Читать книгу Неперебутнє - Леонід Горлач - Страница 9

Після безпардонного звільнення Олеся Гончара з посади голови Спілки письменників України в приміщенні на вулиці Орджонікідзе почали коренитися інші принципи самоврядування. Головою в ЦК партії призначили досить уже немічного, змученого хворобою Юрія Смолича, який не так давно отримав зірку Героя соціалістичної праці. Періодично навідуючись до Спілки, Юрій Корнійович, ніяково усміхаючись, з'являвся на київській половині, де я тоді працював і тихенько пропонував:

– Леоніде, давайте покуримо, бо мені Олена вдома заборонила…

Викуривши кілька сигарет, рушав керувати процесом, поправляючи золоту зірку. Хоч за нього давно і успішно робив це дещо молодший Василь Козаченко. (До речі, основним мотивом ієзуїтського увільнення Олеся Гончара була не помста за нищівну критику партійної верхівки в романі «Собор», а «омолодження» керівництва авторитетної в ті часи організації). Василеві Павловичу нічого іншого не залишалося, як щодня навідуватися через вулицю до ЦК по чергові настанови. В результаті їх наростало загвинчування гайок, дух вільнодумства, породжений у часи Хрущовської відлиги, катастрофічно танув.

Та попри все основні принципи діяльності потужної письменницької організації зберігалися, серед них і офіційні візити республіканського керівництва в обласні організації. Один з них відбувся і в Полтаві…

До славетного міста вибралася мікроавтобусом чимала група письменників. Очолив її Василь Козаченко. На місці готував зустріч тодішній керівник письменників Полтавщини Олександр Чуча, людина не безталанна, добра й чуйна, що своїм гумористичним хистом підпирала земляка, могутнього сміхотворця з трагічною долею Олександра Ковіньку. В неблизькій дорозі точилися різні розмови, хтось процитував іскрометні дотепні рядки Віктора Кочевського про полтавського керманича («міняю Бучу на Чучу, Чучу на дачу й Полтаву на додачу»), хтось подарував анекдота, жодного напруження після кадрового погрому в Спілці. Та й Василь Павлович не тримався зверхньо, мабуть, розуміючи, в яку халепу втрапив з партійної волі.

Та ось уже й розлога Полтава. Екскурсія по місту з правовірним акцентом на Полтавській битві, кулуарні зустрічі з місцевими письменниками. А під вечір – офіційна велелюдна зустріч у приміщенні драматичного театру. На відміну від часів нинішніх, приїзд поважної письменницької делегації з Києва опинявся в центрі уваги партійного й господарського керівництва, котре отримувало відповідне орієнтування згори. Як би там не було, але компартійці чітко усвідомлювали силу художнього слова й підтримували його, час від часу й скручуючи шию комусь із надто сміливих майстрів слова.

У затишному залі курці ніде клюнути. Люди авторитетні, інтелігентні, весела студентська молодь, музика, традиційний хліб-сіль на барвистому рушнику. Перші особи області в першому ряду президії, серед них і наші лідери на чолі з В.Козаченком. Слово бере Олександр Чуча. Спокійно розповідає про літературні традиції свого краю, згадує відомих вихідців із Полтавщини, пропустивши чомусь прізвище Олеся Гончара, далі звітує про те, чим займаються нинішні літератори: