Читать книгу Енн із Ейвонлі - Люси Мод Монтгомери, Kate Harper - Страница 11

– Сьогодні знову приходила та надокучлива стара, Рейчел Лінд, причепилася, щоб я зробив пожертву на придбання килима в ризницю, – гнівно повідомив пан Гаррісон. – Я ненавиджу цю жінку більше за всіх, кого я знаю. Вона може вмістити цілу проповідь, текст, коментарі й звернення у шість слів і жбурнути їх в тебе, як цеглину.

Енн, котра сиділа на краю веранди, насолоджуючись легеньким принадним західним вітерцем, який віяв зі щойно зораного поля в сірих листопадових сутінках і виспівував якусь вигадливу мелодію серед закручених ялинок поза садом, озирнулася через плече, звернувши до нього своє замріяне обличчя.

– Проблема в тому, що ви з пані Лінд не розумієте одне одного, – пояснила вона. – Коли люди одне одному так не подобаються, причина завжди саме в цьому. Мені пані Лінд теж спочатку не сподобалася, та як тільки я почала її розуміти, то й любити її навчилася.

– Може, пані Лінд комусь та й подобається. Та я не буду й далі їсти банани лише тому, що мені скажу, що колись я навчуся їх любити, – пробурчав пан Гаррісон. – А щодо того, щоб її зрозуміти, то я розумію тільки, що вона просто невиправно надокучлива. Так я їй і сказав.

– О, це, певно, дуже скривдило її почуття, – з докором мовила Енн. – Як ви могли таке сказати? Колись давно я теж говорила пані Лінд жахливі речі, але це ставалося лише тоді, коли я втрачала самовладання. Я не могла сказати такого СВІДОМО.

– Але ж це правда, а я вважаю, те, що всім треба казати правду.

– Та ви ж не говорите всієї правди, – заперечила Енн. – Ви кажете тільки ту частину правди, яка вас не влаштовує. Ось, наприклад, ви сотню разів говорили, що в мене руде волосся, та жодного разу не сказали, який в мене гарний ніс.

– Думаю, ти й без того це знаєш, – засміявся пан Гаррісон.

– Я й про своє руде волосся знаю… хоча зараз воно НАБАГАТО темніше, ніж було колись… тож немає жодної потреби казати мені про це.

– Гаразд, гаразд, я спробую не згадувати про це, якщо ти така вразлива. Маєш вибачити мені, Енн. У мене така звичка – бути відвертим, і люди не мають через таке ображатися.