Читать книгу Слухай своє тіло – найкращого друга у всьому світі - Лиз Бурбо - Страница 9

Цей розділ – один з найважливіших у книзі, адже він присвячений засадничим принципам людського існування. Постався до нього з особливою увагою. Засвоївши його зміст серцем, ти зможеш повністю змінити своє життя.

Під ланцюгами я маю на увазі невидимі ланцюги, що виникли після твого народження. Це неприємні спогади, поховані в самих глибинах твoгo єства. Вони утворені твоєю реакцією на тих, хто в ранні роки мав владу над тобою: батько, мати, старші брат чи сестра, дідусь з бабусею, дядько, тітка, няня, сусід, вихователька тощо. Найменша риса, яку ти відмовлявся прийняти в їхньому способі «бути», поєднала тебе з кожним з них невидимим ланцюгом. Хто найбільше був присутній у твоєму житті протягом перших семи років? Хто тоді опікувався тобою? Немає сумнівів, що ця людина справила значний вплив на твоє життя.

Від народження до семи років дитина більше слухається інстинктів, ніж інтуїції. Вона не міркує, а приймає речі такими, якими вони їй видаються. Водночас дитина робить багато важливих рішень щодо свого життя, найчастіше – неусвідомлено.

Першим рішенням у твоєму житті був вибір власних батьків. Ти обрав їх для себе як приклади, щоб з їхньою допомогою навчитися любити і приймати людей такими, якими вони є. Однак, народившись на світ, ти з’ясував, що з радістю змінив би деякі риси їхнього характеру, бо щось у них тебе непокоїть і викликає неприйняття. Кожна неприйнятна риса створила окремий ланцюг. Невидимі і всюдисущі, ці ланцюги спричинили душевний дискомфорт. Самою своєю наявністю вони попереджають: ти втілюєш у собі якраз те, чого не любив у батьках. Ось для якого уроку ти обрав їх: щоб вони показали тобі, які риси ти досі не приймаєш у собі самому.

Я називаю ці зв’язки ланцюгами, тому що вони приковують того, хто не сприймає, до того, кого він не сприймає. Ці дві людини, прикуті одна до одної, є заручниками одна в іншої в їхній нездатності до вираження істинної любові.

Будь-який такий ланцюг, наприклад неприємна риса характеру, згодом раз у раз відтворюється в житті. Скажімо, твій батько був замкненою людиною; він ніколи не висловлював своїх почуттів, вважав за краще сидіти в своєму кутку і ні з ким не розмовляти. Оскільки ви з ним майже не спілкувалися, він не міг висловити і свою любов до тебе. Не прийнявши такої його поведінки, ти дозволив почуттю невдоволення вкоренитися в тобі. Поглянь на себе тепер. Як ти живеш? Чи відкритий ти в стосунках з людьми? Чи відверто говориш те, що думаєш? Або ж обмежуєшся фразами, яких від тебе чекають? Ось бачиш, ти став таким, як твій батько. «Викапаний батько!» – кажуть деякі, навіть якщо обставини кардинально змінилися.

Або ж, наприклад, твоя мати постійно втручалася в твої справи. Вона обмежувала твій життєвий простір. Вона стежила за кожним твоїм кроком і постійно вказувала, що тобі можна робити, а чого не можна. Це було нестерпно і не дозволяло вільно дихати. Скажи, як ти сам тепер поводишся у своєму колі спілкування? Схоже, чи не так? Якщо маєш сумніви, поцікався у своїх близьких і знайомих, яке ти справляєш враження. Скоріше за все, тобі відкажуть, що ти – копія матері.

Якщо в дитинстві ти хотів сприймати батька як приклад для наслідування, то тепер підсвідомо, на якомусь глибшому рівні, він став частиною твоєї особистості. Можливо, ти поводишся дещо інакше, але цей чинник так чи інакше в тобі є.

Ти відмовлявся коритися волі матері? Поглянь, як ти поводишся в житті. Чи завжди дієш за власним вибором, чи тебе змушують?

Мати не терпіла вдома жодного безладу і сміття? А вони тебе анітрохи не хвилюють? Утім, це дуже схожа категоричність!

Після цих прикладів спробуй згадати хоча б одну рису характеру своєї матері, яка тобі не подобалася і яка вже ніяк не присутня у твоїй власній поведінці. «Та жодної! В мене характер абсолютно інший!» – відкажеш ти з гордістю. Я відповім тобі, що, так сильно намагаючись бути її протилежністю, ти заважаєш собі бути самим собою. Ти розумієш, скільки енергії ти викидаєш на вітер, живучи в постійній суперечності зі своєю істинною природою? Все, що тобі вдається, – це далі чинити опір тому, що ти колись не зміг прийняти. Так розірвати ланцюг набагато важче, адже для цього ти маєш, як мінімум, усвідомити його наявність.

Така поведінка суперечить Великому Закону Любові. Поки ти не припиниш – свідомо чи ні – намагатися бути несхожим на тих, хто раніше мав на тебе вплив, ти ніколи не станеш самим собою і не досягнеш душевної рівноваги. Твої особисті прагнення так і залишаться звалищем нереалізованих проектів, а твоя присутність на Землі зведеться до блукання в темряві.

Найважче прийняти ситуацію, що пов’язана з фізичним або психологічним насильством. Якщо в дитинстві тебе били і ти не прийняв цього, вважаючи, наприклад, що з тобою чинять несправедливо, або протестуючи проти факту самого насильства, ти маєш обов’язково розірвати цей ланцюг, поки отрута не заподіяла тобі непоправної шкоди. Цілком можливо, що досі в тебе жодного разу не було потреби виразити емоції через насильство – фізичне, ментальне або словесне, – але схильність до насильства, ймовірно, зачаїлася в глибинах твоєї душі й готова оприявнитися за нагоди в будь-який момент. Одного разу це станеться, і ти шкодуватимеш і відчуватимеш докори сумління. Можливо, ти намагаєшся поводитися стримано. Але внутрішня боротьба не припиниться сама собою, і ти постійно відчуватимеш себе жертвою. Єдиний спосіб вийти з неї переможцем – це якнайрішучіше розірвати ланцюг.

Затям собі раз і назавжди: все, що ти не прийняв, матиме повторення знову і знову впродовж твого життя. Свідомо чи несвідомо ти постійно опинятимешся в колі людей (членів сім’ї, коханих, дітей, начальників, друзів, сусідів тощо), які дратують тебе своїми вчинками або поведінкою. Ти неминуче притягуватимеш їх. Крім цього, вони опиняються у твоєму житті не випадково, а для того, щоб звернути твою увагу на все, що ти не зумів прийняти в своїх батьках і, як наслідок, не приймаєш у собі самому. І так триватиме доти, доки ти не зрозумієш, що у тобі ще залишається ланцюг, який ти досі не розірвав. Пам’ятай: ти сам притягаєш до себе все, що з тобою трапляється, і всіх, хто опиняється на твоєму шляху, щоб допомогти собі усвідомити, які якості в собі ти не приймаєш.

Ти маєш навчитися любити, незважаючи на байдужість, незважаючи на насильство, незважаючи на недовіру і несправедливість, зрадництво і відкинутість. Якщо в ранні роки ти відчував себе відкинутим, якщо тобі здавалося, що ти для всіх лише прикрий тягар, що тебе не приймають таким, який ти є, – інакше кажучи, що тебе не люблять, то ти ризикуєш залишитися відкинутим усе своє життя. Ти постійно відчуватимеш себе відкинутим з боку свого оточення. Ось чому ти маєш розірвати всі ланцюги, щоб мати змогу продовжити свою еволюцію.

Наприклад, ти – молодий батько. Як ти дієш, як поводишся в стосунках з дітьми? Безумовно, тобі доводиться і карати, і закликати до порядку, і вичитувати деколи доволі суворо, чи не так? Усе це з любові, скажеш ти. Ти їх любиш, але ти хочеш донести до них, що для них добре. До того ж батькам часто вривається терпець. Проблема в тому, що вони беруться за справу не з того боку. Вони люблять не серцем, як і їхні власні батьки, яким теж ні в кого було цього навчитися. Водночас не треба занадто винуватити себе – важливо не тільки чим, а й як сильно ти любиш. Усвідом тільки, що любити розумом важче і часом болісніше, ніж любити серцем. Любов «головою» заснована на страху і дає лише емоції та розчарування, тимчасом як любов серцем звільняє і, навпаки, дає душевний спокій і гармонію з навколишнім світом.

Щоб нарешті розірвати ланцюги, якими ти прикутий до своїх батьків, і стати самим собою, ти маєш прийняти, що твої батьки – або ті, хто був замість них, – намагалися робити все якнайкраще в рамках свого розуміння. Вони любили тебе, як уміли на той момент. Вони не могли любити тебе інакше, адже так їх самих навчили любити. Вони самі щиро вірили, що вчиняють для тебе якнайкраще.

Іноді за удаваною байдужістю батьків насправді криється довіра. Чи усвідомлюємо ми це? Батьки настільки нам довіряють, що дають свободу вибору й можливість жити своїм життям. Ми можемо сприйняти це як їхню байдужість; але насправді це свідчення великої любові. Чому нам неодмінно треба відчувати себе покинутими і знедоленими? Причиною хибної інтерпретації фактів часто є образи, які не мають до них ніякого стосунку.

«Суворими» зазвичай називають батьків, які висувають дітям завищені вимоги. Вони хочуть, щоб дитина перевершувала їх у всіх сенсах і досягла в житті більшого, ніж вони. Вони не можуть змиритися з тим, що вона робить щось упівсили. Вони виношують надто великі надії і чекають від дитини чогось понадміру. Дуже часто такі батьки намагаються реалізувати через дітей власні нездійснені мрії. Хай там як, позаду кожного акту суворості стоїть любов батьків, адже вони вважають дитину здатною досягти великих успіхів.

Багато батьків намагаються зробити все, щоб їхня дитина не повторила їхню долю. Безвільний і слабодухий батько вряди-годи поводиться з дітьми грубо та жорстоко, сподіваючись саме так виховати в них силу і стійкість, яких бракує йому самому. Він вчиняє так з любові, хіба ні? Насправді він грубий з дітьми тому, що зневажає себе і своє невдале життя. Понадміру вимоглива мати, що стежить за кожним кроком доньки, є прикладом такої самої ситуації. Вона вимагатиме від дочки надхмарних успіхів у всьому, сподіваючись забезпечити їй краще життя, ніж її власне.

Найзаповітніше бажання більшості батьків – зробити так, щоб у дітей було всього більше, ніж у них, і щоб вони вийшли в життя краще підготованими. Це і породжує надзвичайно нереальні сподівання. Надмірна турбота і суворість – прояви великої, але власницької любові. Що більше нам лячно, то більше ми любимо головою.

Пригадай визначення любові: ЛЮБИТИ – це ПРИЙМАТИ те, що є, навіть якщо ти не розумієш або не згоден. Але немає дитини, яка була б згодна з батьківським розумінням любові, адже кожна людина унікальна. Кожна дитина, незалежно від соціального рівня сім’ї, хоче, щоб її любили інакше – виявляючи свою любов у той чи інший спосіб, з більшою чи меншою турботою тощо. Але ми не можемо нікого змінити. У кожного свій характер. Кожен такий, як він є, яким його навчили бути, яким він тільки й може бути відповідно до його життєвого плану батька та дитини.

Тепер у тебе є можливість зрозуміти, що на світі є форма любові значно вищого рівня, ніж власницька. Впродовж багатьох років людина не відала про існування свого внутрішнього потенціалу. Її любов залежала лише від людей, що її оточували. Як у такому разі вона могла навчити когось іншого того, про що сама не знала?

Якщо ти підсумуєш усе, що ти хотів би змінити у своїх батьках, якщо ти згадаєш усі сварки й закиди, що доводили тебе до сліз або ж навіть до ненависті, то побачиш, що з роками твої ланцюги набули неймовірних розмірів. Мірою того як ти почнеш розпізнавати любов позаду кожної дії та позаду кожного слова, один за одним порвуться всі твої ланцюги, й одного прекрасного дня в тобі не залишиться нічого, крім любові. Заради цього результату ти маєш насамперед визнати методи своїх батьків, навіть якщо ти не згоден з ними загалом або ж у деяких моментах. Крізь призму любові ти сприймеш їх інакше й усвідомиш, як сильно вони тебе любили, а головне – до якої міри не любили себе, якщо не були в змозі розгледіти себе в тобі.

Кожна образа, яку ти тримаєш на тих, хто тебе скривдив або принизив, утворює ланцюг, що тебе сковує. Це одна з можливих причин невдоволення, яке ти відчуваєш. Тепер, коли ти знаєш, що існує дещо набагато важливіше, ніж те, що ти зараз відчуваєш до цих людей, чи не здається тобі, що звільнення від ланцюгів дозволило б твоєму серцю відкритися, а твоїй душі – вирости?