку, я могла б розблокувати його й подивитись. Можу проглянути історію її дзвінків. Я знаю її пін: 1996. Але я б не встигла.

– Ні з ким. І ні про що. А ти що, підслуховувала?

Вона висуває голову з дверей ванної.

– Та ні. Просто цікаво.

Я беру її телефон і кладу його на місце. Я не встигну.

– Взагалі-то… це була мама. Хочеш привітатись?

– Боже, ні.

– Я можу її набрати, – кричить вона з ванної.

– Ні, не треба. Все гаразд.

То не була наша мати, то був хтось на ім’я Сальво. Я добре її чула. То був Сальваторе?

Бет з’являється в кімнаті з балончиком гранатового антиперспіранту від «Дав». Кидає його в мене. Із силою.

– Тримай. Ні в чому собі не відмовляй, – каже вона.