Читать книгу Йди геть зі свого шляху! Як подолати 40 проявів саморуйнівної поведінки - Марк Гоулстон - Страница 9

Якось на семінарі я попрохав аудиторію з 500 чоловіків і жінок підняти руки, якщо прокрастинація є однією з трьох найуживаніших моделей їхньої саморуйнівної поведінки. Приблизно 90 відсотків підняли руку.

Майже кожна людина відкладає на завтра те, ще мала б зробити сьогодні. Це стосується навіть осіб, які професійно займаються проблемами саморуйнівної поведінки. Так, протягом багатьох років щоразу, коли моє ім’я з’являлося в ЗМІ, мені казали: «Ви маєте написати книгу». Ці слова були приємні, але я почувався жахливо. Я знав, що повинен написати книгу. Я бажав це зробити. Я навіть розпочав писати одного разу. Але завжди з’являлася причина, щоб відкласти цю справу. Я сміявся з себе: «Як ти можеш допомагати людям змінюватися, коли не можеш навіть перебороти власні лінощі?»

Потім я зрозумів, що саме мене стримує. Я був сам, перспектива тривалої інтенсивної праці на самоті здавалася мені нестерпною. Коли я зрозумів, у чому проблема, то вже знав, що робити: треба знайти партнера для співпраці. І тільки-но це було зроблено, як робота над книгою стала легкою та приємною.

Безумовно, люди мають чимало причин, щоб безкінечно відкладати справи: невпевненість у собі, нудьгування, побоювання невдачі, відчуття непідготовленості до справи тощо. Але самі по собі ці почуття необов’язково спричиняють прокрастинацію. Зазвичай те, що схиляє чашу терезів у потрібний бік, відбувається непомітно для нас, і ніхто нам не може допомогти, підтримати й підбадьорити. Можемо лаяти себе за лінощі, боягузтво або невпевненість, але справжньою перепоною, імовірно, є самотність, особливо якщо ми відкладаємо справи, які маємо виконати самостійно.

Проблема, зрештою, зароджується в дитинстві. Скажімо, коли дитина намагається зробити перші кроки, то вагається між радістю опанування нового вміння й жахом перед невідомим. Якщо вона відчуває задоволення, то не потребує нічиєї допомоги. Та тільки-но її опановує страх, як вона озирається на матір чи батька, сподіваючись, що рідні люди поновлять її відчуття безпеки й підтримають упевненість у собі. Слова: «Усе гаразд, не бійся, ти зможеш це зробити!» – допомагають дитині рухатися вперед. Але якщо, озирнувшись, вона не отримає підтримки, то впаде, знову почне повзати й не буде готова йти, аж поки залишатиметься на самоті. Те саме відбувається, коли дитині необхідно виконати якесь важке завдання. Якщо жодний дорослий не заспокоїть і не підтримає, вона й далі буде асоціювати труднощі у виконанні з самотністю.

Дитина, яка отримує заохочення, керівництво й підтримку, виросте впевненою в собі, розсудливою та витривалою. Вона не боятиметься за необхідності звертатися до інших. Натомість, якщо праця на самоті викликає емоційні спогади про незахищеність і страх, то людина буде схильна до прокрастинації в дорослому віці.

Подолати бажання відкладати справи через самотність можна з допомогою інших людей.

Особистість, що затягує вирішення справ, може стати активною в колі інших.

Ось чому люди люблять бігати, вчитися чи працювати разом із партнерами.

Саме тому в успішних групах взаємної допомоги, таких як «Анонімні алкоголіки», людьми, що переживають тяжкі часи, опікуються «спонсори».

Якщо у вас немає повноцінного партнера, намагайтеся залучити когось, хто підтримає ваші зусилля. Я, наприклад, почав діяти так, коли одна знайома жінка три роки відкладала роботу над докторською дисертацією. Я телефонував їй щодня о дев’ятій ранку й запитував приблизно так: «Ви вже за письмовим столом? Що збираєтеся робити? Чим будете займатися, коли закінчите цю роботу?» Я також вимагав, щоб вона надсилала мені повідомлення щогодини роботи. Може здатися, що не варто ставитися так до відповідальної дорослої людини, але це спрацювало. Як і більшість із нас, вона нічого не мала проти невеличкого примусу, бо тоді їй не доводилося страждати на самоті.

Якщо не можете знайти справжнього партнера або керівника, спробуйте пригадати близького родича, дідуся чи бабусю, друга або вчителя – когось, кого вам не хотілося б розчарувати. Уявіть, що він скаже вам: «Молодець, гарний результат!» – коли ви нарешті почнете робити те, чого весь час уникали. Навіть уявна стороння підтримка може стати поштовхом виконати те, що інакше ви постійно відкладали б.

КОРИСНИЙ ВИСНОВОК

Ми відкладаємо справи не тому, що лінуємося, а тому, що самотні.

Переходимо до дій

• Припиніть втрачати час, піддаючись бажанню затягнути справу.

• Припиніть підбадьорювати себе словами: «Наступного разу все буде інакше».

• Домовтеся про роботу разом із партнером. Або заручіться допомогою охочого друга та звітуйте йому чи їй, коли переборете себе й почнете працювати.

• Запропонуйте свою допомогу другові, коли йому особливо важко щось зробити.