Читать книгу Канікули для Інформи - Олександр Есаулов - Страница 5

Увійшовши до кімнати, Костя насамперед увімкнув комп'ютер. Герич потупав на кухню варити каву. Костик з розмаху шльопнувся на своє улюблене обертове крісло на коліщатах і проїхався по кімнаті, м'яко відштовхнувся від шафи й причалив до столу. Відкривши електронну пошту, він почав набирати листа до Великого Процесора. Після тривалих розумових зусиль, коли, нарешті, квартирою полинув смачний запах свіжої кави, до голови прийшли потрібні, на Костикову думку, слова.

«Чувак! – написав Костик. – Ти крупно облажався. Твоя донька у нас і надійно захована. Звичайно, ти можеш повернути її, але наші послуги з доставки юної красуні у зворотному напрямку будуть дорого коштувати…»

Костик вп'явся поглядом у стелю. Скільки ж витрясти з цього віртуального батечка? П'ять лимонів? Ні, п'ять – це мало. Що таке п'ять лимонів? Геричу пару відстебнути треба? Ясна річ! А Довгому і Товстому? Ну, їм по штуці… Ні, обійдуться штукою на двох, і цього з них досить! Де вони ще по півштуки зелені за тиждень зрубають? А цьому, Лисому? По тарифу таксі… Ха-ха…

«Тищща баксів! Ти що, чувак, це ж круто, – подумки переконував Костик Лисого в тому, у що не вірив сам, – це ж круті бабки…»

У його свідомості Лисий мав був відвалити неймовірно щасливим! Штука баксів звалилася на шару за годину роботи без особливого напрягу! Пошукай ще такий заробіток!

А собі, любому? Три? П'ять? Ні, десять! Десять лимонів… Десять мені, два Геричу, ну й іншим… Загалом п'ятнадцять! Ні, для рівного рахунку двадцять лимонів! Все, двадцять… п'ять! Це – нормально, це – кльово! Це – справедливо!

Поторгувавшись сам з собою та вторгувавши в себе ж двадцять п'ять мільйонів доларів, Костик закінчив листа Великому Процесору просто і, як йому здалося, переконливо:

«Хоча я вважаю, що за таку гарну герлу можна взяти більше двадцяти п'яти лимонів зелені, я не хочу тебе перенапружувати. Двадцять п'ять і не копійки, тобто цента, більше! Я не жадібний, до того ж, це гуманно, а для тебе не складе занадто великих труднощів. Словом, готов бабки. Можна в електронному вигляді. Куди і як їх відправити, повідомимо додатково. І не особливо викаблучуйся! А то прикладу до доччиної голови два великих магніти. Щоб праски краще притягувалися! Бувай, чувачок, до зв'язку! А мене називай просто: Хакер!»

Костик вдарив пальцем по клавіші «Enter» і різко змахнув зігнутою в лікті рукою:

– Yes!

Тут же пролунав голос Герича, який кликав пити каву.

– Іду! – Костя розвернувся у бік кухні, залишивши після себе крісло повільно крутитися, але щойно він зробив крок, як позаду пролунав спокійний, упевнений і ледь глузливий голос:

– Спокійно, дівчатка, вже ніхто нікуди не йде…

Костик застиг на місці.

– Косько, чи ти не чуєш? Кава стигне. Ти мене забодав уже… – продовжував репетувати з кухні Герич.

Костя повільно розвернувся до тільки-но полишеного крісла. На ньому сидів хтось чорний: у темнющих, кольору воронячого крила, ретельно випрасуваних штанях, жалобному гольфі з високою горловиною, агатових, з сяючими сонячними зайчиками, туфлях і чорнильної барви шкарпетках.

– Ви х-х-хто? – від здивування й водночас переляку голос зірвався. А було ж з чого злякатися! У закритій квартирі, при виконанні такої важливої й складної справи, як викрадення з метою викупу не будь-кого, а принцеси, і не просто принцеси, а віртуальної дочки віртуального Великого Процесора, невідомо звідки взявся незнайомий чолов'яга!

– Це неважливо… Але якщо це вас дуже вже цікавить, то прошу. Мене звуть Макровір, – вдягнений у чорне чоловік трохи схилив у поклоні голову.

– Макро… цей… – ошелешено пробурмотів Костик.

У цей час до кімнати зайшов Герич, несучи дві паруючі чашки з кавою.

– Косько! Скільки можна? Ти мене… Агов… що за… Ну, чувак, ти даєш… Ой!!! – Герич розгубився й пролив на себе гарячущу каву, і це привело його до тями. – Ти хто?! Звідки… Косько, в чому справа? Звідки цей шпинь?

Макровір посміхнувся крижаною посмішкою та зневажливо промовив:

– Хакер… Що, думаєш, вивчив клавіатуру– то вже й хакер?

Костя розгубився зовсім. Мабуть, це сподобалося Макровіру. Він витягнув убік Костика вказівний палець, немов прицілювався з пістолета.

– Паф! – блиснув спалах, рука в чорному рукаві простягнулася у бік монітора. – Шух!

На екрані з'явилася Костикова фотографія анфас з виряченими від подиву очима та напівроззявленим ротом.

– Ну, атас… – пробурмотів уражений хакер. – Як ти… ви… це зробили?

– Та ніяк! Якщо ти справжній хакер, то… – тут Макровір на мить замислився. – Ну, хоча б… вимкни комп'ютер.

Макровір запустив руку просто в екран монітора, і рука ввійшла в монітор, немовби той був зроблений не зі скла, а з води! Усередині щось клацнуло, і комп'ютер виключився. Чорний гість відштовхнувся ногою і недбало від'їхав у кріслі, одночасно запросивши Костика до столу.

– Прошу.

Костик остовпів, не маючи змоги рушити з місця.

– Е… Ну… Як… Це неможливо!!!

Незвичайний гість весело розсміявся:

– Дурненький… Чи розумієш ти, з ким ти зв'язався? Чи знаєш ти, чию дочку викрав? Хакер!..

Далі відбулося вже щось зовсім фантастичне. Не міняючи пози, незвичайний гість піднявся над кріслом, підлетів до Костика та зблизька зазирнув йому в очі, від чого хакера пройняв дрібний противний дріж. Зіниці Макровіра були ще чорніші, ніж його чорний одяг. У них відбивалася така пекельна безодня, від якої Костику стало моторошно.

– За хвилину по тому як Великий Процесор одержить твоє, треба сказати, абсолютно дурне послання, він тебе вирахує, і я не беруся пророкувати, що буде з вами, двома юними бовдурами, які мають себе за геніїв. Так що подякуйте мені…

– Нічого б він тут не був! Ви що, вважаєте, що я такий вже дурень? У листі немає зворотної адреси…

– Звісно, дурень! Та ще який, хто б знав! Начебто Хазяїну та Володарю потрібна зворотна адреса.

– Чувак!!! – раптом заволав Герич, який остаточно прийшов до тями. Він перший зрозумів, що гроші, до яких він уже встиг звикнути, розподілити і навіть витратити у своїх солодких мріях, вислизають від них. – Та я тебе зараз як…

Макровір розгорнув убік Герича долоню й зробив обертовий рух. Той застиг на місці, а потім, наче статуя, не згинаючи ні рук, ні ніг, упав крижем, гулко гепнувшись потилицею об підлогу. Чашки з кавою залишилися висіти у повітрі, повільно рухаючись, одна – убік Макровіра, друга – до Костика.

– Ого… – розгублено промовив Костик. – Добре, хоч на килим… Так можна і струс розуму одержати…

– Струс чого? – охоче відгукнувся Макровір, сьорбнувши з чашки гарячої кави. – Наявність мозку ще не означає наявність розуму. Струс мозку він одержати міг, але розуму? Як можна стрясти те, чого немає, ніколи не було, і поява чого ні в найближчому, ні в подальшому майбутньому не передбачається? А кава цілком пристойна…

Костя, тримаючи у руці чашку з кавою, яка так незвичайно потрапила до нього, обережно підійшов до Герича. Спробував підняти його ногу, потім руку. Той лежав, як дерев'яний.

– Що з ним? – він стривожено подивився на Макровіра.

– Та нічого особливого… Лежить собі, відпочиває… – Макровір продовжував із задоволенням маленькими ковточками пити гарячу каву.

– А можна його того… назад?

– У свій час, юначе… У свій час… – Макровір замислено звів очі до стелі. – Ось що я тобі скажу, юна надіє вітчизняної інформатики: я готовий узяти участь у твоїй авантюрі…

Костика пересмикнуло – он воно що! Звичайно! Коли головну справу зроблено, тих, хто бажають прокотитися на чужому пухнатому хвості, скрізь і за всіх часів було предосить! Як би не так! Не вийде!

– Вибачте, шановний пане Макровіре, але справу зроблено! Донька цього самого Процесора вже у нас, і нікуди він не дінеться, заплатить, як миленький! Тому не бачу причин брати вас у частку.

– У частку?! Дурненький! Потрібна мені твоя частка… Мені потрібне все! Взагалі все, зрозумів? Частка… – пробурмотів Макровір зневажливо.

– Усе? Як усе?! – онімів від такого нахабства Костя. – А я?.. А мені?.. Як це? Я майже сам усе зробив, залишилася дещиця, а ви отут усе… Прийшли на готове і командуєте! Йдіть ви…

– Е-е-е… Та ти, я бачу, навіть не дурненький, ти здоровезний дурень! Невже ти думаєш, що мені потрібні твої смердючі гроші? Чи знаєш ти, що в житті немає нічого нескінченного?

– Га? – розгубився Костик від такої різкої зміни теми розмови, на мить замислився і, згадавши шкільні уроки фізики, запитав: – А як же Всесвіт?

– Це непізнане, – Макровір говорив не поспішаючи, немовби розмірковував уголос, – а от віртуальний простір – це майже нескінченність. Чи знаєш ти, як пахне влада? Чи відчував ти коли-небудь владу над нескінченністю? Ти здатний це зрозуміти й усвідомити?

Макровір блаженно заплющив очі, слабка посмішка заграла на його обличчі. Що він бачив? Чому посміхався?

– А ти про гроші… – голос Макровіра перетворився на саме презирство.

Костик наче прокинувся від цієї короткої фрази.

– Та забери їх усі! – кинула чорна людина, немов плюнула на підлогу.

Макровір знову замислився. Костик з побоюванням поглядав на свого нового могутнього спільника. Він майже забув про Герича, який колодою лежав посеред кімнати. Погляд спіткнувся об це нерухоме тіло, і Костик відчув щось схоже на каяття. До тями його привів усе той же крижаний голос Макровіра:

– Комп'ютер від цієї хвилини не вимикати, тут у тебе буде вікно переходу. Інформу привезти сюди. У Ворзелі, на дачі, в тебе ані комп'ютера, ані Інтернету нема?

Душа Костикова захолола. Звідки він довідався про Ворзель? І про дачу? Ну-ну… Отже, стежив від початку?

– Ти зрозумів, що я сказав?

– Зрозумів.

– Принцесу привезете ввечері, в сутінках. Дивиться, щоб ніхто не побачив! У Процесора скрізь очі та вуха, і взагалі, з ним краще не жартувати! З ним можна грати, але до першої помилки, а потім – начувайся! За свою електронну адресу не турбуйся, я її запечатав. З принцесою поводьтеся чемно й обережно. Майте на увазі, це ще те дівчисько… Усе запам'ятав?

Костик ствердно кивнув. Чорна фігура Макровіра розсипалася на крапки і кометою метнулася до екрана монітора, затрималася на мить, зі схожого на рій клубка висунулося два пальці, пролунало дзвінке клацання і все зникло в моніторі, немов у кімнаті ніколи і не було загадкового чорного пана. Костик на все це дивився, як зачарований. За спиною почувся важкий подих – отямився Герич. Костик упав у крісло.

– Хай йому грець… Оце так вскочив!