Читать книгу Колиска для кішки - Курт Воннеґут - Страница 18

Дослідна лабораторія Загальної сталеплавильної компанії знаходилась на території Іліумського заводу біля головних воріт, на відстані одного кварталу від паркувального майданчика для службових автомобілів, де доктор Брид поставив свій «Лінкольн».

Я спитав Брида, скільки працівників у Дослідній лабораторії. «Сімсот осіб, – сказав він, – але безпосередньо займаються дослідженнями не більше сотні. Решта шістсот так чи інакше пов’язані з господарськими питаннями, а я – головна домогосподарка».

Коли ми влились у потік люду, який чимчикував заводською вулицею, жіночий голос позаду нас побажав доктору Бриду веселого Різдва. Брид обернувся, приязно вдивляючись у море облич, блідих, немов недопечений пиріг, і встановив, що привітання походило від якоїсь міс Франсіни Піфко. Міс Піфко була двадцятирічною дівчиною, здоровою, помірно гарненькою, пересічною та нудною.

Шануючи традиційну різдвяну доброзичливість, доктор Брид запросив міс Піфко приєднатися до нас. Він представив її мені як секретарку доктора Нільсака Горвата і пояснив, хто такий Горват.

– Видатний спеціаліст із хімії поверхні, – сказав він, – це саме він навчився робити дива з тонкими плівками.

– Що нового в хімії поверхні? – спитав я міс Піфко.

– До біса, – сказала вона, – не питайте мене. Я тільки друкую те, що він мені диктує.

І вона вибачилась за те, що пом’янула біса.

– Утім, я думаю, ви розумієте більше, ніж вам здається, – сказав Брид.

– Та невже! – міс Піфко не звикла до розмов з такими поважними особами, як доктор Брид, їй було ніяково. Її хода стала манірною, вона не згинала ніг і підскакувала, мов курча. Усмішка ніби приклеїлась до її губ, вона спішно шукала у своєму мозку, що б такого розумного сказати, але знаходила лише зім’яті паперові серветки та дешеві прикраси.

– Отже… – доброзичливо пробасив доктор Брид, – чи вам подобається працювати тут? Ви ж прийшли до нас десь рік тому, чи не так?

– Ви, вчені, забагато думаєте, – випалила міс Піфко і безглуздо засміялась. Виявлена доктором Бридом приязність спалила всі запобіжники її нервової системи. Вона вже себе не контролювала. – Ви всі забагато думаєте!

Похмура товста жінка в брудному комбінезоні, що пленталась поряд із нами, важко дихаючи, почула ці слова міс Піфко. Вона подивилася на доктора Брида з безнадійним докором. Вочевидь, вона ненавиділа людей, що забагато думають. У той момент я побачив у ній достойного представника всього роду людського.

Судячи з виразу обличчя товстої жінки, вона б з’їхала з глузду прямо на місці, якщо хтось почав би думати в її присутності.

– Ви маєте знати, – сказав Брид, – що обсяг думок однаковий у всіх людей. Тільки вчені думають в один спосіб, а люди загалом – в інший.

– Еге ж, – невиразно зітхнула міс Піфко. – Доктор Горват мені диктує нібито іноземною мовою. Не вірю, що могла б це зрозуміти, навіть якщо б мала вищу освіту. А він, може, міркує про щось таке… від чого світ стане догори дриґом та навиворіт, як від атомної бомби.

– Моя мати завжди розпитувала мене, коли я поверталась зі школи, що там було, і я все їй розповідала, – вела далі міс Піфко. – Тепер я повертаюсь додому з роботи, вона мене розпитує, а я… нічого я не можу їй сказати… – міс Піфко потрясла головою, випнувши свої яскраво-червоні губки, – нічого, крім «не знаю, не знаю, не знаю»!

– Коли ви чогось не розумієте, – не вщухав Брид, – спитайте доктора Горвата, він вам усе пояснить. Він дуже добре вміє пояснювати. – Доктор обернувся до мене. – Гоніккер любив казати, що вчений, який не здатен пояснити, чим він займається, восьмирічній дитині, – шарлатан.

– У такому разі я дурніша за восьмирічну дитину, – похнюпилась міс Піфко. – Я навіть не знаю, що таке шарлатан.