Читать книгу Йди геть зі свого шляху! Як подолати 40 проявів саморуйнівної поведінки - Марк Гоулстон - Страница 10

Сорокадворічна Дженет Лейк, історикиня в університеті, узяла академічну відпустку для написання підручника. Щоб якось протистояти самотності, вона часто влаштовувала вдома вечірки та приймала всі запрошення. Дженет скаржилася, що доводиться буквально благати свого чоловіка Роберта, щоб він до неї приєднався. Роберт вважав цей тиск з її боку порушенням приватності й зневажав «надмірну потребу дружини до спілкування». Жінка так само скаржилася, що коли чоловік її супроводжував, то поводив себе грубо й неприязно. Тоді Роберт висміював її «гіперкритичність».

Коли подружжя Лейк прийшло до мене, їхній семирічний шлюб був під загрозою руйнування. Зрозуміло, що кожен мав підстави відчувати себе саме так і бажав, щоб його зрозуміли правильно. Але так само було очевидно, що жоден не був здатний зрозуміти іншого. Розбіжності були настільки значні, наче вони прибули з різних планет. Справи погіршувалися тим, що кожен був переконаний, ніби партнер може його зрозуміти, але не бажає цього зробити.

«Ти не розумієш!» – це одне з найчастіших звинувачень, які люди кидають одне одному. Нестерпно, коли нас не розуміють, тому ми пояснюємо знову й знову. Ще й ще. Потім розчарування переходить у гнів, бо гіршим, ніж сум від того, що тебе не розуміють, є відчуття, що інша особа навіть і не намагається тебе зрозуміти. Оскільки ми самі чудово усвідомлюємо, чого хочемо, то вважаємо, що це має бути так само зрозуміло для інших. Вони просто надто вперті! Їм байдуже! Отож ми намагаємося присилити їх зрозуміти нас, а це заганяє їх у глухий кут… отак маємо вже двох розгніваних людей. Якщо вони не були налаштовані на порозуміння раніше, то зараз і поготів.

Людське розуміння – наче криве дзеркало, що, нерівномірно отримуючи промені, спотворює та знебарвлює природу речей.

Френсіс Бекон

Важливо знати: ми фільтруємо дійсність залежно від особистих цінностей і власного сприймання, тому непорозуміння неминучі; іноді неможливо зрозуміти думки та емоції іншої людини. Однак можна відчути те саме, що відчуває вона.

У глибині душі кожен із нас відчуває ту саму істотну потребу в найпростіших емоціях: це любов, прив’язаність, повага, безпека, здатність самовираження тощо. Коли ці потреби не задовольняються, ми відчуваємо гнів, страх, сум, біль, інші подібні універсальні емоції. Зосередивши свою увагу на почуттях, притаманних усім людям, можемо досягти чогось глибшого й більш значущого, ніж розуміння, – співчуття. Співчуття, або емпатія, справді не має ціни, бо завжди зменшує ворожість між людьми. Психологічно неможливо гніватися на когось, якщо одночасно поділяєш його почуття.

Одним з ефективних шляхів до стимулювання емпатії є пошук аналогій, щоб перекласти мову почуттів однієї людини на мову іншої. Починаючи працювати з подружжям Лейк, я запропонував Роберту гіпотетичну ситуацію, пов’язану з його посадою голови групи дизайнерів у проєктній фірмі: «Що б ви відчули, якби працювали над великим проєктом, а один із членів вашої групи весь час поводив би себе неприхильно й неуважно з клієнтами?»

Роберт визнав, що він розсердився б і, можливо, навіть відчув би особисту образу, бо поведінка колеги могла б підважити його репутацію. Із моєю допомогою йому вдалося провести паралель із відчуттями дружини. Дженет пишалася тим, що здатна об’єднувати людей і стимулювати їхнє спілкування. Вона вважала, що нелюб’язна поведінка Роберта ставить під загрозу її репутацію та цінний для неї аспект життя. Оскільки дружні стосунки були для неї так само важливі, як бізнесові зв’язки для Роберта, його неприязна поведінка в товаристві викликала в неї такі самі почуття, як ті, що він відчував би у вигаданому мною сценарії. Коли Роберт зрозумів, про що йдеться, він одразу пом’якшав, сказавши: «Вибач мені».

Подружжя Лейк уже було на пів дорозі до взаємної емпатії; тепер Дженет мала зрозуміти почуття чоловіка.

Я усвідомлював, що Роберт опирався перебуванню в компанії, тому що почував себе більш комфортно, маючи справу з предметами й цифрами, аніж із людьми, особливо незнайомими. Критикуючи ці заходи й показуючи, що Дженет не має права розраховувати на його участь у них, він у такий спосіб приховував почуття ніяковості та виправдовував небажання зробити якесь зусилля.

Щоб пояснити Дженет цю ситуацію, я порушив тему, яка її дуже турбувала, – материнські навички. «Уявіть: щодня, коли ви приводите дітей у садочок, вони поводяться дуже погано з іншими. Хай що б ви робили, дітлахи зовсім не слухаються». Дженет сказала, що це дуже її засмутило б. Вона настільки відчувала б своє безсилля, що, можливо, навіть уникала б перебування поруч із дітьми, щоб запобігти зайвому приниженню – саме так, як Роберт уникав перебування в компанії, бо відчував себе нетовариським. Потім, допомагаючи їй зрозуміти, чому її чоловік не сприймає критичних зауважень, я запитав, що вона відчувала б, якби її мати почала аналізувати виховання дітей і коментувати її помилки. «Я знервувалася б, розкричалася б і страшенно з нею розсварилася б», – визнала вона. Утім, саме так почувався Роберт на цих сходинах.

Було б перебільшенням припустити, що за допомогою наведених аналогій стосунки між подружжям Лейк налагодилися. Однак вони змінили атмосферу, сприяли переходу від антипатії до емпатії. Тепер Роберт і Дженет стояли на спільному спокійному підґрунті й могли по-дорослому обговорювати свої проблеми.

Зрозуміти до кінця означає не довести й знайти причини, а дізнатися та повірити.

Томас Карлайл

До такого підходу можна вдаватися, коли виникає якесь непорозуміння, він особливо корисний, коли йдеться про стосунки «чоловік – жінка». Тут я підібрав певні типи аналогій, що є особливо ефективними: для чоловіків – ситуації, пов’язані з кар’єрою і з прагненням автономії; для жінок – проблеми взаємовідносин і прагнення близькості. Загалом, незалежно від професії, статусу чи переконань, чоловіки й жінки прагнуть у такий спосіб відшукати ідентичність і повагу. Чоловік, який залишився без роботи, може відчути свою неповноцінність, подібні відчуття притаманні жінці, яка втратила кохання. Розчарування чоловіка, що застряг на неперспективній роботі, можна порівняти з розчаруванням жінки, чий світ обмежений дітьми та хатніми справами. Страх приниження, який відчуває чоловік, схожий на страх жінки бути покинутою.

Почуття сильніші за розумування. Якщо хочете зробити зусилля, аби відчути те, що відчувають інші, і допомогти їм сприйняти ваші почуття, можете вдатися до методу аналогій для створення емпатії.

КОРИСНИЙ ВИСНОВОК

Якщо хтось вас просто не розуміє, дайте йому відчути те, що відчуваєте ви.

Переходимо до дій

• Якщо ви розчаровані тим, що вас не розуміють, не гнівайтеся, а зробіть паузу та спробуйте пояснити все в інший спосіб.

• Замість того щоб повчати, критикувати або філософствувати, спробуйте вдатися до аналогій, які допоможуть іншій особі відчути те, що відчуваєте ви.

• Спочатку визначте свої емоції. З’ясуйте для себе, що ви відчуваєте й чому.

• Підберіть ситуацію, у якій інша людина зможе відчути те саме. Аналогії працюють краще, якщо вони відповідають конкретній особі та конкретним обставинам.

• Запитайте, як він чи вона почувалися б у такій ситуації. Не звинувачуйте, розмовляйте спокійним лагідним голосом.

• Тільки-но ваш партнер визнає, що має відповідні відчуття, запитайте, чи він або вона не бачать аналогій із вашим досвідом. Вам, мабуть, доведеться трохи підштовхнути близьку людину й сказати: «Коли ти критикуєш мене в присутності моїх друзів, я відчуваю те саме, що й ти, коли…»

• Поміняйтеся ролями, уявивши ситуацію, у якій ви могли б відчути те, що відчувала інша особа.

• Скажіть, що розумієте його чи її почуття. Найімовірніше, ви побачите, як на очах зникає ворожість, і ви обидва зможете спілкуватися більш невимушено.