Читать книгу Гніздо горлиці - Леся Олендій - Страница 5

Дні повільно, іноді, здавалося, надповільно, переливалися у тижні. Минув вересень разом із жовтнем, а разом з ними – півтора місяця її звикання до нового життя. Тепла італійська осінь зі своїми погожими днями помітно згладжувала нестерпність Дарининого побутування. Під час ранкового розвішування випраної звечора білизни затримувалася на терасі, виловлюючи тепле сонячне проміння вересневих ранків. Знімаючи суху білизну, насолоджувалася по-літньому жаркими днями.

За українською звичкою прокидалася удосвіта. Щовечора допізна зубрила італійські слова. Нові вивчала не тільки за словником, а й за назвами продуктів на упаковках і в супермаркетівських газетках, що часто друкувалися до оферт[43] чи сконто. Коли синьйора Вітторія їй дозволяла, дивилася разом з нею телефільми. Зміст швидше вгадувала, ніж розуміла з почутих діалогів. Надто багато слів не знала. Ті, що чула вперше і її зацікавили, виписувала на листочок українськими буквами, а потім навмання шукала у словнику. Дуже швидко засвоїла, що італійські слова як пишуться, так і вимовляються.

Втомлювалася. Однак навіть втома не сприяла доброму відпочинку в чужих стінах. Спала неспокійно. Часто посеред ночі прокидалася, тривожно роззираючись по кімнаті, не одразу й розуміючи, де вона. Аби заспокоїтися, молилася доти, доки буря почуттів не влягалася, а вона знову засинала. Молитва їй допомагає. Вона глушить біль, розвіює відчуття покинутості.

Надважкими видалися перші два тижні проживання у сім’ї Тревізо. Дарину раз по раз переслідували думки, що її перебування тут тимчасове. Марилося: одного ранку, не долаючи жодних доріг, прокинеться вдома, у власному ліжку і струхне з себе італійську реальність як важкий для її нервового сприйняття сон. Двома тижнями вимірюється звикання до будь-чого – літнього часу, нового місця проживання, нової роботи, іншого ритму життя в інших реаліях. Два тижні триває період, під час якого людина або одразу ж занурюється в атмосферу нового побутування без тривалої адаптації, або ж відштовхує його всіма фібрами своєї душі.

Якраз потому, коли з поверненням на третій тиждень Дарина припинила чекати самонавіюваного пробудження у Виженці, синьйора Вітторія покликала її з собою на терасу збирати врожай оливок. Іменування врожаєм тридцять п’ять оливок із двох дерев звучало надто гучно. Але синьйора Вітторія так щиро йому раділа, що її радість мимоволі передалася й Дарині. Цікавість українки розпалювало запитання, як стара ті оливки їстиме. Те, що просто зірвані з дерева оливкові плоди до вживання непридатні, перевірила самостійно. Кілька днів тому, порядкуючи на терасі, не втрималася й зірвала з дерева один. Бажання пізнати свіжий смак оливки виявилося надто сильним. Та вона й сама – чорненька, лискуча на сонці, до рота просилася. Проте очікуваного смакового дива не сталося: щойно відкусивши, одразу ж і виплюнула – такою гіркою й неприйнятною виявилася свіжа оливка. Із зібраним оливковим врожаєм необхідно було щось робити. І Дарина робила. Під керівництвом синьйори Тревізо готувала оливки до вживання: спершу заливала водою, аби зійшла гіркота, а потім замінювала її водою з сіллю. Врешті й солену воду злила й, помістивши оливки у пластикові упаковки, просто засипала потрібною кількістю солі.

* * *

У сімействі Тревізо в Дарини виробився новий денний режим. Незмінними у ньому залишалися тільки ранки. Вона очікувала, коли прокинеться, вмиється і вдягнеться синьйора Вітторія. Разом з нею заходила на кухню і заварювала для господарів каву. Перестала очікувати привітності від старої, яка вкрай рідко прокидалася у доброму гуморі. Значно частіше під різними приводами чіплялася до українки. Особливо за відсутності вдома синьйора Алессандро. Синьйора Тревізо то, забуваючи про належну її соціальному статусу емоційну стриманість, кричала на Дарину, що при прибиранні «не так» пилососить, то аж збуряковіла, що домашня працівниця не в той час прасує, нервово висмикнула праску з розетки й увімкнула її аж о восьмій вечора. Не знаходила логіки – чому пилососити вдень можна і треба, а прасувати – лише ввечері.

У найближчу зустріч із Галиною в церкві Дарина запитала подругу, чи знає вона, чому синьйора розгнівалася на неї за прасування удень. Галя, яка вже кілька років проживала в Італії, пояснила їй, що італійці, економлячи на оплаті за електроенергію, домашні роботи з її надмірного використання виконують у години найнижчої оплати – з восьмої години вечора до восьмої години ранку. А щодо пилососення… хто ж уночі пилососить?

Розуміння власної провини ні на грам не зменшувало нелюбові Дарини до синьйори Вітторії, яка розросталася у ній з кожним новим проявом гніву господині. Непорозуміння траплялися навіть там, де, як сподівалася Дарина, трапитися зовсім не могли. Іноді вони вигулькували на незнанні побуту й звичок харчування італійців. Хоча італійці й вважаються найкращими у світі в мистецтві приготування пасти, Дарина ні хвилинки не сумнівалася в тому, що у процесі варіння спагеті жодних премудрощів не криється і легко з ним впорається. Але все виявилося з точністю до навпаки. Макаронників таки недаремно називають макаронниками. Вона аж ніяк не очікувала, що, скуштувавши смак відварених Дариною спагеті, синьйора Вітторія хапатиметься за серце. Галина, як постійний Даринин консультант у численних питаннях її притирання до італійської дійсності, пояснить, що правильно звареними макаронами більшість італійців вважають макарони відварені «на зуб». Для цього Дарина всього лиш повинна завжди дивитися на упаковку, де вказано хвилини варіння. Якщо на спагеті час їхнього приготування зазначається 9-10 хвилин, то треба орієнтуватися саме на нього. Тоді й зваряться макарони «на зуб». У разі довшого кипіння – розваряться й матимуть інший смак. Подруга розповіла їй і кілька варіантів макаронних заправок. Найлегші заправки ті, що не треба готувати. Вони продаються вже готовими у супермаркетах: овочево-томатні соуси, соус болоньєзе і соус песто. Останній італійці найчастіше вживають до спагеті з морепродуктами. Дарина довідалася, що соус песто – винахід генуезької кухні. Справжній зелений генуезький песто за сирними складниками різниться від соусів песто, виготовлених в інших регіонах Італії. До нього входить перетертий генуезький базилік, оливкова олія extra vergine, сир Parmigiano Reggiano або Grana Padano, овечий сир з італійського острова Сардинія, кедрові горішки, часник і сіль. Дарина не запам’ятала всіх інгредієнтів, з яких готують зелений соус песто. Цієї інформації для неї було забагато. Вважає, що запам’ятала найголовніше – у справжній песто обов’язково повинні входити сир, кедрові горішки і часник. Вона завважила, що синьйора Тревізо найбільше полюбляє спагеті зі свіжоприготовленим соусом із підсмажених в олії маленьких помідорів з базиліком. Спостерігаючи за нею, й собі його навчилася готувати. І просто, і смачно.

Трапився у Дарини й застільний конфлікт із вередливою італійкою. Нещодавно за вечерею вони їли приготовлене синьйором Тревізо ризото з білими грибами. Італійці цю страву називають risotto ai funghi porcini.[44] Під час приготування Дарина, як завжди, спостерігала за процесом, бо знала, що наступного разу готувати доведеться їй. Накрила на стіл. Посередині поставила чотолку[45] з натертим сиром пармеджано і встромленою у нього маленькою ложечкою для посипання. На той час вона вже знала, що окремі страви з макаронів і рису італійці посипають зверху тертим сиром пармеджано або грана падано.

Коли синьйора зранку вставала з тієї ноги, що треба, й протягом дня ніщо їй настрою не псувало, дозволяла Дарині вечеряти разом з ними. На обіди це не поширювалося: українка, як і належиться прислузі, обідала сама. Хоча їла вона те саме, що й синьйори, – «бруднити» каструлі й користатися електроплитою для приготування окремих страв для себе італійка їй не дозволяла.

Того вечора Дарину запросили до спільного столу. Синьйора Вітторія притрусила рис зверху двома ложками сиру, синьйор Алессандро – трьома. Дарина взяла спершу одну, а потім вирішила ще на кінчик ложки добрати. Не встигла донести решту сиру до тарілки, як синьйора Вітторія стукнула по столу розкритою долонею і гнівно скрикнула:

– Guarda! Guarda come lei mangia a casa mia. Mangia così tanto, come se fosse a casa sua![46]

Дарина з переляку просипала сир на стіл.

– Mamma, ma cosa dici?! Lei non mangia troppo,[47] – заступився за Дарину синьйор Алессандро.

Синьйора Тревізо постійно нагадувала Дарині про її місце у власному домі. Навіть коли кликала до спільного столу. Несвідомо в Дарині зародився й поселився постійний страх зробити щось не так і наразитися на неправедний гнів господині. Той різновид страху у ній то вилазив на поверхню, вишкіривши зуби, як голодний вовк, то тихо собі сидів у нірці, як щаслива мишка, що зуміла відхопити шматок сиру, не потрапивши в мишоловку.

У неділю Дарині надали цілоденний заслужений вихідний. Зранку вона ходить на літургію в храм, де збирається українська громада й богослужіння ведеться рідною мовою. Церква святого Стефана-мученика – не просто італійський храм, у стінах якого знайшла прихисток українська релігійна громада. Давність цього Дому Господнього зі смугастим мармуровим фасадом впадає у вічі одразу. Коли заходить всередину, усі страждання й тривоги бодай на недовгий час стишуються.

Генуезький храм святого Стефана-мученика береже у собі відгомін римського мистецтва. Галина розповіла Дарині, що цей Дім Божий особливий, бо зберігає мощі святого Стефана. І що його мощі – не клапті вбрання святого, а його справжня рука. Для поклоніння її виставляють 26 грудня, на день святого за «їхнім календарем» (григоріанським) і на «наші різдвяні свята» (за календарем юліанським). «А ще… тільки уяви собі… саме у цій церкві хрестили Колумба, отого самого, який Америку відкрив…»

У давніх храмах Дарина почувається паломницею до святих місць, де очищується душа і відпускаються гріхи.

Однієї неділі, очікуючи в церкві Галину, ненавмисне підслухала розмову двох жінок, які сиділи позаду неї й розмовляли досить голосно. Одна розповідала іншій про чоловіка-іноземця, якого затримали за крадіжку продуктів в італійському супермаркеті. Але сума, на яку він здійснив пограбування, виявилася настільки мізерною, що італійський суд його виправдав.

– І однаково я не розумію, навіщо красти й ганьбитися самому й націю ганьбити, якщо є «Карітас», де допомагають усім, хто залишився без роботи й без грошей.

– Можливо, він про «Карітас» не знав.

Дарина подумала, що до цієї миті і вона також не знала.