Читать книгу Відображення - Михайло Блехман - Страница 10

Клара з Володимиром Федоровичем уже підходили до воріт зоопарку, коли побачили малесеньку собачку, яка здалася Кларі заводною мишкою, схожою на крихітну собачку. Миша вела за собою на повідку даму при тілі, пихату і грандіозну, як будинок Саламандри на Сумській вулиці, чи навіть цілісінький Держпром. Миша рознюхувала щось на асфальті і винюхувала у придорожній траві. Клара забула про незрозумілу схожість двох королів, тобто короля і царя, і взялася розмірковувати, чи вдасться миші затягнути даму у кущі, але тут трапилося непередбачуване.

З мишкою і дамою порівнялася інша пара – чорний цербер без намордника («німецька вівчарка», – пояснив, нахилившись до Клари, Володимир Федорович), який вів на шкіряній віжці даму інтелектуального вигляду і такого невиразного кольору, як німецька кірха на вулиці Пушкіна. Фігура дами нагадала Кларі поставлену сторчма голоблю. Вони утрьох – цербер, віжка і голобля – виглядали, як єдине ціле.

– Чудище обло, огромно, озорно… – процитувала Клара.

Взагалі-то, чим більше Кларі стрічалося в житті собак, тим виразніше упевнювалася вона у їхній спорідненості з господарями, хоча постулат про схожість господаря з собакою не підтверджувався, – вона спеціально порівнювала.

«От король, – знову згадала вона, – той, справді, схожий на царя, а чим же миша і цербер схожі на своїх старших подруг?»

Клара призадумалася.

І саме тут миша роззявила свою мікроскопічну пащечку (теж мені, «па-ащ-а» називається) і дзявкнула, потім завищала – з таким навіженим натхненням, що у Клари від жаху спітніла рука, за котру її тримав Володимир Федорович. Миша підстрибувала на повідку, здіймалася у повітря, нападаючи на цербера і дістаючи при цьому до дебелої щиколотки дами, яка намагалася її стримати.

«Якби, – подумала Клара, – на миші була полотняна сорочка, вона би зараз відважно рвонула її на грудях».