Читать книгу Колиска для кішки - Курт Воннеґут - Страница 22

– Ви маєте на увазі, – сказав я доктору Бриду, – що співробітникам цієї лабораторії ніколи не дають вказівок, над чим їм працювати? І ніхто навіть не підозрює, чим вони зайняті?

– Люди завжди щось підозрюють, але справжній дослідник не стане зважати на чиїсь вигадки. У його голові повно власних проектів, і саме цього ми прагнемо.

– А доктору Гоніккеру коли-небудь пропонували якісь проекти?

– А як же! Найчастіше – адмірали та генерали. Для них він був чарівником, котрий міг зробити Америку непереможною, змахнувши своєю паличкою. Вони привозять сюди найрізноманітніші плани – усі до одного схиблені. Ці плани бездоганні, їхній єдиний недолік – те, що при теперішньому рівні наших знань здійснити їх не можна. Від учених такого рангу, як Гоніккер, чекають, що вони вирішать цю маленьку проблему. Пам’ятаю, як Феліксові незадовго до його смерті докучав один генерал морської піхоти, вимагаючи, щоб той зробив щось із болотом.

– З болотом?

– Морські піхотинці мало не двісті років борсалися в багні, їм нарешті це набридло, – сказав Брид. – Генерал, як їхній представник, уважав, що однією з ознак прогресу має стати звільнення морських піхотинців від цієї незручності.

– Що ж мав на увазі генерал?

– Зникнення багна. Щоб не було ніякого багна.

– Мені здається, – почав я теоретизувати, – що для цього знадобились би цілі гори якихось хімікатів або багатотонні агрегати…

– Генерал мріяв про пілюлю або компактну машинку. Бо морським піхотинцям набридло не тільки місити болото, а й тягати на собі важке екіпірування. Їм хотілося носити щось маленьке для годиться.

– Що сказав на це доктор Гоніккер?

– Фелікс жартівливо запропонував, а він завжди висловлювався жартівливо, створити таку речовину, дрібка якої, навіть мікроскопічна крихта, могла б перетворити безмежні болота, твань, мочарі, струмки, калюжі, сипучі піски й трясовини на тверду, як стіл, поверхню. – Брид стукнув своїм старечим, ластатим кулаком по столу. Його стіл, сталевий, сіро-зелений, мав форму нирки. – Один солдат міг би нести таку кількість цієї речовини, що вистачило б витягти з найглибшого болота танкову дивізію. За словами Фелікса, один солдат міг би нести достатню для цього її кількість під нігтем свого мізинця.

– Це неможливо!

– Ви так уважаєте, я так уважаю – майже всі так уважали б. Але Фелікс, ніби граючись, міг зробити що завгодно. Фелікс був дивом, і я щиро сподіваюсь, що ви напишете про це у своїй книзі, саме тому, що він завжди брався за старі загадки так, начебто вони зовсім нові.

– Я зараз почуваюсь як Франсіна Піфко, – сказав я, – а також як усі друкарки з дівочого гнізда. Доктор Гоніккер навряд чи зміг би пояснити мені, як крихта, котра вміщується під нігтем, може перетворити болото на поверхню, тверду, як стіл.

– Але Фелікс був майстром пояснень…

– Хай навіть так…

– Він зумів пояснити це мені, – сказав Брид, – тож я, напевне, зможу пояснити вам. Отже, завдання полягає в тому, щоб звільнити морських піхотинців від багна – так?

– Так.

– Гаразд, – сказав доктор Брид, – слухайте уважно. Почнемо!