Читать книгу Якокка. Автобіографія - Ли Якокка - Страница 11

ІІІ
Перші спроби

У серпні 1946 року я став інженером-стажером у Ford. Наш навчальний план передбачав циклічне стажування, адже практиканти вивчали всі стадії виробничого процесу. Ми працювали в самому серці компанії й кілька днів чи тижнів проводили в кожному відділенні. А до кінця навчання мали ознайомитися з усіма етапами виробництва авто.

Компанія робила все потрібне для того, щоб дати нам практичний досвід роботи. Нас відправили до відомого заводу в Рівер Руж – найбільшого виробничого комплексу у світі. Насправді Ford Motor Company володіла вугільною та вапняковою шахтами, тож ми побачили весь процес від початку і до кінця – від видобування сировини з-під землі до виробництва сталі, а потім перетворення її на авто.

Під час практики ми побували в ливарних цехах дрібного та важкого литва, бачили рудовози, відвідали інструментальний і штамповий цехи, випробувальні треки, кувальний цех і конвеєрні лінії[32]. Однак не увесь наш досвід був безпосередньо пов’язаний з виробництвом. Ми також проводили час у відділі закупівлі і навіть у заводській лікарні.

Годі було й шукати кращого місця, щоб дізнатися, як насправді виготовляють авто і як проходить сам процес виробництва. Завод у Руж був гордістю компанії і туди завжди приїздили делегації з інших країн, щоб поглянути на нього. Це було задовго до того, як Детройтом зацікавилися японці, але згодом їх там теж побували тисячі.

Нарешті я на власні очі бачив практичне застосування всього того, про що читав у книжках. У Лігайському університеті я вивчав металургію, а тепер випробовував усе на практиці, працюючи в домнах і мартенівських печах[33]. В інструментальному і штамповому відділах я вправлявся з механізмами, відомими мені лише з книжок, як-от стругальні, фрезерні і токарні верстати.

І цілих чотири тижні я провів на останній лінії збірки. Мені доручили приєднувати ковпачки до джгута електродротів у вантажівках. То було нескладне, проте достобіса нудне завдання. Якось до мене навідалися мама з татом, і коли батько побачив мене в робочому одязі, то всміхнувся й сказав: «Ти навчався сімнадцять років. Бачиш, що трапляється з тупаками, які не стають найкращими в класі?»

Методисти нам дісталися досить непричепливі, а от ставлення робітників було підозріливим і ворожим. Спочатку ми подумали, що причина полягала в наших бейджах, на яких красувалося «Стажер». Коли ми поскаржилися, їх замінили на «Адміністрація». Але від того стало тільки гірше.

Уже скоро я дізнався задосить, щоб збагнути, у чому ж справа. До того часу засновник, Генрі Форд, уже постарів. Компанією керувала купка його прибічників, найпомітнішим серед яких був Гаррі Беннет, доволі відомий міцний горішок. Стосунки між робітниками та керівництвом були жахливі, й стажери зі своїми бейджами, та ще й з написом «Адміністрація», опинилися між двох вогнів. Чимало працівників свято вірили, що ми шпигуни, яким доручили не спускати з них очей. Той факт, що ми тільки-но закінчили коледж і були ще недосвідченими шмаркачами, ніяк не допомагав.

Попри напруженість у стосунках, ми робили все можливе, щоб розважитися. Наша група складалася з п’ятдесяти одного хлопця з різних коледжів, які мешкали всі разом і, коли не працювали, гуртом пили пиво та, наскільки це було можливо, намагалися насолоджуватися життям. Стажування було досить неорганізованим, і якщо вам кортіло взяти кілька вихідних і гайнути в Чикаго, ніхто й не помітив би. Коли половина практики була вже позаду, відбулася оцінювальна зустріч з методистами. Мій наставник сказав:

– О, Якокка – машинобудування, гідравлічні динамометри, автоматичні коробки передач. Що ж, погляньмо. Ми укомплектовуємо нову групу, яка спеціалізуватиметься на автоматичних коробках передач. Відправимо тебе туди.

Я осилив дев’ять місяців навчання, лишалося ще дев’ять. Однак інженерна справа мене більше не цікавила. Того дня, коли я прибув на місце, мені доручили спроектувати пружинне зчеплення. Для цього знадобився цілий день деталізованого проектування, і я сказав собі: «Що в біса я роблю? Невже саме цим мені хочеться займатися до кінця життя?»

Я хотів лишитися в Ford, але не в проектуванні. Я прагнув бути там, де розгорталися справжні події, – у відділі маркетингу чи продажів. Мені подобалося працювати з людьми, а не з машинами. Звісно, що куратори стажування були не в захваті від цієї ідеї. Зрештою, компанія найняла мене з інженерного вишу і витратила на мою підготовку чимало грошей та часу. І от тепер мені закортіло працювати у відділі продажів?

Я наполіг на своєму, і ми знайшли компроміс. Я вважав, що мені не було сенсу закінчувати стажування, адже магістерський ступінь Принстонського університету цілком міг замінити наступні дев’ять місяців практики. Мене погодилися відпустити, давши змогу спробувати знайти роботу в галузі продажів. Але я мусив зробити це сам.

– Нам би хотілося, щоб ти лишився в Ford, – сказали мені. – Однак, якщо хочеш податися в сферу продажів, доведеться спершу піти й продати самого себе.

Я негайно ж зв’язався з Френком Зіммерманом – своїм найкращим другом зі стажування. Зіммі першим взяли на практику, і він став першим випускником. Як і я, він вирішив покинути машинобудування й уже увірвав собі посаду у відділі продажу вантажівок у Нью-Йоркському окрузі. Коли я подався на схід, щоб провідати його, ми були немов двоє дітлахів у великому місті, бігали по ресторанах і нічних клубах і насолоджувалися величчю Мангеттена. «Господи, – подумав я, – я мушу сюди повернутися». Я був родом зі сходу, тож і справді почувався тут як удома.

32

Конвеєрна лінія (англ. assembly line) – технологічна вантажно-транспортна система, що складається з двох або кількох послідовно розташованих конвеєрів. Уперше застосована компанією Ford Motor у 1913 році.

33

Мартенівська піч, або мартен, – полуменева металургійна піч для переробки чавуну та металобрухту в сталь необхідного складу та якості. Уперше збудована французьким інженером та металургом П’єром Мартеном 1864 року.