Читать книгу Маленька книга хюґе. Як жити добре по-данськи - Мік Вікінг - Страница 11

Обійми без дотику

Щороку ми з друзями їздимо в Альпи кататися на лижах (минулого разу хтось навіть узяв із собою свічки).

Ми всі насолоджуємося швидкістю, передчуттями, спусками та підкоренням схилів, але, як на мене, найкраща частина дня – та пора, коли ми повертаємося до свого будиночка.

Ноги болять, тіло зморене і виснажене, ти знаходиш стілець на балконі, а звук, з яким апельсиновий лікер виливається з пляшки, дає знати про те, що кава готова. На балкон приходять інші, і ви всі й досі в своїх лижних костюмах, занадто стомлені, щоб переодягатися, надто змучені, щоб розмовляти, надто знеможені для всього на світі – крім нагоди тішитися мовчазним товариством одне одного, поглинаючи очима краєвид і вдихаючи гірське повітря.

Читаючи лекції про дослідження щастя, я завжди прошу слухачів заплющити очі й згадати мить, коли вони востаннє почувалися дуже щасливими. Іноді людям незручно, але я запевняю, що не змушу їх ділитися спогадами з рештою аудиторії. Ви можете практично з точністю до секунди відстежити, коли щасливий спогад спадає людині на думку, завдяки тому, як лагідні усмішки осяюють кімнату. Коли я прошу слухачів піднести руку, якщо в спогадах вони не самі, а ще з кимось, це роблять, як правило, дев’ять з десяти.

Звісно, це не науковий метод, а отже, він нічого не доводить, але дозволяє людям поєднати спогад та емоцію з сухою статистикою, яку я повідомляю їм пізніше. І ось задля чого я прошу їх це зробити: в усіх моїх дослідженнях щастя я найдужче певен того, що саме наші соціальні взаємини найкраще демонструють, щасливі ми чи ні. Це найпростіша і найчастіше повторювана формула для намагання зрозуміти, чому хтось є щасливішим, аніж інші.

Питання, отже, полягає в тому, як упорядкувати свої взаємодії та життя таким чином, аби наші стосунки процвітали. Одна відповідь – це, звісно, сфокусуватися на рівновазі між життям та роботою. Коли йдеться про це, до речі, на Данію багато хто дивиться із заздрістю. «Ми не були здивовані, коли минулого тижня прочитали, що данці очолили рейтинг щастя від ООН», – пише Кеті Стронґмен у The Guardian. Вона разом із чоловіком та донькою переїхала з Фінсбері-парку в Лондоні до Копенгагена три роки тому.

Якість нашого життя хутко зросла, і нашій колись стійкій лояльності до всього лондонського прийшов на заміну майже приголомшливий ентузіазм стосовно всього данського. Найбільше змін, звісно, відбулося в рівновазі між життям та роботою. Якщо колись ми могли перехопити щось на вечерю, коли Дунканові щастило вирватися з роботи близько дев’ятої, то тепер він звільняється о п’ятій. Працювати в офісі довше ніж до 17:30 – це вже пиха. А якщо працювати у вихідний – данці подумають, що ти взагалі псих. Сенс у тому, щоб родини мали час розважатися та гуртом вечеряти щодня. І це діє. Дункан купає і вкладає спати нашу півторарічну донечку Лів майже щовечора. Вони тепер найліпші друзяки – а раніше були незнайомцями, котрі мусили заново пізнавати одне одного на вихідних.

Кеті Стронґмен, The Guardian

Можна сказати, що праця по-данськи схожа на початковий титр до мультика про Флінстоунів. Настає п’ята вечора – і всі розбігаються ще до того, як устигнеш гукнути: «Раз, два, три, чотири, п’ять – я йду шукать!» Люди, які мають дітей, як правило, йдуть о четвертій, ті, хто не має, – лишаються до п’ятої. Усі їдуть додому готувати вечерю. Якщо в колективі є працівники, що мають дітей, я, як керівник, старався б не планувати зустрічей та нарад, які закінчуються по четвертій, – щоб мої підлеглі могли забрати дітей із садка чи школи у звичний час.

Загалом 60 відсотків європейців зустрічаються з друзями, збираються всією сім’єю та бачаться поза роботою з колегами щонайменше раз на тиждень. А от у Данії так чинять 78 відсотків мешканців. Можна насолоджуватися хюґе й наодинці, але краще тішитися ним у невеличких групах із близьких друзів чи з родиною.

А ще хюґе передбачає багато розслабленої задуми. Ніхто не є центром бесіди і не домінує над іншими. Рівність постає важливим елементом хюґе. Ця риса глибоко закорінена в данській культурі, рівність також оприявнює себе тим, що кожен бере участь в організації хюґного вечора. Буде значно більш хюґно допомогти господареві приготувати вечерю, ніж залишити його на кухні самого.

Час, проведений з іншими людьми, створює теплу, невимушену, дружню, близьку й комфортну атмосферу гостинності та затишку. Це неабияк нагадує добрі обійми – тільки без фізичного контакту. Саме в такій ситуації можна розслабитись і бути собою на 100 %. Отже, мистецтво хюґе також передбачає розширення зони комфорту й залучення до неї інших людей.

Що спільного між любов’ю та окситоцином

Хтось кладе вам на плече руку, цілує вас чи гладить по щоці – і ви одразу почуваєтеся спокійним і щасливим. Так працює наше тіло, і це дивовижно. Дотики змушують вироблятися гормон окситоцин, завдяки якому ми почуваємося щасливими. Він зменшує стрес, відчуття болю та страху.

Коли ж ми переживаємо ці напливи окситоцину в нашому тілі? Поширеною є думка, що обійми роблять нас щасливішими, і це правда – окситоцин виробляється в такі інтимні моменти. Саме це допомагає нам прив’язуватись одне до одного. Саме через це його називають «гормоном обійманців» і «гормоном кохання». Окситоцин виробляється, коли ми фізично близькі з кимось, і може називатися «соціальним клеєм», тому що це він тримає спільноту в співпраці, довірі та любові. Мабуть, саме через це данці аж так довіряють абсолютно незнайомим людям: вони мають багато хюґе і хюґне проведення часу стимулює вироблення окситоцину, який зменшує ворожість та зміцнює суспільні зв’язки. Також цей самий гормон виділяється тоді, коли ми в теплі та ситі. Хороша їжа, камін, свічки, ковдри завжди супроводжують хюґе – тож хюґе щільно пов’язане з окситоцином. Невже це так просто? Мабуть, не випадково все, що стосується хюґе, робить нас щасливими, спокійними та умиротвореними.

Щасливі разом

Перебування з іншими людьми є ключовим елементом хюґе, але, як дослідник щастя, мушу засвідчити, що воно постає також найважливішим складником власне щастя. І дослідники щастя, і науковці погоджуються на тому, що соціальні взаємодії є засадничими для можливості бути щасливими.

Згідно зі Всесвітнім звітом про щастя від ООН, «базові матеріальні цінності є обов’язковими для щастя, але щойно досягнуто цієї ґрунтовної межі, якість людських взаємин починає відігравати поважнішу роль, аніж матеріальні здобутки».

Важливість наших стосунків призвела навіть до того, що їх спробували оцінювати в грошовому еквіваленті. «Наліплювання цінника на друзів, родичів та сусідів: використання опитувань про задоволеність життям з метою поцінувати соціальні взаємодії» – так називається дослідження, проведене у Великій Британії 2008 року, і це дослідження твердить, що зростання соціальної причетності та залучення відповідно збільшить утіху від життя достоту, як його збільшив би додатковий прибуток у розмірі 85 000 фунтів стерлінгів на рік.

Я бачу зв’язок між взаєминами та щастям знову й знову – і у світових, і в данських дослідженнях та опитуваннях. Один із прикладів – міське дослідження, що його наш інститут провів кілька років тому в Драгарі, місті-супутнику Копенгагена.

Ми працювали з муніципальною радою, прагнучи з’ясувати рівень щастя та задоволення життям серед мешканців, і потім усі гуртом виробили рекомендації щодо того, як поліпшити якість життя в місті. Частиною дослідження було опитування щодо того, наскільки люди задоволені своїми соціальними взаєминами – на додачу до того, що ми розпитували, наскільки вони в принципі є щасливим. Аж тут ми виявили – як і завжди, – сталий взаємозв’язок. Що дужче люди задоволені своїми стосунками, то більшою мірою вони щасливі. Як я вже казав раніше, чинник взаємин є найкращим показником того, чи особа загалом щаслива. Якщо я не можу запитати людину прямо, чи вона щаслива – я питаю про те, наскільки вона задоволена своїми соціальними взаємодіями, і це дає мені відповідь.

Загальне задоволення нашими взаєминами – це одне, але геть іншим є щоденна радість від гарної компанії. Тут трошки світла на вплив хюґе кидає метод реконструкції дня від нобелівського лауреата психолога Деніела Канемана. Метод заохочує людей переживати свій звичайний день, занотовуючи, наскільки вони задоволені, роздратовані чи засмучені під час різних видів діяльності.

Група науковців із Принстонського університету, очолювана доктором Канеманом, 2004 року провела дослідження, що стало вже класикою. У ньому взяли участь 909 жінок з Техасу. Випробувані заповнювали довгий і докладний щоденник та опитувальник: вони оцінювали свій день за семибальною шкалою – усе, що робили, о котрій годині, з ким вони були і як почувалися під час тих чи тих справ. Нікого не здивує, що серед найменш приємних занять учені виявили поїздку на роботу, хатні клопоти і викликання до начальника, тоді як секс, спілкування, їжа та відпочинок давали жінкам найбільшу втіху. Звісно, спілкування, їжа і відпочинок також є основними складниками хюґе.