Читать книгу Колиска для кішки - Курт Воннеґут - Страница 23

– Існує декілька способів, – почав оповідати Брид, – щоб могли кристалізуватись, тобто замерзнути, різні рідини; кілька способів розташувати їхні атоми так, щоб вони зчепились і створили впорядковану, жорстку структуру.

Далі цей старий із плямистими руками попросив мене пригадати, як можна скласти пірамідку з гарматних ядер на газоні перед будівлею суду, як заповнити ящик апельсинами.

– Аналогічно відбувається розміщення атомів у кристалах – ось чому два кристали однієї речовини можуть мати зовсім різні властивості.

Він розповів, як на якійсь фабриці вирощували великі кристали етилендіамінтартрату. Кристали використовували для якихось промислових операцій. Але одного дня виявилось, що вирощувані кристали більше не мають потрібних властивостей. Атоми почали зчіплятись та замикатись (заморожуватись) в інший спосіб. Рідина, яка мала кристалізуватись, не змінилася, але тепер її кристали для промислового процесу були вже непридатні.

– Чому це сталося? Цієї загадки ніхто не зміг розв’язати. Утім, – сказав доктор Брид, – теоретично можна припустити, що винуватцем було «зернятко». – Так доктор назвав крихітну часточку з іншою кристалічною структурою. – Це зернятко, що з’явилось бозна-звідки, навчило атоми зчіплятись та замикатись, кристалізуватись, заморожуватись у новий спосіб. Тепер повернемося знову до гарматних ядер на газоні або до апельсинів у ящику, – продовжив Брид і пояснив, що шари ядер або апельсинів укладаються залежно від того, як був складений найнижчий з них. – Спідній шар є тим взірцем, згідно з яким поводиться потім кожне ядро або кожний апельсин, хоч би й незчисленна кількість ядер або апельсинів.

– А тепер припустимо, – з неприхованим задоволенням пирснув Брид, – що існує багато способів кристалізації, тобто заморожування, води. Припустимо, що той лід, по якому ми їздимо на ковзанах чи який додаємо до коктейлів, назвемо його «лід-один», – це лише один з багатьох різновидів льоду. Припустимо, що на Землі вода завжди утворює лід-один, бо вона ніколи не мала «зернятка», завдяки якому міг би утворитися лід-два, лід-три, лід-чотири?.. Аж нарешті, – він знов постукав своїм старечим кулаком по столу, – ми дійдемо до форми, яку назвемо лід-дев’ять – кристала, твердого, як цей стіл, з точкою плавлення, скажімо, сто градусів за Фаренгейтом, але краще сто тридцять градусів[7].

– Гаразд, усе це я поки що засвоїв, – сказав я.

Раптом доктор Брид замовк, почувши шепіт у приймальні, шепіт гучний та значущий. Це були голоси пташок з дівочого гнізда. Дівчата зібралися у приймальні та готувалися до співу.

І вони заспівали, щойно ми з Бридом з’явились на порозі кабінету. Їх було багато, кілька десятків, одягнених, як церковні хористки: у кожної був комірець із білого паперу, пришпилений скріпкою. Вони співали чудово.

Мене це здивувало й розчулило до сліз. Мене завжди зворушує цей рідкісний скарб – ніжність дівочого співу.

Дівчата співали «O мале місто Віфлеєм». Не скоро я забуду, як звучав у їхньому виконанні рядок: «Страхи та надії минулих років сьогодні згадаємо знов».